Проблеми індивідуалізації та індивідуального підходу у психологічній науці. Історія проблеми індивідуального підходу

Сучасний період теоретичного переосмислення та практичної реалізації індивідуалізації і диференціації навчання й виховання у нових соціальних умовах і суспільних перетвореннях почався на початку 90-х років. Його можна назвати етапом звільнення від ідеологізації та політизації процесу навчання і виховання, розуміння сутності людини і особистості, природи її розвитку.

Тепер, з початком створення національної системи утворення, розроблення нової педагогічної парадигми, гуманізації та демократизації суспільства і педагогічного процесу, інтерес до індивідуалізації різко зріс.

Аналізуючи наукові праці, можна дійти такого висновку: оскільки не було раніше соціального замовлення від держави на розроблення проблеми індивідуалізації навчання, нею займалися тільки за особистою ініціативою. Звідси й маємо різноманітність визначення, підходів у розумінні суті, змісту й шляхів реалізації цієї проблеми. Така різноманітність закономірна, як закономірний і результат — проблема досі науково не розроблена в усіх відношеннях і не реалізується в повному обсязі.

І.Е.Унт вважає: індивідуалізація — це реалізація принципу індивідуального підходу, врахування під час навчання та виховання індивідуальних особливостей в усіх формах і засобах незалежно від того, які особливості і якою мірою враховуються.

Педагогічна енциклопедія: індивідуалізація — це організація навчально-виховного процесу, де вибір засобів, прийомів, теми навчання враховують індивідуальну різницю учнів, рівень розвитку їхніх спроможностей до навчання.

А.А.Бударний: індивідуалізація зовсім не припускає врахування особливостей кожного учня. Цим самим він підміняє індивідуалізацію диференціацією, хоча перше не може існувати без другого, як і друге без першого, і це далеко не одне і те саме.

У науковій літературі зустрічається твердження, що індивідуалізація та диференціація процесу навчання і виховання — це синонімічні поняття. Інколи можна зустріти думку, що сенс індивідуалізації та диференціації полягає в тому, що в процесі їхньої реалізації розвиваються рідкісні можливості талановитих і обдарованих особистостей. Є й інші погляди. Враховуючи всю різноманітність вітчизняного і зарубіжного досвіду, можна зробити певні узагальнюючі висновки.

Індивідуалізація не тотожна індивідуальності. Індивідуальність — це статичне, особливе в індивіді, сукупність тільки йому притаманних особливостей, що робить людину одиничним, особливим відображенням формування і розвитку особистості.

Індивідуальність не можна ні ототожнювати з особистістю, ні відривати від неї. Особистість завжди неповторна, а, отже, індивідуальна. Індивідуальність невід'ємна від неповторності і водночас це не одне і те саме. Найціннішими ознаками людської індивідуальності є цілісність, неповторність, автономність, внутрішнє «Я», творчість тощо.

Але слід враховувати, що індивідуальність виявляється не тільки в особистості, а й в її організмі, тому індивідуалізація — це сукупність елементів, процесів, тенденцій, які утворюють особливу форму існуючих явищ об'єктивного світу, особливий рівень його буття. Це відображення певних закономірностей існування матеріальної дійсності, що має онтологічне і гносеологічне значення. Сенс індивідуальності полягає в тому, що вона водночас є єдністю самореалізації і самовіддачі індивіда для себе і навколишніх людей.

Індивідуальність — особлива в індивіді сукупність тільки йому притаманних особливостей і якостей, що роблять особистість одиничним відображенням типового і загального. Отже, індивідуалізація й індивідуальність тісно пов'язані між собою, але це не одне і те саме.

Підсумовуючи, можна сказати, що індивідуалізація — це процес розвитку і формування особистості, спрямований на індивіда, його індивідуальність як об'єкт цього процесу.

Індивідуальний підхід – це педагогічний принцип, що зважає на індивідуальні особливості учнів у навчанні та вихованні. У ньому враховуються індивідуальні особливості всіх учасників педагогічного процесу: учня — вчителя, студента — викладача, вихованця — вихователя.

У літературі є суперечливі розуміння категорій «індивідуалізація навчання» та «індивідуалізоване навчання». У педагогічному словнику поняття «індивідуалізація навчання» визначається як організація навчального процесу, коли вибір засобів, заходів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності навчання. Багато авторів дотримується цього погляду. Тому й існує положення, що слід враховувати не все, тобто не обов'язково враховувати всі індивідуальні особливості і всіх учнів. Інколи можна зустріти точку зору, що індивідуальне навчання — це засіб роботи з невстигаючими учнями, такими, що мають фізичні або психічні недоліки. Це перше. По-друге, у цьому випадку розглядається індивідуальне навчання і виховання з позиції вчителя (викладача). ігноруючи позицію учня (студента), що теж має право (і повинен мати можливість) вибору.

Актуально про педагогіку:

Освіта і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства
Необхідно зазначити, що освіта - це сукупність матеріальних, духовних та людських ресурсів і динамічна послідовність суспільних, приватних і групових заходів з використанням цих ресурсів для розвитку кожної окремої особистості й суспільства в цілому. Таке визначення передбачає, що до системи освіти ...

Введення самостійних курсів історії
На початку 30-х рр. в умовах формування в СРСР тоталітарного режиму виховання активної особистості перестало бути першочерговим завданням школи. Державі були потрібні кваліфіковані кадри і одночасно слухняні виконавці висунутих згори ідей. На перший план ставилося завдання підвищення рівня освіти, ...

Парність і непарність тригонометричних функцій. Періодичність тригонометричних функцій
Розглянемо парність і непарність тригонометричних функцій. При повороті одиничного вектра ( початкового радіуса ) на кути і - абсциси векторів і рівні, а ординати рівні за модулем, але протилежні за знаком ( рис. _ ). Це значить, що , , тобто функція є парною, а непарною. Розглянемо інші тригономет ...