Образ мандрівного дяка в романі „Маруся Чурай”

Сторінка 1

Важливим для повноти і цілісності образу України доби Хмельниччини є розділ “Проща”, який не тільки розширює просторове зображення нашої землі, а й виражає складну гаму думок, пов’язаних з осмисленням історії народу.

Ліна Костенко вводить досить поширений у нашій літературі тип мандрівного дяка. Увівши в роман образ мандрівного дяка, Ліна Костенко отримала змогу показати тогочасну Україну очима людини освіченої, думаючої, схильної до осмислення як тогочасних реалій, так і нашої історії на вищому, сказати б, духовному рівні. Письменниця зовсім недаремно звела на одній дорозі мандрівного дяка і Марусю Чурай. Це була зустріч двох творчих, духовно багатих людей, між якими виникла взаємна приязнь. Їхні думки з приводу побаченого немовби взаємодоповнюються. Дяк, обійшовши мало чи не пів-Європи, мав набагато більший життєвий досвід, та й загальна освіченість у нього вища, ніж у Марусі. Але й Маруся не тільки вдячна слухачка – її бачення і розуміння дійсності є художньо-емоційним, сказати б, тонко естетичним, а тому й глибоким і точним в оцінювальному плані.

Мандрівний дяк розповідає Чураївні, що на цій землі ніколи не було спокою, що “тут споконвіку скрізь лилася кров”. Йшли по місцях, де постійно спалахували повстання доведеного до відчаю народу, – ось тут, показує дяк, “відступало військо Остряниці”, а тут “скрутили Наливайка і віддали на мученицьку смерть”. Найбільшого лиха цій землі завдав польський магнат Ярема Вишневецький, якому належала Лубенщина. Це був страшний “руйнатор України”, “упир з холодними очима; пихатий словом і чолом”.

У “Прощі” багато йдеться про Єремію Вишневецького, і це не випадково. Показ цього польського магната дає змогу поетесі не тільки унаочнити лихо, яке терпів український народ від чужоземних колонізаторів, а й виразити тему національної зради – одну з найважливіших у її творчості. Вишняк і Горбань – типи українців, яким фактично чужі національні інтереси. Поки що це внутрішнє, доволі приховані зрадники, які при певних обставинах можуть стати зрадниками явними.

Ярема Вишневецький був онуком Дмитра Вишневецького, який представляв галузь України княжого роду і був першим відомим в історії козацьким отаманом, що згуртовував козаків на захист України від татар і турків. Потрапив у турецьку неволю, був страчений у Царгороді. У народі він був знаний як Байда. Це про нього йдеться у відомій думі. Його внук Ярема уже був полонізованим, вважав себе поляком і став, як говориться в романі, “мучителем власного народу”, його “кривавим катом”. З Лубенщини був вигнаний повстанцями Богдана Хмельницького:

Тікав по трупах Єремія звідси.

Та все карав, карав, карав призвідців.

Рубав їм руки, вішав, розпинав,

садив на палі, голови стинав.

Страшний по ньому залишився слід –

козацьких тіл кривавий живопліт.

Усі тут гибли, винні і невинні.

Лишились тільки села удовині.

На жаль, Єремія Вишневецький – далеко не одинокий в українській історії випадок зрадництва: багато українських родовитих шляхтичів залишили свою віру, прийняли католицтво і вірою-правдою служили польським королям. Але в історії добре відомо, що тільки Богдану Хмельницькому вдалося побудувати державу, як багато хто з колонізованих українських шляхтичів згадував своє походження і йшов на службу до Богдана.

Повернемося до питання про сучасне звучання історичного роману Ліни Костенко. При цьому обов’язково врахувати особливості часу, коли творилась “Маруся Чурай”.

Жорстокість Яреми Вишневецького дуже нагадує яничарську жорстокість багатьох “рідних” україножерів, яких чимало було вже в нашій новітній історії:

Чи не тому такий Ярема й лютий,

ладен цю землю трупами змостить,

що кожна тут осиченька над шляхом

йому про Юду листям шелестить?

Атмосферою застійних років була породжена й інша тема, що виразно зазвучала в “Прощі” – йдеться про свідому втечу багатьох тогочасних митців від “гарячих” проблем власне національного життя.

Усе комусь щось пишуть на догоду,

та чечевиці хочуть, як Ісав.

А хто напише, або написав,

велику книгу нашого народу?!

Ліна Костенко не полишає тему історичної пам’яті, варіює, повертає врізнобіч, заглиблюється в неї, немовби намагається вичерпати її – настільки відчуває її важливість. Привід для нової варіації теми знайшовся при описі відвідин дяком і Марусею печер, де вони споглядали святі мощі. По-різному характеризує мандрівний дяк святих Києво-Печерської лаври. Дуже прихильний до “найславетнішого з дідів” Нестора-літописця. До інших же, наприклад, до Нестора-Некнижного, подвиг якого у тому, “що завжди був на всіх богослужіннях, а й разу, ти скажи, не воздрімав” чи ж до Сисоя, “що хіть свою презміг, щодня ходив до річки у веретті і роздягався з голови до ніг, щоб комарі кусали в очереті”, ставиться іронічно. При цьому висловлює вельми єретичну як для релігійної людини думку:

Страницы: 1 2

Актуально про педагогіку:

Науково-технічний прогрес і вдосконалення трудової політехнічної підготовки молодших школярів
Сьогодні в системі загальної середньої освіти України відбувається процес критичного переосмислення пройденого шляху, зламу ідеологічних стереотипів, пошуку нових перспективних напрямів розвитку. Магістральною лінією сучасної педагогіки стає комплексна розробка проблем формування особистості на осн ...

Види домашніх завдань та способи їх перевірки
Вид домашньої навчальної роботи, виконуваної учнем, значною мірою залежить від характеру завдання. Виходячи з певних ознак, можна виділити багато видів домашніх завдань. Розглянемо деякі з них. За способами виконання, які використовуються, розрізняють усні, письмові й предметно-практичні завдання. ...

Методика підготовки майбутнього керівника хору
Запропонована нами практична модель підготовки базується на гіпотезі, що диригентсько-хорова підготовка студентів набуває ефективності, якщо її зміст ґрунтується на теоретичних та методичних засадах комплексної єдності складових компонентів, що відображають специфіку і провідні напрямки професійної ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com