Викладання історії у воєнний та повоєнний час

Сторінка 2

У курсах загальної історії значне місце зайняли сюжети, які дозволяють знайомити учнів з достовірними фактами, що показують слов'ян як народ не тільки численний і сильний, а й висококультурний. У програмах розкривалися принципові відмінності між війнами загарбницькими, несправедливими і війнами визвольними, справедливими.

Важливим напрямком в роботі вчених-істориків з надання допомоги школі у вдосконаленні історичної освіти, підвищенні його ефективності виховної була підготовка навчальних програм, методичних посібників і листів.

У посібниках містилися рекомендації, які допомагали вчителю на основі вивчення програмного матеріалу підводити учнів до усвідомленого розуміння закономірності перемоги над фашизмом. З цією метою особливо виділялися теми про визвольні війни народів СРСР та інших країн, про міжнародні відносини, про військові доблесті наших солдатів і мистецтво його славних полководців, утворення СРСР, а також теми, безпосередньо пов'язані з героїчною боротьбою радянського народу з гітлерівськими ордами. Зокрема, в темі «Вітчизняна війна 1812 р.» рекомендувалося відвести більше місце питань створення і дії народних ополчень, партизанській війні. Одночасно вчителя застерігали від суто зовнішнього, механічного зіставлення минулого й сучасності. Вказувалося, що в історії Вітчизняної війни 1812 р. є певна паралель з Великою Вітчизняною війною - народний характер боротьби, проте тепер він відрізнявся новим соціально-політичним змістом.

Підмогою вчителям історії служили публікації документів Великої Вітчизняної війни, статей про героїчні дії Червоної Армії, консультацій військово-патріотичного характеру. У 1942 р. «Історичний журнал» (№ 3-4) опублікував статті В. Авдіева (історія cтародавнього світу), Є. Космінського (історія cередніх віків), А. Єфімова (історія нового часу), в яких автори чітко виділили провідні напрямки перебудови викладання історії в умовах воєнного часу.

Істотну методичну допомогу учительству надавали наукові співробітники НДІ шкіл Наркомосу РРФСР, працівники кабінетів історії Інститутів удосконалення вчителів, органи народної освіти. У багатьох краях і областях країни випускалися брошури, інструктивно-методичні листи про викладання історії, що містять рекомендації та спеціально підібраний додатковий матеріал до занять.

Посилення військово-патріотичної спрямованості викладання історії зажадало пошуків і розробок найбільш доцільних методичних прийомів і засобів навчання. На заняттях широко використовувалися яскрава емоційна розповідь, бесіда вчителя з залученням матеріалів з періодичної преси, творів художньої літератури, книг для читання, хрестоматій з історії, різних прийомів самостійної роботи над навчальним матеріалом.

Класні заняття доповнювалися різноманітною позаурочною роботою. В історичних гуртках велика увага приділялася вивченню героїчного минулого і сьогодення народів нашої країни; учнівські конференції на теми: «Патріотизм російського народу», «Герої громадянської та Великої Вітчизняної воєн ». Школярі брали участь у створенні галерей і куточків про героїв-воїнів, в агітаційно-масовій роботі серед населення, виступали з доповідями, вели листування з фронтовиками і т.д. Таким чином, в роки Великої Вітчизняної війни відбулися суттєві зміни в зміст і спрямованості шкільних курсів історії. У програмах і підручниках збільшився обсяг і питома вага розділів тому, що мали принципове, визначальне значення для посилення військово-патріотичного виховання школярів, що було виправдано обставинами воєнного часу.

1. У методиці навчання історії другої половини XVIII - кінця ХХ ст. розроблялися такі теоретичні засади методів навчання історії: класифікація методів, опис і характеристика визначених груп методів, принципи відбору методів залежно від вікових психологічних особливостей розвитку учнів, типу навчального закладу. Виділялися дві основні групи методів: методи відбору, структурування та викладу навчального змісту і методи організації діяльності учнів на уроках історії. У першому випадку вченими обґрунтовувались різні способи побудови навчального змісту окремих історичних курсів, уроків історії та підручників для різного віку, різних типів навчальних закладів. У другу групу об’єднувалися способи організації діяльності вчителя й учнів на уроках історії. Саме друга група підпадає під сучасне визначення вихідного поняття методів навчання історії в методиці як способів взаємодії учасників навчального процесу, спрямованих на досягнення цілей і завдань шкільної історичної освіти, що реалізуються шляхом використання відповідних прийомів і засобів навчання історії в різних їхніх комбінаціях. Методи як першої, так і другої групи мали на практиці відбиратися вчителями залежно від названих вище критеріїв.

Страницы: 1 2 3

Актуально про педагогіку:

Аналіз проблеми інтеграції знань в сучасній освіті
У вирішенні проблем гуманізації освіти на сучасному етапі важливого значення набувають принципи гуманітаризації, диференціації та інтеграції. Мета їх полягає у формуванні творчої особистості як умови і результату повноцінного процесу навчання. Сьогодні інтеграція – це провідний принцип розвитку суч ...

Взаємини в колективі як одна з основних проблем соціально-педагогічної практики
Метод тестів є одним із основних в сучасній психодіагностиці, а за рівнем популярності в освітній і професійній психодіагностиці він міцно отримує першість уже впродовж століття. Розглядаючи міжособистісні взаємини в якості об’єкта психолого-педагогічної діагностики, виникає необхідність звернутись ...

Програма соціально-педагогічної підтримки дітей молодшої школи з дисфункціональних сімей
Беручи за основу отримані дані дослідження, нами була розроблена програма соціально - педагогічної підтримки дітей молодшої школи, де були підібрані тематичні ігри, бесіди, теоретичні та практичні вправи. Основою послугували праці щодо соціально-педагогічної підтримки сімей, які опинилися в складни ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com