Патріотичне виховання підростаючого покоління. Історіографія проблеми

Статті і корисна інформація » Патріотичне виховання молодших школярів в умовах полікультурного суспільства » Патріотичне виховання підростаючого покоління. Історіографія проблеми

Сторінка 1

Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В.О. Сухомлинський).

Процес становлення незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованих норм життя на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу. Тому мета сучасного освітнього процесу не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально-розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти викликам глобалізації життя.

Маємо бачити й усвідомлювати світ, таємниці життя і рух до нього через найголовніші етапи, закономірності, особливості, інтереси, уроки життя та розвитку рідної Батьківщини - органічно пов’язаної з світовою еволюцією ще з найдавніших епох та формацій, коли вона була активним суб’єктом розвитку світової цивілізації та культури.

Проблема виховання громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Аналізуючи різноманітні підходи до виховання молодого покоління, можна виділити те спільне, що притаманне кожному з них: виховні зусилля тільки тоді матимуть вплив на формування особистості, коли базуватимуться на міцному національному підґрунті.

полікультурне суспільство виховання школяр

В умовах розроблення нового для вітчизняної педагогічної науки напряму патріотичного виховання - громадянського - важливо всебічно та ґрунтовно проаналізувати теоретичні напрацювання, досвід та традиції виховання молодого покоління у дусі громадянськості, що склалися в українській школі та педагогічній думці упродовж століть.

Найбільш ефективним завжди вважалося виховання на прикладах життєдіяльності батьків (історії роду, що органічно пов'язаний з історією народу), навколишньої природи, розкриття секретів і величі національно-державної мови, культури, міжнародної ролі і місії Батьківщини, видатних здобутків її славних синів і дочок у всіх сферах світового поступу, зокрема - педагогіки, починаючи від авторів літописів, Ярослава Мудрого, Митрополита Іларіона і Володимира Мономаха, Ю. Котермака і Г. Русина, П. Сагайдачного і Б. Хмельницького, Л. Барановича, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Максимовича і В. Каразіна, Ю. Федьковича, М. Шашкевича, О. Потебні, П. Юркевича і М. Драгоманова, Б. Грінченка, І. Франка і М. Грушевського, К. Ушинського і С. Русової, С. Сірополко, Г. Ващенка і В. Яніва, А. Волошина і О. Шаяна, Д. Чижевського, Ю. Бойка-Блохіна, Ю. Шевельова і В. Сухомлинського.

Упродовж тисяч років народну педагогіку творили люблячі матері, батьки (бабусі і дідусі), які заради щастя дітей самі проявляли взірці праці й культури (побутової, виробничої, суспільних відносин, ставлення до природи; рослинного і тваринного світу, слави далеких і близьких предків), людяності і громадянського сумління, совісті й честі, вміння матерів берегти і множити культурні традиції родинний добробут, сім’ю як основ держави. Батьки мужньо й жертовно захищали і рід, і Батьківщину та славу своєї етнонації, держави, мови, культури, підтримували активну роль народу в світовому розвитку. А всім разом - творили освіту й науку, мистецтво високої гуманістичної правди й краси, незрадливої любові та вірності національним святиням, і тим самим творити загальнолюдські цінності.

Великою скарбницею народної педагогіки стали "Велесова книга", міфологія і фольклор, як утілення загальнонародного досвіду, мудрості, моралі етики поколінь. Так наші предки славили силу і міць, велич і красу своїх родин, оспівували високі моральні якості в піснях, прислів’ях, приказках: "Свого роду не цурайся”, "Нема краще в світі, як рідня”, "Від родини йде життя людини”, "Без сім’ї нема щастя на землі”.

Втіленням єдності народної й державницької педагогіки стало "Поучення дітям" Володимира Мономаха. Природно, що його педагогіка стала і синтезом грецько-еллінських, візантійських, римських, англійських виховних традицій, і вершиною вітчизняної суспільно-політичної думки, а завдяки цьому - вершиною всієї тогочасної європейської педагогіки.

Думки про роль людини та роль своєї держави в загальносвітовому процесі визначають і принципи виховання митрополита Іларіона та Кирила Туровського, церковної і військової тогочасної еліти, літописців Київської держави.

Страницы: 1 2 3 4

Актуально про педагогіку:

Трудове виховання – невід’ємна складова духовного розвитку дитини
Не менш важливу роль у формуванні духовних якостей вихованців відіграє художнє трудове виховання. Ні для кого не секрет, що все більше і більше дитина втрачає уміння спілкуватися і ділитися своїм внутрішнім світом зі співбесідниками. Саме цьому, трудове виховання направлено на вироблення у вихованц ...

Малювання на яєчній шкарлупі, з використанням крупів, рельєфними фарбами, по-вологому
Під час заняття на тему „Моя улюблена іграшка” у старшій групі пропоную дітям намалювати іграшку використовуючи для „малювання” різні крупи: манну, рисову, гречану, вівсяну, пшоно, насіння маку. Спочатку діти виконують малюнок простим олівцем, розподіляють його на окремі зони і покривають по-черзі ...

Дидактичні основи використання підручника як засобу навчання
Аналіз педагогічного досвіду свідчить про те, то педагоги не завжди організовують роботу з підручником на належному рівні: багато вчителів, працюючи виключно за підручником, не можуть внести корективи в методику навчання, тому що вони не відділяють зміст навчання від методичної побудови підручника. ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com