Актуалізація соціального виховання та соціальної педагогіки в умовах гуманізації культури інформаційного суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Актуалізація соціального виховання та соціальної педагогіки в умовах гуманізації культури інформаційного суспільства

Сторінка 1

Специфіка культури інформаційного суспільства активно досліджується сучасними філософами, соціологами, культурологами, психологами. Дослідники досить одностайні в тому, що з 50-х років XX ст. внаслідок глобальної соціальної революції розпочалося формування соціуму нового типу, породженого “конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій”. Оскільки в цьому соціумі “головною умовою благополуччя кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації й умінню працювати з нею”, воно дістало назву “інформаційного суспільства”. Було визначено критерії цього суспільства: 1) “культ знань”, який означає, що про людину судять за тим, що вона знає і як використовує ці знання; особливої уваги заслуговують метазнання – знання про те, як здобувати знання та опрацьовувати їх; 2) національна інформаційна система та забезпечення громадянам виходу до глобальної інформаційної мережі; 3) переструктурування трудових ресурсів країни в бік збільшення частки інформаційного сектора (50% – інформаційний сектор, 25% – сільське господарство та промисловість, 25% – послуги, серед яких значна частка інформаційних). У світі запанувала аксіома: “Хто володіє інформацією, той має владу”. З отриманням дедалі більшою кількістю країн статусу “інформаційних суспільств” (серед перших – США, Японія) мова пішла про “інформаційну цивілізацію” як про світове інформаційне суспільство, на перше місце в якому виходить саме культура: “Інформаційна цивілізація – це федерація культур, у якій вирішальну роль відіграє здобуття, опрацювання, збереження, передача, поширення, використання знання й інформації, у тому числі за допомогою інтерактивної взаємодії та постійно удосконалюваних технічних можливостей”[584,165-166], “зсув нашого буття до полюса культури, або – зсув культури в епіцентр людського буття”.

Інформаційна культура, на погляд культурологів (В.Біблер, Б.Єрасов, Д.Несбітт, П.Ебурдін, Р.Уілсон, В.Шейко та інші), набагато динамічніша за всі попередні. Вона орієнтована навіть не на сьогодення (як індустріальна), а в майбутнє, отже, є за сутністю “культурою майбутнього”(Б.Єрасов). Сучасне постіндустріального суспільства повністю присвячено прийдешньому як в матеріальній сфері (постійна модернізація техніки, технологій), так і в духовному житті (повсякчасний пошук нових цінностей). Р.Оппенгеймер, за свідченням Б.Поршнєва, зауважував, що “у наш час культура і традиція набули зовсім іншої інтелектуальної та соціальної ролі. Нині головна функція найважливіших і життєвитривалих традицій саме в тому, щоб слугувати засобом для швидких змін". Усе сьогоденне не задовольняє, розглядається як застаріле, як вже минулий етап, зупинка на якому загрожує регресом. Інформаційна культура, примушуючи всіх соціальних суб’єктів підкоряти сучасне міркуванням майбутнього, сприяє вивільненню всіх видів їх активності та творчості, розвиває схильність до новизни, “відчуття часу”, уникнення рутини. Тому в перехідний період до інформаційної доби ті суспільства, регіони, які створюють найсприятливіші умови для вивільнення та реалізації творчого потенціалу кожної особи (принаймні, більшості населення) в усіх сферах її життя, будуть головувати в інформаційному світі. Соціуми мають забезпечити, за висловом науковців, “тріумф особистості” (Д.Несбітт, П.Ебурдін), отже, інформаційному суспільству об’єктивно притаманна гуманізація культури.

Якщо з первісних часів до Античності тривала “культура природи”, з Середньовіччя до кінця індустріального суспільства – “культура соціуму”, то, мабуть, з інформаційної цивілізації розпочинається “культура людини”. Оскільки людина – творець “культури майбутнього”, то вона набуває вищої цінності, тобто інформаційне суспільство має реалізувати омріяні ще Відродженням антропоцентричні цінності, але стосовно кожного громадянина Землі. Зрозуміло, що всі попередні цінності та “тиски”(природні, соціальні) не зникають назавжди, вони лише набувають іншої якості, згідно з В.Біблером, за принципом драми: “Ті ж самі і Соф’я”. “Загальний розум, звернений індивідом на самого себе, який змінює (у невідомість) власні начала, лише це, а не могутні сили детермінації ззовні, з соціальних структур, – ось єдине джерело одвічності та загальності “людини культури” XX століття. Отже, йдеться про потребу формування в “культурі людини” нового типу особи – “людини культури”, про підсилення, перш за все, її самоспрямованості: “Культура, як феномен самодетермінації, “побудована”, винайдена людиною таким чином, що дозволяє віддзеркалювати,… перетворювати всі потужні сили детермінації…, надзвичайно зміцнювати слабкі можливості індивідуальної самобутності …”.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Актуально про педагогіку:

Методична частина програми
Для соціологічних служб важливим стає систематичний збір та зберігання методичної інформації про проведені дослідження. Основним документом, що містить таку інформацію, є методичний розділ програми. Він забезпечує спадкоємність методичної культури досліджень при зміні заводських соціологів і є доку ...

Педагогічні погляди Лукреція
Тіт Лукрецій Кар (рід. біля 99-ум.55 до н. е), - давньоримський філософ і поет, великий просвітитель старовини, один з найбільших представників античного атомістичного матеріалізму. Відомостей про життя Лукреция майже не збереглося. До нас дійшла філософська поема Лукреция "Про природу речей&q ...

Телефонне інтерв'ю
Телефонне інтерв'ю — одна з форм опосередкованого опитування, що набула особливо широкого поширення в 2000р. у великих містах Росії. Телефонне опитування — це специфічний синтез анкетування і інтерв'ювання, що використовується, як правило, в рамках одного міста або іншого населеного пункту. Переваг ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com