Перспективи розвитку вітчизняної соціальної педагогіки інформаційної епохи

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Перспективи розвитку вітчизняної соціальної педагогіки інформаційної епохи

Сторінка 5

На нашу думку, така актуалізація громадянських, тобто соціоцентричних, цінностей в освіті не лише Доктриною, а й створеною напередодні “Концепцією громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності” у нашій країні виправдовується затяжним характером перехідного періоду. За 10 років незалежності досі не відбулася "консолідація українського народу в українську політичну націю", ще поки не існує міцного суспільства, яке спрямовує державу, без чого неможливим є формування демократичного устрою країни. Отже, в освіті нашої країни визнано стратегічними цілями антропоцентричні, а тактичними - поки ще соціоцентричні цінності. Цей шлях є випробуваний (німцями наприкінці XIX - початку XX ст.), оскільки без просоціального спрямування і соціальної відповідальності людини за постійне вдосконалення соціуму не можна створити сприятливих умов для розвитку сутнісних сил кожної особи країни. Головне тут, щоб не впасти в націоналізм, – втриматися "на лезу бритви" солідарності зі "своїми" без протистояння "чужим". На наш погляд, запобігти цьому зможе саме суспільний характер соціального виховання та поширення регулювання суспільних відносин освітянським законодавством у галузі виховання громадянина на всі сфери життєдіяльності країни, причому не формальне, а змістовне поширення з розцінюванням його як вирішення провідної потреби вітчизняної культури на внутрішньому рівні.

Отже, нагальна соціальна потреба освіти – виховання творчого, відповідального громадянина має вирішуватися за допомогою соціально-педагогічного підходу до неї на суспільному, а не державному рівні. За Б.Бітінасом, громадянська позиція – це складова системи соціальних орієнтацій, а саме відчуття себе громадянином певної країни, позитивне ставлення до якої сприймається через приписування собі відповідальності за все, що в ній відбувається. Відсутність громадянської позиції або негативне ставлення до країни призводять до заперечення індивідом залежності того, що відбувається, від власних дій . Як відомо, системи стосунків, зокрема громадянських, любові до країни навчити не можна. Формальне нав'язування цих соціальних цінностей лише через знання в освітніх закладах швидше призведе до зворотного ефекту, тому копітка виховна (а отже, неформальна) діяльність всього суспільства (тобто соціально-виховна) під керуванням освіти є єдино можливим (у специфічних вітчизняних умовах) способом формування патріотизму та громадянської відповідальності. Головним засобом цієї діяльності є демонстрація повсякчасної поваги до кожної особи країни, піклування про її добробут, щастя. Лише від громадянина, що сформувався в таких стосунках з державою, суспільством, можливо і потрібно очікувати любові та відповідальності за країну. Однак за цю справу треба братися не формально і не лише освітянській системі, а через її керування цим процесом.

Ідеальним варіантом є той, коли позитивне ставлення до країни, в якій живеш, закладається на рівні підсвідомості з дитинства через відповідне ставлення членів сім'ї, які, в свою чергу, сприймають соціальну підтримку країни через економічну, політичну, юридичну, медичну, освітню, мистецьку тощо сфери суспільства. Потім це ставлення закріплюється через систему дошкільної освіти, а в шкільних закладах воно усвідомлюється через знання цих цінностей та зміцнюється через вміння, навички громадянської поведінки у "шкільній державі дітей", через спроби громадянської діяльності в реальному навколишньому середовищі під патронатом соціальних педагогів. Підсистема вищих освітніх закладів насамперед мала б виховувати громадянську відповідальність за майбутню професійну діяльність в суспільстві. Якщо лише одна освіта навіть і виконає свої безпосередні функції, вони не будуть достатніми для формування "професіонала-патріота України", якщо в реальному житті не будуть підтримані прогромадянські дії кожної особи, не припиняться в суспільстві будь-які і будь-де зневажання громадянських прав індивіда. Якщо в суспільній свідомості громадянином буде вважатися не той, хто завжди підносить взагалі все українське тому, що воно "наше", а той, хто виявляє недоліки (навіть в менталітеті), щоб, долаючи їх, насправді піднести і українців, і Україну на новий рівень буття. Саме для цього, вважаємо, освіта має поширити регулювання не лише на внутрішньоосвітні суспільні відносини, але й в цілому на внутрішньокультурні виховні впливи. Тож всі політичні, економічні, інформаційні тощо закони, плани, дії мають "зважуватися" та контролюватися освітою з метою з’ясування їх виховного впливу в даному випадку на формування громадянської позиції кожного індивіда країни і виноситися, у разі негативного впливу, на всенародне обговорення, щоб суспільство мало можливість само вирішувати і реально здійснювати напрями свого самовиховання через заборону антигуманних, антигромадських заходів окремих осіб, політичних та інших угруповань, держави. Саме в цьому, вважаємо, є соціально-виховна місія освіти в інформаційному майбутньому нашої країни, крім, зрозуміло, підвищення соціально-виховного рівня самої освітянської системи на внутрішньому рівні. Підсилення такої зовнішньої суспільної діяльності освіти потребує, звісно, поповнення структурних підрозділів керівних органів освіти на всіх рівнях соціально-педагогічними аналітичними одиницями, поступової фахової підготовки соціальних педагогів-аналітиків для всіх галузей народного господарства. Організатором цієї діяльності міг би бути згаданий вище міжвідомчий соціально-педагогічний центр.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Актуально про педагогіку:

Оформлення результатів проведених заліків
Результати семестрового контролю вносяться викладачем у заліково- екзаменаційну відомість і залікову книжку студента, а працівниками навчально-організаційного відділу – в журнал обліку успішності студентів та навчальну картку студента. У залікову книжку студента викладач записує всі навчальні годин ...

Наукові підходи до визначення поняття мотивація
Одна із самих ранніх теорій мотивації була запропонована грецьким філософом Аристотелем. Аристотель вважав, що мотивація являється результатом функцій «захоплень», яка завжди була пов’язана з якимось результатом або метою. Привести у дію організовану систему для отримання необхідного результату мож ...

Технології, їх значення в навчально-виховному процесі
За роки незалежності в Україні визначились нові пріоритети розвитку освіти, і, відповідно, розпочався складний процес її модернізації з урахуванням потреб сучасного інформаційно-технологічного суспільства. Інтеграція України в Європейський, світовий простір актуалізує завдання підготовки нової гене ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com