Етапи підготовки до застосування ігрової діяльності з дисципліни «Історія земельних відносин»

Водночас Правобережна Україна, Східна Галичина, Закарпаття і Північна Буковина перебували під верховенством Речі Посполитої, Угорщини, султанської Туреччини. Шляхетський уряд Речі Посполитої на захоплених українських землях запровадив свої закони, суд, органи влади, адміністративно-політичний устрій. Завдяки пожалуванням, самовільному захопленню шляхта володіє великими масивами землі.

Старшинське землеволодіння після визвольної', війни існувало у двох основних формах: рангових земель, що надавалися старшині як винагорода за службу на командних посадах у Війську Запорізькому, і земельних пожалувань, які не залежали від службового становища і були особистими феодальними володіннями (постійними чи тимчасовими).

Рангові маєтності в різних місцевостях Лівобережної України в першу чергу надавалися гетьману та генеральній старшині. Маєтності складалися з окремих сіл і цілих волостей. Наприклад, гетьман Богдан Хмельницький володів Чигиринським староством. Це рангове володіння було підтверджено царською грамотою. Крім того, він одержав у приватне володіння 14 сіл і містечок та ще й місто Гадяч.

Рангові маєтності надавалися замість грошового жалування і перебували у користуванні доти, поки козацька старшина обіймала посаду. Існувала ще така форма феодального землеволодіння, яка не залежала від службового становища і поділялася на такі групи: «зуповне славне володіння» маєтностями, що зберігалося на час правління гетьмана, який надав це володіння; «на підпору дому» та «до ласки військової». «Зуповне славне володіння» базувалося на праві довічного володіння землею, яка вважалася вільною військовою. «На підмогу дому» і «до ласки військової» землі надавалися у тимчасове володіння. Землі надавалися гетьманськими універсалами і царськими грамотами. З часом різниця між маєтностями тимчасовими і довічними зникала і тимчасові маєтності перетворювали ся на довічні. Тим самим поступово ця форма феодального володіння землею ставала панівною.

Студент 7. Поряд з цим одержували гетьманські універсали на землеволодіння церкви і монастирі, згідно з якими селянам, які мешкали на цих землях, наказувалось додержувати «звиклого послушенства», тобто вони закріплялися за церквами і монастирями. Крім того, розвиток феодальних відносин сприяв швидкому нагромадженню земельних багатств у світських феодалів.

Одним із соціальних здобутків визвольної війни 1648 - 1654 рр. було тимчасове послаблення феодально-кріпосницької системи в Україні. Значною мірою сприяли цьому ліквідація великого феодального землеволодіння польських магнатів і шляхти, маєтності яких перейшли у розпорядження скарбу Війська Запорізького. На цих землях утворилися так звані вільні військові села, якими відала гетьмансько-старшинська адміністрація. Для селян та міщан відкрилися широкі можливості для переходу у козацький стан, який користувався значними привілеями, зокрема звільнявся від низки податків та по-винностей. Вільні військові села, входячи до складу володіння Війська Запорізького, являли собою зовсім нове явище — державну феодальну власність, тобто підлягали місцевим і центральним органам гетьмансько-старшинської адміністрації: згідно з тогочасними документами перебували «под правлени-ем сотенньїм в ведомстве полковом и диспозиции гетманской».

Однією із форм набуття земельних ділянок, що широко практикувалася, була займанщина: селяни і козаки явочним порядком займали вільні землі, обробляли їх і навіть продавали. Інститут займанщини не був юридично оформлений, він діяв як форма звичаєвого права. У такій самій формі існували громадські землі, якими розпоряджалась рада громади (общини).

Студент 8. Отже, можна підсумувати деякі зміни, що сталися у земельних відносинах та у стані земель в Україні внаслідок шестирічної визвольної війни, а також після об'єднання з Росією.

Передусім необхідно звернути увагу на гарантії, що були надані Україні у рішеннях Переяславської Ради 1654 р., які певною мірою впливали на зміни у сільському господарстві. Так гетьману Богдану Хмельницькому від імені російського царя було вручено ознаки гетьманської влади і запевнення, що будуть збережені всі права і вільності населення України. Ця гарантія мала стати виявом споконвічних прагнень і сподівань українського народу. Отже, Україна, яка раніше була колонією Речі Посполитої, одержувала автономію. Підтверджувалися права і привілеї старшини, шляхти, козацтва, забезпечувалися «права і вільності» Війська Запорізького, зберігалися власні збройні сили, традиційне судочинство, встановлювався 60-ти-сячний козацький реєстр.

Слід відмітити, що ці гарантії «прав і вільностей» українському народу оголошувалися не вперше. У 1569 році королівська Польща разом з Великим князем Литовським за Люблінською унією створили державу — Річ Посполиту. Князь Литовський Сигізмунд, поширюючи Литовський статут на землях, які відійшли до Литви, у тому числі на північно-західних українських землях, гарантував збереження чинності прав і вільностей, наданих від «короля польського, Великого князя Литовського, руського, прусського, жемайського, мазовецько-го та інших».

Актуально про педагогіку:

Розвиток монологічного мовлення
Розповідна ( монологічна) мова - це мова одного. Це більш складний , порівняно з діалогічною , вид усної мови. Вона вимагає від оповідача зв’язно, послідовно викладати свої думки, надавати їм закінчену форму. Дуже важливо при цьому уміти стежити за своєю мовою і за слухачами , відчувати їхню реакці ...

Проектування технологій формування контрольних дій
Проектування системи контролю є одним з найважливіших видів діяльності викладача. Контроль дає можливість визначити, наскільки чітко досягнута ціль навчання, які недоліки процесу навчання і що треба зробити, щоб застосувати нові технології навчання. Діяльності по контролю можна поділити на наступні ...

Методика розвитку мислення учнів на уроках курсу «Я і Україна« у другому класі
У розвитку мислення учнів початкових класів велику роль відіграє правильна організація навчання і вміле керування розумовою діяльністю школярів з боку вчителя. Враховуючи думку В. Сухомлинського, що «повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якб ...