Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Сторінка 6

Поступово склалася система просвітніх закладів. Визначну роль в освіті незаможного дорослого населення в XIX – початку XX ст. відіграли недільні школи. Вони були засновані у Східній Галичині в 1848-1849 рр. [243,75], у Києві – 1859 р., а на Слобожанщині – 1862 р.(офіційно відкрита Жіноча недільна школа 1870 р. [142,38]). Недільні школи – наслідок пробудження національної самосвідомості авангарду української громади, її відповідальності за розвиток культури на противагу авторитарній державі. Викладали в цих початкових за змістом навчання школах найкращі представники української інтелігенції: Х.Алчевська, В.Антонович, М.Драгоманов, О.Кониський, В.Лобода та інші. Навчання проводилося українською мовою, за допомогою українських підручників, зокрема букваря Т.Шевченка, “Граматики” П.Куліша. 1860 р. недільних шкіл на Україні було 68, всі вони не лише сприяли освіченню трудового населення, але і його духовному удосконаленню. Навіть в умовах їх заборони Олександром II 1862 р. недільні школи продовжували таємно навчати (наприклад, Харківська жіноча). З 1865 по 1917 рік у сфері народної освіти, зокрема дорослих, активно діяли земські (земства як форма місцевого самоврядування) школи, саме земствам і підпорядковані були з 1870 р. недільні школи, а з 1891 – духовному відомству.

Дієвим засобом просвіти населення, розширення особистої та громадської свідомості, формування соціальних якостей громадян нашої країни було мистецтво, зокрема література. Керівництво читанням дітей та дорослих оформилося в самостійний метод соціального виховання, до якого вдавалися як педагоги в державних закладах освіти, так і керівники громадської опіки, просвітники: “Книга є життя нашого часу. Її потребують всі – і старі, і молоді, і ділові і ті, хто нічого не робить; діти – також. Вся справа у виборі книги для них. Використання книг, що пишуться для дітей, розглядалося як складова плану виховання. Метою виховання через книгу мав бути “розвиток наданих їм (дітям – А.М) від природи елементів людського духу – розвиток почуття любові та почуття безмежного. У першій половині XIX ст. освіту навіть критикували за перебільшення літературного компонента (“наше повне неуцтво прикрите . лише знанням сучасної белетристики”). Проте і у другій половині століття педагоги, громадські діячі, творча інтелігенція продовжували зміцнювати в суспільній свідомості значення літератури в соціальному вихованні, особливо дітей. Однак література розглядалася засобом соціального виховання і дорослих, тому відомі освітні діячі, засновники бібліотечної справи складали рекомендаційні покажчики для народу, щоб зорієнтувати населення в літературному потоці, допомогти у систематичній самоосвіті. Наприклад, Х.Алчевська у співпраці з учителями своєї недільної школи склала бібліографічну збірку “Що читати народу” (1-3 кн., 1884-1906 рр.). Крім того, просвіта незаможного населення через літературу була провідною складовою благодійної діяльності, прикладом цього було “Товариство розповсюдження корисних книг”(1861), яке займалося виданням книг для народу, відкриттям народних бібліотек, організацією публічних читань. Отже, все перелічене вище свідчить про те, що в культурі російського суспільства XIX – початку XX ст. (до якого належало і українське) література та її носій – книга свідомо використовувалися як засіб соціального виховання.

Активному поширенню культурно-освітньої роботи з селянами та робітниками в Україні, зокрема в Харківській губернії, сприяли Товариства грамотності. Харківське товариство грамотності (1869) мало відділення в Сумах, Слов’янську, Вовчанську, Богодухові. У складі Товариства були комітети сільських бібліотек, видавничий, шкільно-педагогічний. Воно керувало як шкільною, так і позашкільною освітою народу, особливо слід відзначити методичну та видавничу роботу. Завдяки діяльності членів Товариства не лише відкрилися на околицях міста і в повітах народні, жіноча реміснича, малярно-декоративна школи, організовані безкоштовні народні читання та народні бібліотеки-читальні, але й надавалася методична допомога в створенні, організації і роботі народних шкіл всім бажаючим займатися цією справою, консультативна допомога освітнім товариствам і організаціям з питань шкільної і позашкільної освіти. Видавничий комітет, очолений професорами В.Данилевським та Д.Багалієм, розповсюджував книжки для народного читання художньо-белетристичного, історичного, географічного, природничого характеру. За свідченням істориків, особливо популярною була багатотомна “Народна енциклопедія наукових та прикладних знань”.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Актуально про педагогіку:

Залік – як одна з основних форм перевірки знань у вищій школі
Екзамени й заліки сприяють формуванню у студентів уміння самостійно користуватися набутими знаннями, готувати чіткі й науково обґрунтовані відповіді на поставлені запитання у порівняно короткий строк. На екзаменах, як і в практичній роботі, студенти по винні користуватися своїми знаннями, застосову ...

Основи експериментальної гіпотези і результати дослідження
На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за навчально-виховним процесом трудового навчання у початковій школі нами виявлено, що загальний недолік сучасної педагогічної практики – недостатня спрямованість на послідовне формування графічних умінь ...

Використання персонального комп'ютера вчителем початкових класів
Навчання українській мові в школі розв'язується трьома рівними за значенням задачами: навчання грамотної письмової мови у відповідність з правилами орфографії і пунктуації; розвиток мови (формування уміння розгорнути письмовий або усний монолог відповідно до вимог комунікативної ситуації і проінтер ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com