Актуалізація соціального виховання та соціальної педагогіки в умовах гуманізації культури інформаційного суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Актуалізація соціального виховання та соціальної педагогіки в умовах гуманізації культури інформаційного суспільства

Сторінка 7

Соціальна педагогіка має формувати ставлення до цінностей другого покоління (дорослі) як складової частини духовності суспільства, як до нагального завдання, без вирішення якого неможливе ані збереження досягнутого рівня, ані просування до наступного. Ці цінності відіграють роль волі в духовності соціуму.

Цінності першого покоління (діти) тільки-но народжуються, безумовно, на їхнє формування впливає духовність третього та другого покоління, але в загальному обсязі духовності соціуму цінності першого покоління мають представляти провідні загальнолюдські цінності. Вони є ідеалом у духовності соціуму, їхнє засвоєння всіма віковими категоріями суспільства забезпечує можливість реалізації цих цінностей першим поколінням в дорослому віці та становлення нових. Саме цінності першого покоління визначатимуть духовний “вік” соціуму як індивіда людства. Отже, навіть при провідній спрямованості соціуму в майбутнє на реалізацію перспективних цінностей соціальна педагогіка через регулювання соціального виховання має узгоджувати цінності культури всіх трьох (люди похилого віку, дорослі, діти) груп заради здійснення цінностей, яких суспільство прагне досягти і заради культурної цілісності соціального “Я” суспільства як суб’єкта світового соціуму.

Однак, якщо на попередніх етапах філогенезу соціального виховання найпоширенішими були внутрішньосуспільні технології, тобто певний соціум докладав власних зусиль для самовиховання, через вдосконалення своїх соціальних структур і зміцнення соціальності індивідів (яскравим прикладом такої теоретичної пропозиції є “Держава”, “Закони” Платона, “Політика” Арістотеля, соціальна педагогіка П.Наторпа), то за останніх часів суспільство дедалі частіше само стає об’єктом соціального впливу з метою прискорення соціального розвитку. Його суб’єктами виступають не лише власні громадяни, їхні різні групи, але й окремі країни, регіон світу, людство. Сучасна соціальна педагогіка має зважати на те, що особлива увага загальнонаціонального соціального виховання до потреб соціокультурного розвитку особистості власних індивідів сприяє формуванню в людині почуття власної гідності та патріотизму. Зважання на внутрішньокультурні потреби розвитку країни формують позитивне ставлення суспільства до самого себе, гордість громадян до суспільства і забезпечують стійкий розвиток його культури. Увага до глобальних соціокультурних потреб людства у внутрішньонаціональному соціальному вихованні визначає позитивне ставлення світового співтовариства до цієї країни, до всіх її громадян, зумовлює перспективи розквіту культури в майбутньому. Як неповага людини до суспільства призводить до соціальної ентропії, а неповага суспільства до самого себе не сприяє соціокультурній динаміці, уможливлює девіацію країни, так і невідповідність внутрішньонаціонального соціального виховання провідним тенденціям глобального спричиняє ізоляцію і деградацію внутрішньої культури країни (приклад СРСР, Албанії, Північної Кореї, Іраку).

Таким чином, соціальна педагогіка, розробляючи технології соціального виховання стосовно суспільства, має забезпечити, по-перше, гуманізацію соціокультурних умов для розвитку особистісної соціальної культури індивіда, по-друге, загальнонаціональний духовний розвиток суспільства, зважаючи на потреби динаміки власної культури, по-третє, гармонізацію внутрішньокультурних потреб соціокультурного розвитку та глобальних потреб інформаційної культури людства.

На глобальному рівні соціальна педагогіка через дослідження та регулювання соціального виховання має сприяти формуванню цінностей людства, гармонізації цінностей людини, країни, регіону, світового співтовариства. Швидке зростання чисельності людства – головного фактору змін на планеті, який загрожує фізичному існуванню останньої – зумовлює як найвищу цінність його виживання (в умовах некерованої соціокультурної діяльності) через духовне зростання людини, але загальносвітовими зусиллями. Для вирішення цієї проблеми на початку інформаційної ери (70-ті роки) найкращі представники світової спільноти об’єдналися під керівництвом А.Печчеї (1908-1984) в одну з перших незалежних міжнародних організацій – Римський клуб, яка мала аналізувати глобальні проблеми та пропонувати шляхи їх розв’язання. Доповідь Римському клубу “Межі зростання” методом “шокової терапії” збудила вперше глобальну свідомість людей, закликала керманичів провідних країн, прогресивне населення планети до соціальної відповідальності за її майбутнє, оскільки тепер вже людина загрожує природі, соціуму і собі. Третя доповідь “Перебудова міжнародного порядку” зміцнила глобальну свідомість ідеєю взаємозалежності, яка притаманна інформаційному світу. Тут же було запропоновано перегляд поняття національного суверенітету, який, на думку авторів доповіді, заважає розвитку людського світового співтовариства. У п’ятій доповіді “Цілі для глобального людства” та в розділі книги А.Печчеї [403] “Шість цілей для людства” визначені навіть шляхи до формування нових структур глобального суспільного буття через систематичний розвиток якостей людства, творчих обдаровань людини. Безумовно, правим є А.Печчеї, який стверджував, що “виключної важливості набувають зараз притаманні всім – навіть найзанедбаним та найзнедоленим – людям планети внутрішні людські якості, їх виявлення й розвиток у мешканців будь-яких куточків світу. Саме ці якості є найважливішим ресурсом людства, який можна порівняти лише з тим теплом, тою енергією, яку так щедро надсилає нам сонце. І навчитися використовувати їх на благо всіх разом і кожного окремо – це новий важливий рубіж, який має подолати наше покоління”. Тобто йдеться про те, що доля людства залежить нині не так від людських якостей окремих елітарних груп, як від якостей мільярдів саме “середніх” мешканців планети. Наприклад, Е.Фромм теж зауважував: “Головною небезпекою для людства є не недолюдок або садист, а нормальна людина, наділена надзвичайною владою”. Отже, глобальна свідомість має формуватись, орієнтуючись на людину як провідну цінність людства, людину-творця, визначальний та відповідальний соціальний суб’єкт всього людства. Лише таким чином може сформуватись така цінність, як людство – єдиний соціальний суб’єкт: “У наш час глобальна людська імперія є той необхідний всім нам соціальний винахід, який очікує ще на своїх винахідників, і цю культурну цінність, раніш ніж вона буде засвоєна суспільством, люди повинні відкрити в самих собі”.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8 9

Актуально про педагогіку:

Забезпечення інноваційного розвитку професійної освіти
Для впровадження інноваційних освітніх та виробничих технологій, реалізації наукових підходів до визначення змісту, форм і методів навчання, забезпечення якості підготовки майбутніх робітників на базі Балинського вищого професійного вищого професійного училища №36 функціонує експериментальний педаг ...

Проблема організації самостійної роботи учнів у психолого-педагогічній літературі
Самостійність учнів у навчанні є найважливішою передумовою повноцінного оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє у них здатність міркувати, запобігає формалізму в знаннях і взагалі формує самостійність як ри ...

Основні наукові підходи щодо вивчення та класифікації методів навчання
Огляд окремої підручникової, монографічної та журнальної літератури дає змогу простежити тенденції розвитку та деякі спроби класифікацій методів навчання у вищих навчальних закладах за останнє двадцятиріччя. При цілісному підході до цього питання насамперед потрібно відмітити розподіл методів навча ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com