Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Сторінка 2

Татаро-монгольська навала та чума, яка лютувала понад 70 років (1352-1425 рр.), негативно відбилися на всій структурі соціального виховання: на сімейному (смерть батьків), державному (відсутність централізації), релігійному (нищення церков, монастирів татарами), громадському (відсутність спільності). Залишки культури збереглися в монастирях, які відроджували цінності милосердя, громадську опіку над аномальними людьми, виховання калічних дітей, освіту. Постійна школі існувала в Києво-Печерському монастирі. Вона готувала єпископів, мітрополітів, ігуменів, отже, мала ознаки вищої школи. Зрозуміло, що освіта в цілому на терені України за цих часів, як і в Європі, була переважно богословською.

Формуванню самосвідомості українського народу на Правобережній Україні, розвиткові його культури, поверненню до принципу суспільності в соціальному житті, без якого неможливе соціальне виховання, сприяли братства – об’єднання самодопомоги міського населення, поширені в західноєвропейських країнах у зв’язку з протестантизмом. Виховна система братств відходила від нав’язування церковних догм, спиралася на гуманістичні ідеї античної філософії, закладала підвалини розвитку національної середньої та вищої школи. “У статутних документах братських шкіл відображено виховні традиції українського народу в таких демократичних принципах: суспільний характер навчання та виховання, загальнодоступність школи, рівні права для всіх дітей щодо навчання, тісний зв’язок із сім’єю, введення самообслуговування. Високі моральні та професійні вимоги до педагогів. Визначалися вимоги щодо батьків, опікунів, вихователів”. Братські школи стали грунтом для формування національних середніх та вищих навчальних закладів. Таким чином, на Правобережній Україні завдяки її безпосереднім контактам (іноді вимушеним) з культурою західноєвропейських країн у системі соціального виховання прогресувала саме освітня складова.

На Лівобережній Україні визначальним фактором соціокультурного розвитку було козацтво, яке сформувало національну систему соціального виховання, об’єднавши виховний потенціал родини, школи, громади, суспільного життя (зокрема, військового – в таборах), побратимств, релігії – козацьку педагогіку. “Її принципи, ідеї впливали на формування громадської думки, характеру всього народу. У зв’язку з цим можна говорити про соціальну козацьку педагогіку. Формування особистості здійснювалося під впливом багатьох соціальних факторів (культурних, економічних, моральних, естетичних, етнографічних тощо)”. Козацька педагогіка була складовою частиною народної педагогіки, вона увібрала в себе прагнення українського народу до вільного, незалежного розквіту рідної землі. Провідні цінності козацтва (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, свобода особистості, народовладдя тощо) домінували і в козацькій системі виховання, тому основною метою її було формування через родину, громадське життя, школу козака-лицаря, мужнього захисника від чужоземного поневолення, громадянина з “яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, дійовим патріотизмом, високим рівнем духовності”.

До системи соціальної козацької педагогіки входило передусім дошкільне родинне виховання. У козацьких сім’ях домінував культ батька і матері, бабусі і дідуся, роду і народу. Батько-захисник символізував у козацькій сімейній педагогіці для дитини високий взірець стійкості, мужності, незаперечний авторитет у ставленні до родини, громадських справ, потреб народу. Саме через постать батька сприймали діти зв’язок із своїм родом та народом, переривати який було найтяжчим злочином, великим гріхом. Батько своїм прикладом, наказами та через спільну діяльність виховував у синів твердість, уміння долати життєві труднощі, витривалість, загартовував фізично, формував мужній характер, лицарські чесноти. Мати підтримувала батька, виховуючи на козацькому фольклорі (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів’я, приказки про героїчну боротьбу козаків проти татар, турків, польської шляхти, російського самодержавства). Значний вплив на дітей мало народне мистецтво (декоративно-побутове, вишивання, танець, рушникарство, тощо, які були проникнуті волелюбним козацьким духом), звичаї, обряди, традиції окремої родини та народу, що засвоювалися через родину.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Актуально про педагогіку:

Використання народних промислів і ремесел Тернопільщини в естетичному вихованні учнів
В XIX-XX ст. на території Тернопільщини були розвинуті ткацтво килимарство, вишивання, гончарство, різьблення по дереву, лозо - і рогозоплетіння, ковальство, розписи на стінах хат, скринях, писанках, витинанки. Найбільш розвиненими видами народних художніх промислів на Тернопільщині є ткацтво та ки ...

Головні нормативно-правові акти про професійно-технічну та вищу освіту в Україні
Система освіти в нашій державі, що склалася в останні роки, пройшла великий і складний шлях розвитку, не припиняючись розвиватися і удосконалюватися. Система професіонально – технічної освіти бере свій початок від багатоманітних професійних шкіл, учбових майстерень, ремісничих, залізничних училищ і ...

Розвиток ціннісної сфери у школярів у практиці роботи вчителів народознавства
Всі компоненти духовності українського народу становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання. Це — рідна мова і література, історія, природознавство, музика та образотворче мистецтво, народна мораль, національна ідеологія, свідомість і самосвідомість. Виховання поваги і любові ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com