Трансформація соціальної педагогіки в умовах глобалізації культури людства інформаційної доби

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Трансформація соціальної педагогіки в умовах глобалізації культури людства інформаційної доби

Сторінка 8

3.Збільшення кількості об’єктів та суб’єктів соціального виховання. За останніх часів виникли та розвиваються нові види соціумів, отже, і соціального виховання, зокрема регіональний та глобальний його різновиди, які звичайно впливають на внутрішнє соціальне виховання кожної країни, на індивідуальний розвиток людини.

Прикладом регіональних технологій соціального виховання є активне, тривале формування єдиної західноєвропейської системи освіти. Перші ідеї до її реального втілення буди висунуті “батьком” порівняльної педагогіки, французьким педагогом Марком Антуаном Жульєном Паризьким (1775-1848) у науковій праці “Нарис та попередні зауваження до досліджень з порівняльної педагогіки”(Париж, 1817). Паризький вбачав у порівняльній педагогіці один із засобів не лише вдосконалення теорії та практики соціального виховання, але й створення єдиної для всіх європейських країн педагогічної теорії, яка сприяла би прогресу та об’єднанню народів. Однак сприятливі соціокультурні умови для втілення його ідей склалися лише на межі інформаційної доби зі створенням у травні 1949 р. міжнародної міжурядової політичної організації – Ради Європи. Питанням освіти в цій організації досі відводиться роль формування загальноєвропейської свідомості та духу співробітництва, які забезпечують рух у напрямі створення об’єднаної Європи. Серед реалізованих проектів є такі: “Середня освіта для Європи”, “Освіта для дорослих та демократична громадськість”, “Європа в школах”, “Освіта для демократичного суспільства” та інші [10]. Не можна не погодитися з самокритичними визнаннями компаративістів (фахівці в галузі порівняльної педагогіки), що до 90-х років XX ст. в регіональному керуванні освітою “головну увагу надавали загальноосвітній школі; інші освітні інститути розглядалися нібито мимохідь. Але ж значною мірою такою була вся педагогіка”.

Трансформація європейської освіти останніх часів відбувається в напрямі формування єдиної європейської освітньої системи, із зважанням на інтереси особистості та національних меншин. Про це свідчать проекти “Європейські виміри в шкільній освіті”, “Програма реформи законодавства про вищу освіту”, “Вища освіта для демократичного суспільства”, “Допомога новим країнам-членам в оновленні вищої освіти”, “Демократія, права людини, меншин: освітні та культурні аспекти”, “Побудова нової Європи: демократичні цінності, освіта та мобільність”, “Демократична безпека, соціальна згуртованість і політика в галузі освіти”. Отже, омріяна членами Римського клубу, іншими видатними гуманістами культурна перебудова через реконструкцію людського співтовариства розпочалася, проте цьому заважає інерція розкладу індустріального суспільства. Наприклад, і наприкінці XX ст. Фонд культури мав дефіцит бюджету попри переконання Комітету міністрів РЄ, що “сектор освіти повинен мати пріоритет в міжурядовій програмі діяльності РЄ в цілому”; навіть в Західній Європі, де інтеграційні процеси є найбільш розвинуті, існує опір значної частини громадськості, яка національну своєрідність системи освіти розглядає як важливий атрибут державного суверенітету та культурної самобутності. Природно, воно так і є, коли певні суверенітети та самобутності на заважають, а напроти, збільшують можливості людини в розгортанні її сутнісних сил. На нашу думку, важливим, але недостатнім кроком європейської спільноти є одухотворення новими цінностями лише загальної освітньої системи Європи. Очевидно, настав час педагогізації (тобто актуалізації педагогічного потенціалу, виховного впливу) всіх галузей соціокультурної діяльності Ради Європи, що відповідає сучасним цінностям. Всі сфери європейської культури (в широкому розумінні) мають стати активно виховними, щоб жодне рішення, жодна дія не розпочиналися без аналізу відбиття її наслідків на духовному розвиткові різних соціальних суб’єктів, насамперед, людини. Ми твердо переконані, що саме в соціально-педагогічних технологіях, які поширюють антропоекосферні цінності, є перспективи розгортання культури інформаційного суспільства, запорука формування та виживання глобального людства.

Що стосується людства як глобального соціального суб’єкта і відповідно глобального виховання, то ідея розвитку співробітництва в освітній галузі через всесвітню міжурядову організацію була висунута в період після Першої світової війни, але не дістала підтримки “більшості, як шлях зовнішнього втручання в справи “душі народу”. Перші кроки до її практичного здійснення пов’язані зі створенням Організації з питань освіти, науки і культури ООН – ЮНЕСКО. Її творці намагалися подолати національні обмеження в розвитку соціальності суб’єктів культури людства. Еллен Уілкінсон, міністр освіти Великобританії, голова Конференції ООН зі створення ЮНЕСКО (Лондон,1945) зауважила, що ця організація потрібна, щоб переорієнтувати навчання з націоналістичної тенденції на гуманістичну концепцію, завдяки якій діти набувають відчуття належності до людства разом з відчуттям національної належності”. Отже, ЮНЕСКО мала таким чином виховувати національні держави, щоб вони добровільно змінили своє ставлення до освіти і до розширення соціальності своїх громадян, щоб сприяли “освіті народів в дусі миру і для миру”. Автори Статуту ЮНЕСКО “освіту з метою підтримання справедливості, свободи та миру” розглядали як “священний обов’язок країн”, тому девізом організації запропонували такий вислів: “Виховаємо наші народи так, щоб їх розум звернувся до миру”. Було поставлене завдання “пройняти” розуми людей “культурою миру”[286,4] Протягом свого існування організація стверджує у свідомості народів світу видатну роль освіти у справі звільнення людської особистості, розвитку та поліпшення умов життя народів, у вирішенні проблем економічного, соціального, культурного і політичного прогресу, у підсиленні творчих та інноваційних здібностей особистості та суспільства.

Страницы: 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Актуально про педагогіку:

Музей садиба імені Миколи Івановича Пирогова
Національний музей-садиба Миколи Івановича Пирогова розташований в південно-західній частині міста Вінниці, у живописній садибі Вишня, де впродовж останніх двадцяти років (1861-1881) жив і працював видатний вчений, геніальний хірург, анатом, творець воєнно-польової хірургії, засновник Товариства Че ...

Аналіз психолого-педагогічної та методологічної літератури з проблеми дослідження
Математика - це знаряддя для міркування. У ній сконцентровані мислення багатьох людей». Р. Фейнман (американський фізик) . Провідна ідея в педагогічній і методичній практиці — максимально розкрити перед учнем спектр застосування математичних знань, передати своє захоплення предметом вихованцям. Сам ...

Історія розвитку ігрової діяльності в педагогіці
Явище гри здавна привертало увагу вчених-філософів, психологів, педагогів, мистецтвознавців, методистів тощо. Можливо, така різногалузевість вивчення призвела до того, що сьогодні єдиного визначення гри ми не знаходимо, оскільки його наявність мала б свідчити про розуміння природи цього явища, а са ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com