Перспективи розвитку вітчизняної соціальної педагогіки інформаційної епохи

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Перспективи розвитку вітчизняної соціальної педагогіки інформаційної епохи

Сторінка 10

Щодо організації виховного процесу, то вона обмежується майже (крім дозвілля та ЗМІ) навчальними закладами. Складається враження, що держава “соромиться” втручатись в організацію сімейного виховання. Проте індустріалізація зламала традиції народного виховання в родині, а інформатизація – суспільно-національного, в школі сімейному вихованню не навчають, набувати досвіду в рідній сім’ї практично неможливо, там, як правило, одна дитина. Отже, молоді батьки залишаються сам на сам з цією проблемою. Доцільним за цих умов вважаємо введення посади сімейного соціального педагога, на зразок, дільничного педіатра.

Позитивним у законі є ставлення до соціального педагога в цілому, але насторожує його відсутність у вищих навчальних закладах, коли напруження оволодіння соціальними цінностями досягає апогею, проте юнак часто залишається поза безпосереднього впливу родини через навчання в іншому місті. Однак на ролі цих педагогічних фахівців в соціальному вихованні зупинимося нижче.

У цілому, на наш погляд, доцільним було би розроблення закону України “Про виховання людини”, де виховання дітей та молоді складало важливу, але не єдину частину. Адже, відповідно до визначення терміна авторами закону, “виховання” не завершується молодим віком. “Залучення до засвоєння вироблених людством цінностей” триває протягом життя, а “створення сприятливих умов для реалізації особистістю свого природного та творчого потенціалу до життя й зовсім стосується більш дорослого населення, ніж дітей. Не говорячи вже про те, що соціальна складова виховання, має специфічні завдання, методи та наслідки для суспільства і людини у кожній віковій групі, на що зважав ще Я.Коменський.

Оскільки “Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні” (далі Програма) фактично створює умови для реалізації закону, то вона багато в чому повторює деякі його недоречності, але й дещо виправляє їх. Так в Програмі уточнюється, що її “спрямовано на реалізацію соціальної функції виховання – забезпечення наступності духовного і морального досвіду поколінь, підготовки особистості до успішної життєдіяльності”. Але ж “хто” і “де” тоді має займатися особистісно-індивідуальним виховання, про що вже йшлося при обговоренні закону. Така недооцінка цієї складової виховання загрожує, на нашу думку, з двох боків. По-перше, якщо не створюватиме умов для виховання індивідуальної неповторності кожної нашої людини, а лише зосередимося на тому, що її єднає з іншими, то “наступність” стане за непотрібне, оскільки не буде розвитку, як за архаїчних часів вдосконалюватиме минуле. По-друге, маємо зважати на вітчизняну ситуацію в педагогіці, коли більшість фахівців сформувалися професійно в радянській системі освіти і сприймають виховання як тотожне лише його соціальній складовій (що саме і знищило авторитет виховання в суспільстві). Отже, їм складно перебудувати свою професійну свідомість, засвоїти іншу систему відносин з вихованцями, використовувати відповідні методи виховання. Таке спрямування Програми не прискорюватиме реальну гуманізацію суспільства, не додасть авторитету вихованню. Заради справедливості відзначимо, що Програма більш звернена до особистісно-індивідуального, ніж закон. Наприклад, автори переконують, що в сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою виховання є формування ціннісного ставлення не лише до навколишньої дійсності, але й до самої себе . Серед перших виховних завдань теж зафіксована увага до індивідуальності: “забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно її інтересів та суспільних вимог; реалізація індивідуального підходу до виховання, відмова від уніфікації в процесі виховання…”. Серед інших виховних принципів виокремлюється “принцип особистісної орієнтації”. Дійсно, педагог має культивувати почуття самоцінності, впевненості вихованця у собі, проте не можна погодитися з тим, що вихователь “визнає право особистості на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй право почуватися індивідуальністю”. Ці права визнає і надає суспільство, що розвивається за гуманістичними цінностями, а от педагог має забезпечити умови їх здійснення. Деталізація змісту виховання особистості має складовою і “Ціннісне ставлення до себе. Однак, коли зважити на ствердження психологів про те, що через призму ставлення до себе, людина ставиться до інших, мабуть було би доцільніше, щоб цей розділ передував іншим, зокрема розділу “Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави”. Та і в меті виховання, на наш погляд, на перше місце має бути висунуто позицію про становлення людини з почуттям власної гідності, оскільки без цього не може бути ані громадянина, ані патріота тощо. Вважаємо, що соціальні аспекти виховання провідними мають бути в індивідуалізованих суспільствах (Західна Європа, США), щоб через виховання гармонізувати розвиток людини. Але в умовах нашої країни, де більшість населення сформувалася під лозунгами “Соціальне понад усе”, хоча б на перехідний період від тоталітарної культури необхідно підсилити індивідуальний аспект, з тієї ж причини.

Страницы: 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Актуально про педагогіку:

Розвиток уявлень про поняття «театралізація»
Найскладнішою формою творчих ігрових ситуацій, де дитина може себе виявити є театралізація, що охоплює як самостійне творення образів так і постановку музичних сцен чи цілих вистав. До цього дітей потрібно готували поступово, пропонуючи учням різні завдання, серед яких можуть бути наступні: створит ...

Підготовка та використання наочності на заняттях з кулінарії
Висока педагогічна майстерність визначається насамперед власною методикою, яку розробив викладач або майстер виробничого навчання. Проте є дидактичні закономірності використання наочності, спільні для всіх майстрів і для навчання всіх учнів. Розглянемо їх. 1. Активізація пізнавальної діяльності учн ...

Розробка змісту професійної підготовки фахівця
Визначення цілей – основа будь-якої людської діяльності. Цілі навчання включають формування досвіду особистості, представленого у вигляді переліку професійних завдань, які повинен уміти виконувати фахівець у визначеній сфері діяльності. У методиці професійного навчання цілі визначають як стратегічн ...

Навігація по сайту

Copyright © 2021 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com