Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Сторінка 4

Особливістю козацької системи соціального виховання була така його складова, як численні стійкі козацькі об’єднання – побратимства, гурти, братства. Ці об’єднання віддзеркалювали та захищали потреби, інтереси, права не лише окремої особи, але й усього народу. Вірність і відданість військових побратимів один одному увійшла в фольклор, дивувала іноземців.

Проте загалом не можна не погодитися з дослідниками козацької педагогіки, що їй було притаманне “родинно-шкільне виховання як вияв глибокої єдності впливу на особистість найважливих соціально-педагогічних факторів – сім’ї і школи при збереженні пріоритетності виховання батьків, родинного оточення”. Це свідчить про те, що в соціальному вихованні українського народу (за часів, коли в західноєвропейських країнах формувалися національні держави, цінності яких транслювалися населенню і через соціальне виховання) поки домінували родинні цінності, що індустріальна культура ще не торкнулася вітчизняної економіки. Ефективність козацької педагогіки (військової за суттю і цінностями, розрахованої на хлопців-чоловіків) зумовлена була саме тим, що в усіх елементах системи соціального виховання домінували ті ж самі цінності: родина, школа, мистецтво, церква, громада, об’єднання, організація суспільної життєдіяльності діяли стосовно виховання в унісон, доповнюючи і підтримуючи позитивні наслідки соціального розвитку попереднього етапу та один одного. У результаті “козацька соціальна педагогіка сприяла формуванню в найширших верствах населення морально-вольових, духовних якостей, національної свідомості”[244,78], відповідно до якої українці – велика родина, що потребує захисту. Час вимагав економічного та політичного впорядкування держави, виходячи з потреб розвитку індустріальної культури. Відсутність в козацькій соціальній педагогіці ціннісної складової, яка віддзеркалювала тенденції культурного розвитку людства, була, на наш погляд, одним із чинників, що призвів до втрати країною незалежності, незважаючи на прогресивний виховний ідеал особистості – мудра, шляхетна, мужня і справедлива людина.

Подальший розвиток системи соціального виховання в Україні тісно пов’язаний із динамікою культури Російської держави, до складу якої увійшла наша країна. Поступово система виховання набула таких елементів: релігійне, сімейне виховання, підсистема освіти (початкова – народна, середня, вища), підсистема просвіти (різноманітні громадські товариства просвіщали незаможне населення через недільні школи, заклади культури, мистецтво, інформаційні засоби тощо), підсистема піклування (державні, суспільні, громадські, приватні заклади та ініціативи з надання допомоги жертвам соціальних обставин). Природно, релігійне виховання було домінуючим до початку XX ст., його цінності пронизували родину, освіту та всі інші складові системи, релігійні цінності підтримували держава і суспільство.

Сімейне виховання, як і в Західній Європі, було провідним і єдиним для більшості народу аж до початку поширення промисловості. Тоді воно стає більш усвідомленим, цілеспрямованим у дворянських прогресивних родинах і майже відсутнім, часто-густо негативним – у робітничому середовищі, серед бідних городян та селян. Це породило наукові дискусії про “смерть родини”, потребу “виключно суспільного виховання”, “ суспільне або сімейне виховання?”. Доповнити, відкоригувати, а іноді й замінити сімейне виховання намагалися освіта, просвіта та опіка.

Щодо підсистеми освіти, то культ “ученості” ще з козацьких часів сприяв поширенню на Україні в XVII – XVIII ст. народних шкіл мандрівних дяків. Ці школи дійсно були суспільними, оскільки дяк обирався общиною. “У цих школах навчали граматики (букваря, письма, читати псалтир й часословець і співати на 8 гласів псалми та ірмоси”. Викладали дяки українською мовою. Народ цінував ці школи, оскільки “все в них було рідним для населення: і помешкання, і зв’язок їх з церквою, братствами й шпиталями, і учитель-дяк, котрий був сам із народу і жив його життям, і мова, і шкільні звичаї”. Катерина II (1729-1796), скасовуючи козацтво і обертаючи підданих в кріпацтво, своїми Указами 1782 та 1788 рр. поклала край мандруванню дяків, а общинні школи поступово замінювалися казенними російськими. Саме зі школою Д.Багалій пов’язував розвиток національної самосвідомості: “Цікаво буде нагадати собі тепер, що міжиріччяни (с.Межирічів – 7 шкіл) виступили з протестом проти нових порядків, котрі заведені були у Слобожанщині царицею Катериною II; очевидно, що тільки там, де є народна освіта, може бути і політична самосвідомість”. Середні школи теж були релігійними. У XVIII ст. створюються нові колегіуми у Чернігові, Переяславці, Харкові. Наприклад, Харківський колегіум було перенесено з Бєлгорода, і хоча це була духовна середня школа, але “славний Колегіум … зробився центром освіти на Слобідській Україні, немов її духовною Академією”[] Утримувався Колегіум на монастирські доходи (Покровського монастиря) і пожертвування (князь Голіцин подарував Колегіуму село і 4 хутора). Зрозуміло, що в переведеному з Росії Колегіумі викладали російською мовою. Програма навчання була традиційною для духовних шкіл України: піїтика, риторика, філософія, богослов’я, слов’янська, грецька, латинська мови, але 1766 року вона розширилася, додалися французька, німецька мови, геометрія, малювання, інженерія, артилерія й геодезія, а християнське добронравіє викладав Г.Сковорода (1722-1794). Разом із духовенством у школі навчалось дворянство; “поміщицькі діти”(особливо цікавилися історією та географією), однак багато, за Д.Багалієм, було і бідноти, загальна чисельність учнів становила близько 500 осіб . Поступово на терені України почали відкриватися і галузеві школи, наприклад медична колегія у Львові .

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Актуально про педагогіку:

Організація та проведення педагогічного експерименту
Педагогічний експеримент полягає у планомірній зміні умов педагогічного процесу і реєстрації відповідних наслідків. Умову, яку експериментатор спеціально і планомірно змінює, щоб оцінити її вплив на той чи інший аспект педагогічного процесу, називають незалежною змінною. Аспект педагогічного процес ...

Автономія учнів як освітня мета
Освіта повинна забезпечити не тільки повноцінний особистісний, соціальний, культурний розвиток, але й готовність до подальшого розвитку до самоосвіти. Одним з основних принципів соціально-розвиваючого навчання є принцип поєднання педагогічного управління та самостійності учнів в формуванні ціннісни ...

Нетрадиційні методи навчання письмового мовлення у дітей
Приводом для звернення до логопеда здебільшого є рекомендація вчителя, вихователя або ініціатива батьків, які помітили в дитини труднощі в оволодінні письмом. Спеціаліст уточнює характер труднощів, визначає ступінь відставання у формуванні цих навичок, оцінює стан інтелектуального розвитку, вивчає ...

Навігація по сайту

Copyright © 2022 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com