Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Сторінка 17

Щодо розвитку суспільної свідомості учнів шкіл, тут автор цілком справедливо зауважує, що, використовуючи інтерес дитини, треба навчити учнів свідомо ставитися до навколишнього середовища, розуміти явища суспільного життя. Для цього школярі мають опанувати методу підходу до суспільних явищ. Проте це пропонується робити не через розвиток критичного мислення, а через “найбільш наукову систему класифікацій суспільних явищ…– систему економічного матеріалізму. Отже, з дитинства треба привчити людину не самостійно мислити, а за трафаретом, через єдині на всіх соціальні шори дивитися на світ і на себе в ньому.

Основною суспільною навичкою, на погляд Н.Крупської, є вміння працювати колективно (“Колективною є така форма роботи, яка має спільну мету”). Отже, нова, а саме трудова, школа має навчити дітей підкорятися в роботі єдиній соціальній меті, навіть любов до праці не така важлива: “Вона мусить дбати не про те, щоб розвинути в дітей “любов до праці”, не про те, щоб, втягуючи дітей в трудові процеси, прищепити їм трудові навички взагалі, вона повинна навчити дітей працювати колективно. Досить показовим є і такий вислів ідеолога освіти: “Оця думка про те, що я є частиною цілого, має величезну вагу для виховання та дисципліни”, оскільки в умовах коли це “Я” не сформоване повнокровно (школа на це не спрямована), воно зникає в позитивному культуро-творчому значенні, особистість знищується отим соціально-цілим. Не можна не погодитися з тим, що “правдиве суспільне виховання має не тільки допомогти дитині свідомо ставитися до явищ суспільного життя, а й навчити активно будувати це життя” але ж не за одною метою та одним сценарієм для всіх, інакше це буде схоже на давньокитайське соціальне виховання.

Ті ж самі тенденції перебудови дореволюційної системи виховання спостерігаються і в брошурі М.Епштейна “Чергові питання соціального виховання”(1926). Тут теж головний акцент робиться на школі, яка розглядається як “державний осередок”, “та ж фабрика”, що має “виробничий ефект”. Стандартизація освіти пояснюється тим, що “програма і методи, які ми дали нашій школі, настільки пов’язані з усім духом і характером всієї ідейно-виховної роботи, яка відбувається зараз в країні, що відмовитися від них нікому не під силу”. Якщо дореволюційна прогресивна громадськість намагалася гармонізувати освіту в суспільстві, створюючи поряд з дворянськими гімназіями, ремісничими школами народні недільні школи, то за радянської влади нова школа мала задовольняти лише робітничо-селянські освітні потреби: “Наша нова школа, яка довела свою життєспроможність, стане близькою широким колам робітничо-селянської громадськості”. А вислів: “Наша комплексна система (освіти) …з головних трьох ліній презентує всю динаміку життя: природа, труд, суспільство, свідчить про те, що сама людина випадала зі змісту освітнього комплексу.

Однак процес створення цієї авторитарної та державної за суттю системи виховання був досить суперечливим, особливо у 20-30-ті роки, коли ще “живі” були демократичні та гуманістичні традиції суспільства. Спочатку в радянській Росії було покладено край вільній соціальній активності через благодійну діяльність. Новий уряд відмовився від благодійності громадян і дозволив лише державну допомогу. Наприклад, після 1917 року було прийнято спеціальну постанову «Об упразднении благотворительних учреждений и обществ помощи инвалидам и о передаче их дел и денежных сумм исполнительному комитету увечных воинов». Отже, нова держава зробила крок до витравлення з суспільної свідомості принципу взаємодопомоги, знищуючи тим самим грунт для вдосконалення та реалізації соціальності дорослих. Людина мала завдячувати всім, що вона мала, не собі, суспільству, громаді, а лише державі. Цим створювалися підвалини для вкорінення соціального споживацтва.

Страницы: 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Актуально про педагогіку:

Використання наочних засобів на уроках розвитку мовлення
Велике значення для розвитку мовленнєвої діяльності мають наочні засоби, що їх використовує вчитель, виконуючи при цьому різні дидактичні завдання: концентрація уваги; розвиток мислительних процесів; розвиток пам’яті; формування певних стандартів мовлення (побудова тексту, правильність вимови та ін ...

Принципи виробничого навчання
Процес навчання в професійно-технічних училищах вимагає від викладачів і майстрів дотримання в своїй повсякденній педагогічній діяльності слідуючих положень, правил, законів, названих дидактичними принципами: високого рівня навчання; систематичності і послідовності навчання; наглядності навчання; д ...

Професійна культура викладача
Професійна культура викладача складається з сукупності умінь, які він може ефективно реалізовувати під час своєї педагогічної діяльності. Для професійної культури сучасного викладача ВНЗ важливі педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнених дій, що базуються на теоретичних знаннях. Част ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com