Актуалізація соціального виховання та соціальної педагогіки в умовах гуманізації культури інформаційного суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Актуалізація соціального виховання та соціальної педагогіки в умовах гуманізації культури інформаційного суспільства

Сторінка 7

Соціальна педагогіка має формувати ставлення до цінностей другого покоління (дорослі) як складової частини духовності суспільства, як до нагального завдання, без вирішення якого неможливе ані збереження досягнутого рівня, ані просування до наступного. Ці цінності відіграють роль волі в духовності соціуму.

Цінності першого покоління (діти) тільки-но народжуються, безумовно, на їхнє формування впливає духовність третього та другого покоління, але в загальному обсязі духовності соціуму цінності першого покоління мають представляти провідні загальнолюдські цінності. Вони є ідеалом у духовності соціуму, їхнє засвоєння всіма віковими категоріями суспільства забезпечує можливість реалізації цих цінностей першим поколінням в дорослому віці та становлення нових. Саме цінності першого покоління визначатимуть духовний “вік” соціуму як індивіда людства. Отже, навіть при провідній спрямованості соціуму в майбутнє на реалізацію перспективних цінностей соціальна педагогіка через регулювання соціального виховання має узгоджувати цінності культури всіх трьох (люди похилого віку, дорослі, діти) груп заради здійснення цінностей, яких суспільство прагне досягти і заради культурної цілісності соціального “Я” суспільства як суб’єкта світового соціуму.

Однак, якщо на попередніх етапах філогенезу соціального виховання найпоширенішими були внутрішньосуспільні технології, тобто певний соціум докладав власних зусиль для самовиховання, через вдосконалення своїх соціальних структур і зміцнення соціальності індивідів (яскравим прикладом такої теоретичної пропозиції є “Держава”, “Закони” Платона, “Політика” Арістотеля, соціальна педагогіка П.Наторпа), то за останніх часів суспільство дедалі частіше само стає об’єктом соціального впливу з метою прискорення соціального розвитку. Його суб’єктами виступають не лише власні громадяни, їхні різні групи, але й окремі країни, регіон світу, людство. Сучасна соціальна педагогіка має зважати на те, що особлива увага загальнонаціонального соціального виховання до потреб соціокультурного розвитку особистості власних індивідів сприяє формуванню в людині почуття власної гідності та патріотизму. Зважання на внутрішньокультурні потреби розвитку країни формують позитивне ставлення суспільства до самого себе, гордість громадян до суспільства і забезпечують стійкий розвиток його культури. Увага до глобальних соціокультурних потреб людства у внутрішньонаціональному соціальному вихованні визначає позитивне ставлення світового співтовариства до цієї країни, до всіх її громадян, зумовлює перспективи розквіту культури в майбутньому. Як неповага людини до суспільства призводить до соціальної ентропії, а неповага суспільства до самого себе не сприяє соціокультурній динаміці, уможливлює девіацію країни, так і невідповідність внутрішньонаціонального соціального виховання провідним тенденціям глобального спричиняє ізоляцію і деградацію внутрішньої культури країни (приклад СРСР, Албанії, Північної Кореї, Іраку).

Таким чином, соціальна педагогіка, розробляючи технології соціального виховання стосовно суспільства, має забезпечити, по-перше, гуманізацію соціокультурних умов для розвитку особистісної соціальної культури індивіда, по-друге, загальнонаціональний духовний розвиток суспільства, зважаючи на потреби динаміки власної культури, по-третє, гармонізацію внутрішньокультурних потреб соціокультурного розвитку та глобальних потреб інформаційної культури людства.

На глобальному рівні соціальна педагогіка через дослідження та регулювання соціального виховання має сприяти формуванню цінностей людства, гармонізації цінностей людини, країни, регіону, світового співтовариства. Швидке зростання чисельності людства – головного фактору змін на планеті, який загрожує фізичному існуванню останньої – зумовлює як найвищу цінність його виживання (в умовах некерованої соціокультурної діяльності) через духовне зростання людини, але загальносвітовими зусиллями. Для вирішення цієї проблеми на початку інформаційної ери (70-ті роки) найкращі представники світової спільноти об’єдналися під керівництвом А.Печчеї (1908-1984) в одну з перших незалежних міжнародних організацій – Римський клуб, яка мала аналізувати глобальні проблеми та пропонувати шляхи їх розв’язання. Доповідь Римському клубу “Межі зростання” методом “шокової терапії” збудила вперше глобальну свідомість людей, закликала керманичів провідних країн, прогресивне населення планети до соціальної відповідальності за її майбутнє, оскільки тепер вже людина загрожує природі, соціуму і собі. Третя доповідь “Перебудова міжнародного порядку” зміцнила глобальну свідомість ідеєю взаємозалежності, яка притаманна інформаційному світу. Тут же було запропоновано перегляд поняття національного суверенітету, який, на думку авторів доповіді, заважає розвитку людського світового співтовариства. У п’ятій доповіді “Цілі для глобального людства” та в розділі книги А.Печчеї [403] “Шість цілей для людства” визначені навіть шляхи до формування нових структур глобального суспільного буття через систематичний розвиток якостей людства, творчих обдаровань людини. Безумовно, правим є А.Печчеї, який стверджував, що “виключної важливості набувають зараз притаманні всім – навіть найзанедбаним та найзнедоленим – людям планети внутрішні людські якості, їх виявлення й розвиток у мешканців будь-яких куточків світу. Саме ці якості є найважливішим ресурсом людства, який можна порівняти лише з тим теплом, тою енергією, яку так щедро надсилає нам сонце. І навчитися використовувати їх на благо всіх разом і кожного окремо – це новий важливий рубіж, який має подолати наше покоління”. Тобто йдеться про те, що доля людства залежить нині не так від людських якостей окремих елітарних груп, як від якостей мільярдів саме “середніх” мешканців планети. Наприклад, Е.Фромм теж зауважував: “Головною небезпекою для людства є не недолюдок або садист, а нормальна людина, наділена надзвичайною владою”. Отже, глобальна свідомість має формуватись, орієнтуючись на людину як провідну цінність людства, людину-творця, визначальний та відповідальний соціальний суб’єкт всього людства. Лише таким чином може сформуватись така цінність, як людство – єдиний соціальний суб’єкт: “У наш час глобальна людська імперія є той необхідний всім нам соціальний винахід, який очікує ще на своїх винахідників, і цю культурну цінність, раніш ніж вона буде засвоєна суспільством, люди повинні відкрити в самих собі”.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8 9

Актуально про педагогіку:

Зміст та завдання економічного виховання
Економічне виховання є важливим чинником підготовки особистості до повноцінного функціонування у ринковому середовищі. Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості. Економічна культура особистості означає гармонійне поєднання ...

Історичний корінь «Наочної концепції дробу»
Як показує історія становлення основних математичних понять, зокрема поняття числа, дійсна необхідність у дробах виникла при вимірюванні величин за допомогою обраної одиниці. « .Історично дроби виникли у зв'язку з потребою вимірювати». Вимірювання різних величин за допомогою обраних мір (одиниць) п ...

Особливості діяльності викладача вищого юридичного навчального закладу
Як відомо, викладачі ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, на які суспільство поклало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації в цілому; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов'язаному з професійною під ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com