Тема роману „Маруся Чурай”

Сторінка 1

Візьмемо до уваги одне принципове вихідне положення, без якого неможливо точно інтерпретувати образ героїні роману. Йдеться про те, що Ліна Костенко трактує Марусю Чурай, як дівчину, обдаровану геніальним мистецьким талантом, що означає надзвичайно тонку і багато в чому специфічну, не таку як в інших, духовну організацію. Треба сказати, що образи високообдарованих митців доволі часто зустрічаються в художній літературі, проте далеко не завжди письменникам вдається з адекватною повнотою та глибиною відтворити їх. Справа в тому, що образ талановитого митця може бути створений тільки письменником, що володіє адекватним талантом. У нашій літературі це під силу було Тарасу Шевченку (“Перебендя”, твори автобіографічної тематики з яких постає образ власне автора як митця). Серед інших українських письменників чи не найбільшу зацікавленість тематикою митця виявила Леся Українка. Образи талановитих митців вона творила “із себе”, ґрунтуючись на самоспостереженнях, на самоосмисленні.

Дівчина з легенди – Маруся (Марина Гордіївна) Чурай, донька урядника Полтавського добровільного кінного козацького полку Гордія Чурая. Отого самого, що зарубав польського шляхтича, котрий похвалявся перед громадою, як славно він мордує українського хлопа. Отого самого, що втік із Полтави на Січ і став правою рукою гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка (в народі – Бута). Отого самого, що під час бою під Кумейками 1637 р. Разом із Павлюком та іншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьмана М.Потоцького. отого самого, що через рік (1698) був по-звірячому страчений у Варшаві, а голова його красувалася на списі у Полтаві. Отого самого Чурая, котрого народ прославив у пісні, називаючи „сизим орликом”.

Донька Гордія та Горпини Кураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала у душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело. Смерть батька стала очевидно, для дівчини тим поворотним моментом, коли дитячі словесні забавки вилилися у глибинну пісенність душі, у непереборну потребу творити, таку не сильну, як потреба живого дихати, чути, бачити мислити . А доля геніїв нашого народу, як правило, нелегка. Не раз людська підлота, заздрість, підступність, користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття. І через це пройшла Маруся: безвольний коханий Григорій Бобренко, що під впливом хижої й владолюбної матері залишає дівчину, в яку був закоханий іще з дитинства і з якою разом виріс, і бере собі за дружину Ганну (Галю) Вишняк, племінницю Полтавського полковника Мартина Пушкаря, доньку осавула Федора Вишняка.

Маруся, що чекала Гриця з походу, зберігаючи йому кришталеву вірність, у розпачі звертається у своїх піснях то до Бога, то до людей, то до зрадливця – коханого, але долі повернути не може.

У творі Ліни Костенко отруєння Гриця – трагічна помилка, непорозуміння: героїня підготувала зілля для себе, а хлопець (там він не одружений, а тільки наречений) випадково випив. Пісні ж самої Чураївни, що крок за кроком розгортають перед нами трагедію покинутої, зрадженої, знеславленої дівчини, доводять інше. Сама пісня „Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці .” є і розпачливим зойком зболілої, вистражданої душі, й обвинувачувальним актом призначення вбивці. Якщо пісні „Ішов милий горонькою”, „Болить моя головонька від самого чола”, „Засвіт стали козаченьки”, „Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає”, „Чи ти, милий, пилом припав”, „Шумить-гуде дібровонька” крок за кроком розгортають сторінки трагедії душі дівочої і ницості й зради душі юначої, то пісня „Ой не ходи, Грицю .” є логічним завершенням, крапкою у розвитку їх стосунків.

Страницы: 1 2

Актуально про педагогіку:

Форми і методи роботи вчителя на факультативах
При виборі форм організації навчального процесу і методів роботи на факультативних заняттях необхідно враховувати зміст факультативного курсу, рівень розвитку і підготовленості учнів, інтерес учнів до визначених розділів предмета. Одна з найголовніших вимог до методів полягає в тому, щоб вони стиму ...

Лекція як форма організації навчальної діяльності та метод навчання
Поряд з уроком - основною формою навчального процесу - на старших курсах в аграрних коледжах і технікумах необхідно ширше впроваджувати лекції, семінарські заняття, практикуми, консультації. Дидактичною метою лекції в коледжі є ознайомлення студентів з основним змістом теоретичного матеріалу, голов ...

Місце виробничого навчання в закладах професійної освіти
Відповідно до статті 29 Закону України "Про професійно-технічну освіту" підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування зобов'язані надавати учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для прохо ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com