Місце історичного краєзнавства у вітчизняному законодавстві про освіту

Сторінка 1

У контексті сучасної соціокультурної ситуації пріоритетними стали історія та інші суспільствознавчі дисципліни, покликані допомогти молоді стати компетентними, активними, відповідальними громадянами нашої держави.

Методологічна переорієнтація сучасної школи на особистість, спрямованість освіти на найповнішу реалізацію інтелектуального, духовного і творчого потенціалу молодої людини обумовлюють необхідність подальшої розробки концептуальних підходів до змісту шкільної історичної освіти загалом, курсу історії України зокрема. Включення краєзнавчого компоненту у зміст шкільного курсу історії визначається важливим напрямком у розвитку змісту шкільного курсу з вітчизняної історії. На думку доктора історичних наук, професора В.А. Потульницького, це дає можливість повніше уявити історичне минуле нашої Вітчизни, а в рамках всесвітньої історії акцентувати увагу на тих цивілізаціях, з якими була пов’язана раніше і пов’язана нині доля України.

Сьогодні, коли краєзнавство високо цінується і підтримується державою, оскільки складає духовне підґрунтя державотворчих процесів у незалежній Україні, сприяє національно-культурному відродженню, формуванню національного світогляду й патріотизму, його організація в школі не просто бажана справа. Вона необхідна і витікає з нормативних вимог до організації освітньо-виховного процесу, безперервної історичної освіти в Україні.

Сьогодні в системі загальноосвітньої школи України краєзнавчі знання формуються у процесі вивчення як окремих курсів з історії краю, так і навчального предмету історії, змістове наповнення якого щодо краєзнавчого матеріалу досить різноманітне, зумовлене специфікою історичного розвитку певного краю, його конкретно-історичними особливостями.

У «Національній доктрині розвитку освіти України», затвердженій 17 квітня 2002 р. Указом Президента за № 347/2002, у розділі «Національний характер освіти і національного виховання» проголошено курс на побудову освіти «на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях, духовності», ставиться завдання забезпечити «виховання свідомого громадянина, патріота» . А все це найефективніше реалізується шляхом звернення до минулого, звичаїв, обрядів, традицій свого села, міста, рідного краю. Концепція безперервної історичної освіти в Україні передбачає: «Діти повинні знати не тільки історію свого народу, але й історичне минуле населення, яке живе поруч – у конкретному місті або селі, у даному історичному регіоні. Тому краєзнавство та регіональна історія стануть не доповненням, а складовою частиною вітчизняної історії».

За програмами загальноосвітніх шкіл з історії України періоду незалежності (1992 р., 1996 р., 1998 р., 2001 р., 2004 р.) відводяться окремі уроки для вивчення історії рідного краю за хронологічними періодами. Тобто, у сучасних шкільних курсах вітчизняної історії історія краю представлена, за визначенням завідувача лабораторії історичної освіти АПН України О. Пометун, так званими «кишеньками», які розташовані наприкінці розділів і називаються «Наш край».

Навколо такого традиційного з радянських часів структурування курсу вітчизняної історії сьогодні точаться гострі дискусії. Проблема полягає у визначенні ролі, місця, змістового наповнення історії рідного краю у системі історичної освіти. Так, під час засідання «круглого столу» з проблем формування змісту шкільної історичної освіти, що проходило в Інституті педагогіки АПН України у листопаді 2002 р., доктор педагогічних наук, професор О. Пометун зазначила, що, згадана вище схема вивчення історії краю «не є місцева історія, це – краєзнавство, яке вчителі розглядають здебільшого як можливість проілюструвати загальні тенденції на історичному матеріалі». На думку науковця, виховний, розвивальний та інтелектуальний потенціал локальної історії (історії краю – прим. автора) до навчального процесу не залучено. У зв’язку з цим, вважає О. Пометун, важливо взяти на озброєння досвід інших країн, де учні починають вивчати історію саме з локальної історії, наступним етапом опанування історичних знань є регіональна історія і лише після цього відбувається вихід на загальнодержавну історію.

У свою чергу доктор історичних наук, професор Ю. Мицик не підтримуючи думку про регіоналізацію історії, висловився за викладання історії рідного краю як додатку до основного курсу історії України за регіональними програмами та навчальними посібниками з інформацією краєзнавчого змісту.

Страницы: 1 2 3 4

Актуально про педагогіку:

Розвиток методики навчання історії на початку XX ст
Педагоги початку XX ст. прагнули до такої побудови уроку, яка стимулювала б самостійну пізнавальну діяльність учнів, формувала в них потребу в знаннях. Одні бачили цей шлях у вивченні наочності, інші - в роботі учнів над доповідями і рефератами, треті - у використанні історичних джерел. Деякі ж вза ...

Суть теорії трудової підготовки
Обґрунтовуючи завдання трудового навчання у школі та розкриваючи їхнє освітнє значення, необхідно МТН спиратися на відповідну теорію трудової підготовки, суть якої, має важливе значення для удосконалення змісту цього навчального предмета. Розуміння теоретичних основ трудової підготовки дозволить уч ...

Можливості народознавства у формуванні системи загальнолюдських цінностей у школярів
Проблема виховання цінностей у школярів складна і багатопланова, її моральні та етичні аспекти розглядались як у філософській, так і психолого-педагогічній літературі. Філософи вважають ціннісне ставлення до людини важливою передумовою активності особистості в соціальній та культурній творчості. З ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com