Основні проблеми виховання дитини з неблагополучних родин

2) Друга частина – це діти, які від 5-6 років знаходяться у будинках-інтернатах.

Дитина, яка росте і виховується в умовах будинків інтернатного типу, як правило, не засвоює навичок продуктивного мовлення. Її поведінка нервова і поспішна: такі діти водночас потребують уваги вчителя-вихователя, а потім, змінюючи свій настрій на агресію або пасивне відчуження. Вони потребують любові і уваги, не вміють поводити себе таким чином, щоб з ними спілкувалися відповідно до їх потреби.

Неправильна форма спілкування призводить до того, що дитина займає по відношенню до інших негативну позицію. Діти без батьків ділять світ на «свій» і «чужий», на «ми» і «вони».

Виділяють такі проблеми у мовленні дітей, які виховуються в інтернатних умовах:

Невміння висловлювати свою думку повним реченням.

Їх речення не співпадають із реальною дійсністю.

При висловленні своїх емоцій, переживають (розумово відсталі і з затримкою психічного розвитку), наступає нервове збудження.

Текст у окремих частинах може належати до різних тем.

Всі описані вище обставини впливають на психічний стан дитини, появляється невпевненість у собі, байдуже ставлення до оточуючих, що є одними із причин відсталого розумового розвитку.

Будинку-інтернаті здійснює наступні види діяльності:

надання невідкладної допомоги при погрозливій ситуації;

проведення комплексу заходів, спрямованих на виведення дитини з кризової ситуації, і створення умов для залучення його в нормальний життєвий процес; консультування дітей, батьків, працівників дитячих установ в екстрених випадках;

здійснення медико-психолого-педагогічної корекції;

проведення соціально-педагогічної реабілітації, включаючи професійно-трудові, учбово-пізнавальні, соціокультурні й оздоровчі програми;

реабілітаційна допомога (відновлення втрачених контактів з родиною й усередині родини: пошук найбільш прийнятних і комфортних умов для життєдіяльності дитини; оздоровлення системи міжособистісних відносин, відновлення його соціального статусу в колективі однолітків за місцем навчання, роботи; визначення і зняття психотравмуючих ситуацій серед найближчого оточення дітей; юридична допомога і правовий захист неповнолітніх).

Враховуючи фізіологічний, розумовий розвиток дитини, особливостями наочно-образної пам’яті, основним видом роботи є гра – це вид їхньої діяльності і спілкування.

Діти, які приходять до школи, мають недостатній розвиток внутрішньої мови, внутрішнього плану дій, малий досвід активної роботи мовного центру лівої півкулі і центру, пов’язаного із перекодуванням, низький рівень вольової регуляції, сприймання, пам’яті, уваги.

На сьогоднішній день проблема педагогічної занедбаності молодшого школяра є не досить вивченою, але у науці і практиці пропонуються конкретні шляхи для її подолання в навчально-виховному процесі в умовах школи-інтернату.

Існують чотири шляхи подолання занедбаності, які пропонує сучасна дидактика:

педагогічна профілактика;

педагогічна діагностика;

педагогічна терапія;

виховна дія.

Педагогічна профілактика – це система попередніх заходів, які пов’язані із усуненням зовнішніх причин, факторів, умов, що викликають певні недоліки в розвитку дітей. Все це зумовлює пошук оптимальних педагогічних систем, а також нових педагогічних технологій, проблемного і програмованого навчання, використання активних і ефективних методів та форм.

В залежності від вікових особливостей дітей виділяють 4 групи методів профілактики.

І. Психолого-педагогічний вплив і стимулювання активності дитини:

приклад;

виховання самоповаги;

очікування радості;

вимогливість.

ІІ. Спілкування і взаємодія у різних ситуаціях:

педагогічна вимога;

довіра;

переконання;

осуд.

ІІІ. Організація життя і діяльності дитячого колективу:

створення ситуації особистісної та групової експективи;

колективні ігри;

колективні змагання;

колективне самообслуговування.

ІV. Стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної діяльності:

створення ситуацій емоційного перевантаження;

ігротерапія;

створення ситуацій з опорою на життєвий досвід;

створення ситуацій успіху в навчально-пізнавальній та ігровій діяльності.

Педагогічна діагностика – це системний контроль і оцінка результатів навчання, а також вчасне виявлення недоліків у засвоєнні навчального матеріалу, що спрямовано на підвищення ефективності цілісного процесу.

Виділяємо 3 основні методичні критерії комплексної діагностики педагогічної занедбаності у дитячому віці:

виявлення домінуючих тенденцій, а також рівня розвитку;

діагностика цілісної індивідуальності;

єдність (взаємозв’язок) діагностичних і прогностичних функцій.

Педагогічна терапія призначена для складання заходів, які б забезпечували усунення відставань у навчанні (у вигляді додаткових індивідуальних занять).

Виховна дія. Основна причина неуспішності пов’язана із недоліками у вихованні, тому із занедбаними учнями слід проводити індивідуальну виховну роботу, яка включає і роботу з батьками.

Актуально про педагогіку:

Нагромадження практичного чуттєвого досвіду методами вправляння
Нагромадження практичного чуттєвого досвіду з різних джерел сприймання - та основа, яка прискорює розвиток процесів мислення, мовлення, загострює увагу; багатшими стають інтелектуальні почуття, фантазія дітей. Учитель і вихователь мають використовувати щонайменшу можливість для розвитку процесів сп ...

Гігієна використання ТЗН у школі
Застосування технічних засобів навчання створює умови для збереження оптимальної працездатності учнів, зменшує перевтому й тим самим сприяє створенню робочої динамічної атмосфери. Але збільшення насиченості інформації збільшує напруження, темп роботи, навантаження на зір і слух учнів Тому вчитель л ...

Сутність поняття «комунікативний бар’єр » та його види
В комунікаціях між викладачем і студентами в якості перешкод і бар'єрів можуть виступати статусні відмінності між ними, або бажання чути тільки те, що хочеться почути. У бесіді перешкодою можуть бути і відволікання, і неправильна інтерпретація отриманої інформації реципієнтом, і семантичні проблеми ...