Викладання історії у воєнний та повоєнний час

Сторінка 2

У курсах загальної історії значне місце зайняли сюжети, які дозволяють знайомити учнів з достовірними фактами, що показують слов'ян як народ не тільки численний і сильний, а й висококультурний. У програмах розкривалися принципові відмінності між війнами загарбницькими, несправедливими і війнами визвольними, справедливими.

Важливим напрямком в роботі вчених-істориків з надання допомоги школі у вдосконаленні історичної освіти, підвищенні його ефективності виховної була підготовка навчальних програм, методичних посібників і листів.

У посібниках містилися рекомендації, які допомагали вчителю на основі вивчення програмного матеріалу підводити учнів до усвідомленого розуміння закономірності перемоги над фашизмом. З цією метою особливо виділялися теми про визвольні війни народів СРСР та інших країн, про міжнародні відносини, про військові доблесті наших солдатів і мистецтво його славних полководців, утворення СРСР, а також теми, безпосередньо пов'язані з героїчною боротьбою радянського народу з гітлерівськими ордами. Зокрема, в темі «Вітчизняна війна 1812 р.» рекомендувалося відвести більше місце питань створення і дії народних ополчень, партизанській війні. Одночасно вчителя застерігали від суто зовнішнього, механічного зіставлення минулого й сучасності. Вказувалося, що в історії Вітчизняної війни 1812 р. є певна паралель з Великою Вітчизняною війною - народний характер боротьби, проте тепер він відрізнявся новим соціально-політичним змістом.

Підмогою вчителям історії служили публікації документів Великої Вітчизняної війни, статей про героїчні дії Червоної Армії, консультацій військово-патріотичного характеру. У 1942 р. «Історичний журнал» (№ 3-4) опублікував статті В. Авдіева (історія cтародавнього світу), Є. Космінського (історія cередніх віків), А. Єфімова (історія нового часу), в яких автори чітко виділили провідні напрямки перебудови викладання історії в умовах воєнного часу.

Істотну методичну допомогу учительству надавали наукові співробітники НДІ шкіл Наркомосу РРФСР, працівники кабінетів історії Інститутів удосконалення вчителів, органи народної освіти. У багатьох краях і областях країни випускалися брошури, інструктивно-методичні листи про викладання історії, що містять рекомендації та спеціально підібраний додатковий матеріал до занять.

Посилення військово-патріотичної спрямованості викладання історії зажадало пошуків і розробок найбільш доцільних методичних прийомів і засобів навчання. На заняттях широко використовувалися яскрава емоційна розповідь, бесіда вчителя з залученням матеріалів з періодичної преси, творів художньої літератури, книг для читання, хрестоматій з історії, різних прийомів самостійної роботи над навчальним матеріалом.

Класні заняття доповнювалися різноманітною позаурочною роботою. В історичних гуртках велика увага приділялася вивченню героїчного минулого і сьогодення народів нашої країни; учнівські конференції на теми: «Патріотизм російського народу», «Герої громадянської та Великої Вітчизняної воєн ». Школярі брали участь у створенні галерей і куточків про героїв-воїнів, в агітаційно-масовій роботі серед населення, виступали з доповідями, вели листування з фронтовиками і т.д. Таким чином, в роки Великої Вітчизняної війни відбулися суттєві зміни в зміст і спрямованості шкільних курсів історії. У програмах і підручниках збільшився обсяг і питома вага розділів тому, що мали принципове, визначальне значення для посилення військово-патріотичного виховання школярів, що було виправдано обставинами воєнного часу.

1. У методиці навчання історії другої половини XVIII - кінця ХХ ст. розроблялися такі теоретичні засади методів навчання історії: класифікація методів, опис і характеристика визначених груп методів, принципи відбору методів залежно від вікових психологічних особливостей розвитку учнів, типу навчального закладу. Виділялися дві основні групи методів: методи відбору, структурування та викладу навчального змісту і методи організації діяльності учнів на уроках історії. У першому випадку вченими обґрунтовувались різні способи побудови навчального змісту окремих історичних курсів, уроків історії та підручників для різного віку, різних типів навчальних закладів. У другу групу об’єднувалися способи організації діяльності вчителя й учнів на уроках історії. Саме друга група підпадає під сучасне визначення вихідного поняття методів навчання історії в методиці як способів взаємодії учасників навчального процесу, спрямованих на досягнення цілей і завдань шкільної історичної освіти, що реалізуються шляхом використання відповідних прийомів і засобів навчання історії в різних їхніх комбінаціях. Методи як першої, так і другої групи мали на практиці відбиратися вчителями залежно від названих вище критеріїв.

Страницы: 1 2 3

Актуально про педагогіку:

Творчий синтез ідей в сучасній гуманістичній методології педагогіки вищої школи
Суперечки несумісних методологічних концепцій, яки існували на протязі 20 століття, породили закономірну реакцію. У суспільній свідомості сформувалася чітка тенденція висловлювання таких концепцій, які би існували поза межами застарілих ідеологічних спорів, примиряли їх чи синтезували протилежні пі ...

Аналіз професійної діяльності фахівця
Харчова промисловість включає до себе виробництва, які забезпечують населення продуктами харчування. Вона більше ніж інші галузі пов’язана з сільським господарством, тому що отримує від нього сировину (зерно, молоко, картоплю, цукровий буряк та ін.) і входить до складу агропромислового комплексу. М ...

Сутність поняття “соціалізація особистості”, її етапи і фактори
У гуманітарні науки термін “соціалізація” прийшов з політекономії, де його первинним значенням було “усуспільнення” землі, засобів виробництва. Автором терміну “соціалізація” стосовно людини, очевидно, є американський соціолог Ф. Р. Гідінгсоном, який в 1887 р. в книзі “Теорія соціалізації” спожив й ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com