Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Сторінка 19

У 20-ті – на початку 30-х років ще були фахівці, які відстоювали демократичний погляд на соціальне виховання як не домінування якоїсь соціальної групи за рахунок інших, а гармонійний розвиток всіх. Наприклад, В.Зеньковський (1881-1962) у праці “Соціальне виховання, його завдання та шляхи”стверджував, що сутність ідеалу соціального виховання має складати дух солідарності та братерства всіх людей, на засадах яких розвиваються єдність та взаємодопомога різних соціальних верств. 1919 року він був висланий за межі країни . Досить грунтовним за тих часів посібником для практиків була книга М.Іорданського “Основи і практика соціального виховання”(1921). У ній викладалося декілька поглядів на поняття “соціальне виховання” на засадах історичного екскурсу щодо його розуміння, стимулом задля “бадьорої роботи масового педагога” було проголошено зв’язок з минулим, крім того, проаналізовано співвідносини соціального та соціалістичного виховання. Хоча матеріал подано з позицій ідеалу комуністичного виховання, зберігся ще підхід з позицій педагогіки середовища: автор розкриває особливості середовища (економічний і соціальний побут, умови міста і села, сім’я, вулиця, школа, суспільство, держава тощо) як чинника соціального виховання, можливості цього виховання у змісті освіти, в організації шкільного життя, в дитячих організаціях, у системі позашкільних закладів та багато іншого. Але все це було відкинуто як непотрібне в країні, де існував не культ особистості, а культ лише однієї соціальної ідеї, а потім і однієї особи.

Як відомо, у радянський період всі соціокультурні сфери пронизувала марксистсько-ленінсько-сталінська ідеологія. Їй мали відповідати політика і економіка, законодавство і мистецтво. Практика радянського соціального виховання (що існувало в цілому до кінця 80-х рр. XX ст.) довела помилковість його орієнтування на одну чи декілька сфер культури (в даному разі на економіку і політику, рясно оздоблених примушенням) та нехтування особистістю людини – двигуна розвитку культури. Досвід свідчить, що абсолютизація будь-якої сфери культури в соціальному вихованні призводить до деформації і цієї сфери, і соціального виховання, і культури країни. На жаль, саме через командно-адміністративний характер соціального виховання радянського періоду, спрямований на уніфікацію людей під одну ідеологію, протягом багатьох років у суспільстві ствердився імідж виховання як репресивного засобу держави в соціальній практиці. Домінування державного виду соціального виховання дало змогу суспільству зняти з себе обов'язок і відповідальність за соціальне виховання і духовний розвиток країни.

Таким чином, незважаючи на загальне відставання з об’єктивних причин вітчизняної культури від авангардних країн світу, наприкінці XIX – початку XX ст. в нашій країні завдяки громадськості була створена розгалужена система соціального виховання, яка не поступалася західноєвропейським. Через творче засвоєння культурних запозичень, зокрема практики соціального виховання та теорії соціальної педагогіки, значною мірою зростає рівень соціальної активності більш широких кіл освіченого населення. Ця активність пов’язаної з удосконаленням умов соціального життя та соціального виховання найбідніших верств у нашій країні. Розвиток теорії, практики “педагогізації середовища” (С.Шацький), педології засвідчили вихід вітчизняного соціального виховання та соціальної педагогіки на вищій світовий рівень. Проте важка духовна робота всіх соціальних суб’єктів, спрямована на досягнення суспільної гармонії на загальнолюдських цінностях, була замінена після 1917 року на фізичне та психологічне знищення всіх тих, хто не поділяв цінностей (соціоцентричних як і в Європі, але класових) робітників та селян, нав’язаних суспільству групою інтелігентів. Соціальне виховання набуває суто державного характеру (а соціальність – класового) і спрямовується на підготовку духовно незрілих мас до маніпулювання ними бюрократичною верхівкою. Соціальна творчість забороняється, активність дозволяється лише у визначених “зверху” напрямах, а, отже, непотрібною стає соціальна педагогіка, яка проголошується “буржуазною наукою”. Наслідком авторитаризації соціального виховання є не гармонізація соціального життя заради духовного розвитку різноманітних його соціальних суб’єктів, а “вистава” нібито соціального життя через постійні примусові збори, наради, демонстрації тощо. Результат – деморалізація населення. Таким чином, ствердження в суспільстві силоміць навіть через досконалу систему соціального виховання цінностей однієї соціальної групи призводить до їхнього заперечення в цілому, зокрема позитивного в них, до нестабільності соціуму, в якому відсутнє доцентрове духовне начало, до стримання свободи і творчих сил всіх соціальних суб’єктів, що неминуче завершується деградацією соціуму. Соціальна педагогіка як наука не розвивається в тоталітарному суспільстві, більш того вона заперечується, оскільки соціум не зацікавлений у культурній динаміці через вільний вибір людиною, групою соціальних цінностей. Досягнення соціальної педагогіки “використовується” адміністративно-командною країною задля “консервації” культури через спрямування соціального виховання на “відлиття” особи за завчасно створеними соціальними формами.

Страницы: 14 15 16 17 18 19 20 21

Актуально про педагогіку:

Характерні ознаки декоративно-прикладного мистецтва
Народне декоративно-прикладне мистецтво — одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Це широка галузь мистецтва, яка худож-ньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, те ...

Види дисфункціональних сімей та їх ознаки
За класифікацією Т.А Стефановської до дисфункціональних сімей відносяться: конфліктна, аморальна, педагогічно неспроможна, асоціальна сім'ї. Розглянемо кожну ж них. Конфліктна сім'я — це сім'я, у якій відносини батьків носять конфліктний характер, причому один конфлікт нашаровується на інший. Це су ...

Проектування кваліфікаційної характеристики спеціаліста
Професія апаратника широкого профілю розповсюджена на підприємствах хімічної промисловості. Ця професія набуває актуальності завдяки науковим досягненням в технологічних областях. За допомогою новітнього обладнання та нових підходів у технологічних процесах поліпшується смак, збільшуються терміни п ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com