Патріотичне виховання підростаючого покоління. Історіографія проблеми

Статті і корисна інформація » Патріотичне виховання молодших школярів в умовах полікультурного суспільства » Патріотичне виховання підростаючого покоління. Історіографія проблеми

Сторінка 1

Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В.О. Сухомлинський).

Процес становлення незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованих норм життя на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу. Тому мета сучасного освітнього процесу не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально-розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти викликам глобалізації життя.

Маємо бачити й усвідомлювати світ, таємниці життя і рух до нього через найголовніші етапи, закономірності, особливості, інтереси, уроки життя та розвитку рідної Батьківщини - органічно пов’язаної з світовою еволюцією ще з найдавніших епох та формацій, коли вона була активним суб’єктом розвитку світової цивілізації та культури.

Проблема виховання громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Аналізуючи різноманітні підходи до виховання молодого покоління, можна виділити те спільне, що притаманне кожному з них: виховні зусилля тільки тоді матимуть вплив на формування особистості, коли базуватимуться на міцному національному підґрунті.

полікультурне суспільство виховання школяр

В умовах розроблення нового для вітчизняної педагогічної науки напряму патріотичного виховання - громадянського - важливо всебічно та ґрунтовно проаналізувати теоретичні напрацювання, досвід та традиції виховання молодого покоління у дусі громадянськості, що склалися в українській школі та педагогічній думці упродовж століть.

Найбільш ефективним завжди вважалося виховання на прикладах життєдіяльності батьків (історії роду, що органічно пов'язаний з історією народу), навколишньої природи, розкриття секретів і величі національно-державної мови, культури, міжнародної ролі і місії Батьківщини, видатних здобутків її славних синів і дочок у всіх сферах світового поступу, зокрема - педагогіки, починаючи від авторів літописів, Ярослава Мудрого, Митрополита Іларіона і Володимира Мономаха, Ю. Котермака і Г. Русина, П. Сагайдачного і Б. Хмельницького, Л. Барановича, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Максимовича і В. Каразіна, Ю. Федьковича, М. Шашкевича, О. Потебні, П. Юркевича і М. Драгоманова, Б. Грінченка, І. Франка і М. Грушевського, К. Ушинського і С. Русової, С. Сірополко, Г. Ващенка і В. Яніва, А. Волошина і О. Шаяна, Д. Чижевського, Ю. Бойка-Блохіна, Ю. Шевельова і В. Сухомлинського.

Упродовж тисяч років народну педагогіку творили люблячі матері, батьки (бабусі і дідусі), які заради щастя дітей самі проявляли взірці праці й культури (побутової, виробничої, суспільних відносин, ставлення до природи; рослинного і тваринного світу, слави далеких і близьких предків), людяності і громадянського сумління, совісті й честі, вміння матерів берегти і множити культурні традиції родинний добробут, сім’ю як основ держави. Батьки мужньо й жертовно захищали і рід, і Батьківщину та славу своєї етнонації, держави, мови, культури, підтримували активну роль народу в світовому розвитку. А всім разом - творили освіту й науку, мистецтво високої гуманістичної правди й краси, незрадливої любові та вірності національним святиням, і тим самим творити загальнолюдські цінності.

Великою скарбницею народної педагогіки стали "Велесова книга", міфологія і фольклор, як утілення загальнонародного досвіду, мудрості, моралі етики поколінь. Так наші предки славили силу і міць, велич і красу своїх родин, оспівували високі моральні якості в піснях, прислів’ях, приказках: "Свого роду не цурайся”, "Нема краще в світі, як рідня”, "Від родини йде життя людини”, "Без сім’ї нема щастя на землі”.

Втіленням єдності народної й державницької педагогіки стало "Поучення дітям" Володимира Мономаха. Природно, що його педагогіка стала і синтезом грецько-еллінських, візантійських, римських, англійських виховних традицій, і вершиною вітчизняної суспільно-політичної думки, а завдяки цьому - вершиною всієї тогочасної європейської педагогіки.

Думки про роль людини та роль своєї держави в загальносвітовому процесі визначають і принципи виховання митрополита Іларіона та Кирила Туровського, церковної і військової тогочасної еліти, літописців Київської держави.

Страницы: 1 2 3 4

Актуально про педагогіку:

Екологія як невід’ємна складова економіки
Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є формування концепції про тісний взаємозв¢язок між економічним та екологічним добробутом. В наш час еколого-економічна проблематика визначає не лише ефективність функціонування усіх видів та форм господарської діяльності, але й принципіальні ...

Методики дослідження психологічного стану учнів
Під час проведення методики «незакінчене речення» було виявлено, що загальний показник міжособистісного спілкування в групі знаходиться на посередньому рівні. Під час відповіді на перше питання 17 учнів проявили негативне відношення до свого класу (відповівши: мені погано або я хочу карантин, це пс ...

Класифікація олігофреній
На підставі якісного аналізу своєрідності дефектного розвитку при різних формах олігофренії професор М.С. Певзнер розробила чітку класифікацію олігофреній, що має важливе значення для здійснення диференційованого та індивідуального корекційного підходу до таких дітей у процесі їх навчання та вихова ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com