Введення самостійних курсів історії

Сторінка 1

На початку 30-х рр. в умовах формування в СРСР тоталітарного режиму виховання активної особистості перестало бути першочерговим завданням школи. Державі були потрібні кваліфіковані кадри і одночасно слухняні виконавці висунутих згори ідей. На перший план ставилося завдання підвищення рівня освіти, який би забезпечив надійне засвоєння учнями основ наук і формування марксистсько-ленінського світогляду. Увага тепер зосереджувалась не на самостійності й активності, а на теоретичних знаннях.

Серією партійно-державних постанов початку 30-х рр. педагогічна концепція 20-х рр. і відповідна їй шкільна практика ліквідовувалися. У школі знову запроваджувалась класно-урочна система і значно підвищувалася роль учителя як керівника в навчальному процесі.

Після цих постанов інновації 20-х рр. були піддані нищівній критиці. Є.Голанта та С.Шапоринський наголошували на помилковості самої ідеї, котра не врахувала обставини: чим більше елементів безпосередньо (дослідження, експеримент) ми хочемо внести у навчання, тим більше засобів опосередкованого забезпечення має бути нами вжито. Наголошувалося на тому, що система породжувала нездорове суперництво, стверджувала індивідуалізм, переоцінювала можливості учня, нераціонально витрачала навчальний час, ігнорувала вчителя як центральну фігуру в навчальному процесі.

З початку 30-х рр. у методиці навчання історії - період реанімації догматичного навчання. Створені й відшліфовані згідно з вимогами “Короткого курсу ВКП(б)” підручники були розраховані на доволі жорстку методику викладання, в основу якої було покладено максимальне навантаження пам’яті учнів. Цьому періоду була притаманна боротьба між прибічниками традиційних підходів (орієнтація на чітко зафіксовану структуру уроку, жорсткий контроль і словесні методи викладання) і новаторською методикою, націленою на навчання школярів самостійно набувати знання й орієнтуватися в потоці інформації. Така оцінка цього періоду нам здається дещо перебільшеною. По-перше, чи можна назвати боротьбою визнання в публікаціях необхідності самостійної роботи учнів під керівництвом учителя за заздалегідь визначеними запитаннями до відібраного фрагменту тексту, який має однозначне прочитання (уривок з роботи класиків марксизму-ленінізму), тим більше, що офіційно самостійна робота учнів не була заборонена? По-друге, навряд чи використання в навчанні самостійної роботи учнів на рівні репродуктивного відтворення й виділення головного можна віднести до новаторської методики. Інша справа, що окремі методисти намагалися впроваджувати максимально можливі в тих умовах види самостійної діяльності учнів, аби хоч в якійсь мірі зберегти попередні здобутки методичних пошуків 20-х років.

У 30-40 рр. виходять статті, присвячені самостійній діяльності учнів на уроках історії. Але вони були спрямовані не стільки на поширення в практиці самостійної роботи учнів, скільки на закріплення її нового статусу - додаткового засобу переконання в правильності визначених у підручнику положень. Як правило, робота проводилася у кілька етапів: читання вчителем уривка з підручника і розбір його за допомогою запитань, спільне з учнями вивчення тексту і складання плану, самостійне конспектування.

Методисти під новим кутом зору почали дивитися на використання джерел у вивченні історії. До розряду першоджерел були внесенні роботи класиків марксизму-ленінізму. Розпочався пошук замінників лабораторного методу. Ним став метод документації, який полягав у виділенні учнями основних думок при читанні документа, доборі витягів і цитат для ілюстрації окремих положень, підтвердження висновків, запозичених з історичної літератури.

Тогочасні підручники, хоча й містили ілюстрації, у переважній більшості, були позбавлені джерел та пізнавальних завдань, тому мало сприяли інноваційній діяльності вчителя. До 60-х рр. не вийшло жодної збірки документів для самостійної роботи в класі. В цей період основна увага методистів була прикута до проблеми удосконалення уроку й окремих його елементів, передусім, викладання навчального матеріалу вчителем, опитування, добору матеріалу при підготовці до уроку, використанню окремих засобів навчання, а також посилення запам’ятовування матеріалу учнями та формування в них історичних понять. Цьому були присвячені роботи В.Бернадського, І.Гіттіс, О.Стражева, М.Зінов’єва, В.Карцева та інших.

Страницы: 1 2 3

Актуально про педагогіку:

Показники розвитку спритності в учнів 7 класу
Вправи для розвитку спритності. Ходьба по гімнастичній лаві із рухами рук в різних напрямках. Стрибки з місця на місце та з розбігу з поворотом на 180, 270 та 360. З упору в присіді перекид вперед в упор в присіді. Те ж, але з перекидом назад. Перекид через плече. Перекид: крок із випадом в бік, по ...

Використання наочного приладдя і технічних засобів навчання
Оптимальне застосування наочного приладдя і технічних засобів сприяє виробленню інтересу учнів до навчання, розвитку логічного мислення, навичок самостійної роботи, розширює кругозір дітей, сприяє зближенню навчання з життям. У кожній школі, як правило, є оснащені навчальні кабінети, що забезпечуют ...

Критерії та показники діагностики комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами
Базою дослідження виступив Донецькій індустріально-педагогічний технікум. За період 2011 – 2012 років у дослідженні взяли участь 20 викладачів. Вік досліджуваних від 23 до 54 років. Дослідження проводилось у три етапи: На першому етапі (2011р.) – пошуковому – теоретично осмислювалася тема, вивчалас ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com