Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Сторінка 13

Близькою до поглядів Я.Коменського та Й.Песталоцці було переконання К.Ушинського в тому, що народна ідея виховання формується в процесі підключення всього суспільства до вирішення завдань соціального виховання, коли воно стає сімейною справою народу, коли ним просякнута суспільна думка, коли його питання стають близькими для кожного, як питання сімейні. Збудження суспільної думки щодо соціального виховання він вважав найкращим способом його вдосконалення, навіть стверджував: “Де немає суспільного погляду на виховання, там немає і суспільного виховання, хоча може бути багато суспільних навчальних закладів” . До цього слід додати, що активне залучення суспільства до соціального виховання сприяє і більш чіткому виявленню та усвідомленню кожним представником народу національної ідеї, оскільки примушує замислюватися, відчувати та формувати своє ставлення до тих національних духовних цінностей, які цей представник транслює передусім своїм дітям, а також іншим людям, зміцнюючи їх тим самим в собі.

Пророцькими стали слова славетного вітчизняного педагога: “Система суспільного виховання, яка вийшла не з суспільного переконання, як би хитро вона не була продумана, виявиться безсилою і не буде впливати ані на особистий характер людини, ані на характер суспільства. Вона здатна готувати техніків, але ніколи не виховуватиме корисних і діяльних членів суспільства, а якщо вони й будуть з’являтися, то незалежно від виховання” [18,44]. Майже все сказане підтвердив досвід радянського соціального виховання наприкінці індустріальної епохи. Отже, можна узагальнити висновок: рівень системи соціального виховання зумовлюється рівнем духовного розвитку соціуму, але останній можна гармонізувати через цілеспрямовану діяльність суспільства з вдосконалення його соціально-педагогічної системи.

Вітчизняні фахівці передбачали поступове розширення активних суб’єктів соціального виховання з визнанням їх прав соціумом: “Як людина розумна вона (жінка – А.М.) вимагає цих прав, і ми зобов’язані надати їй їх, як надамо їх рано чи пізно пролетарю та негру-невільнику”. Одним із перших виступив за зміни в суспільній свідомості стосовно жінок М.Михайлов (1829-1865) в статті “Жінки, їх виховання й значення в сім’ї та суспільстві”. Він аналізує і пропонує вдосконалити соціальне виховання дівчат, а саме: гармонізувати сімейне, ліквідувати роздільне навчання їх з хлопцями, дати вільний доступ до вищої освіти, усунути з суспільного життя примусові шлюби та шлюби з користі, забезпечити вільну участь жінок, як і всіх повнолітніх членів суспільства, в усіх видах діяльності в промисловості, в науці, мистецтві. М.Михайлов не має сумнівів, що реформування соціального виховання стосовно жінок, по-перше, уможливить їх самореалізацію через спрямування дій на підтримку та розвиток особистісних, сімейних та суспільних інтересів, по-друге, поліпшить соціальне виховання всіх, оскільки “дитина із самих перших своїх років буде бачити в стосунках батька та матері … гармонію прав, обов’язків та дій”.

Відстоювали потребу ствердження прав дитини на повагу в суспільній думці та родині П.Лесгафт (1837-1909) та Є.Водовозова (1844-1923). Критикувалося існуюче в менталітеті нації ставлення батьків до дитини як до “приватної власності”, “речі”, “ляльки для забави дорослих”, наполягалося на суттєвості для соціального виховання визнання особистості дитини з самого початку її свідомого життя: “ З образом людини неодмінно пов’язане визнання її особистості та її недоторканості. Але до цього людина привчається знову лише в молодому віці; як до неї ставились і яке ставлення вона бачила до інших, так вона і ставитиметься до оточуючих”. Поряд із тим розглядалися і питання обов’язків дитини, без позитивного ставлення до яких неможливе ефективне соціальне виховання. Фахівці попереджали, що за демократизації суспільного життя замість страху (як провідної ознаки суспільних відносин та засобу і наслідку соціального виховання) має бути впроваджена послідовна дисципліна, оскільки без особливої у виховному процесі уваги до розвитку в дитині “делікатності та поваги до близьких”, за домінування лише свободи і самостійності дітей, не уникнути продовження кріпацтва, але рабами в таких умовах стають батьки . Отже, процес виховання у всьому має бути гармонійним, не можна перебільшувати жодну його складову без негативних соціальних наслідків, навіть відстоювання прав дитини в родині та суспільстві.

Страницы: 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Актуально про педагогіку:

Групова та колективна форма організації діяльності студентів. Історія виникнення
Докорінна зміна освітньої мети в кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) переорієнтовує процес навчання у вищій школі на особистість студента. Особистісно-орієнтоване навчання передбачає організацію навчального процесу з врахуванням особливостей індивідуального розвитку ...

Система методичної роботи з історичного краєзнавства в загальноосвітніх закладах
У шкільній практиці навчання історії України вивчення історії рідного краю відбувається: 1) на уроках основного курсу, коли краєзнавчий матеріал використовується у смисловому зв'язку з досліджуваними подіями і явищами, і 2) на уроках, спеціально присвячених історії краю. Спершу розглянемо методичні ...

Проблеми теорії та практики фахової підготовки майбутнього керівника хору
Оскільки підготовка майбутнього керівника хору розглядається нами з позицій певних професійних знань та умінь “ і не може бути суто власною метою, а є певним процесом, що розростається, тісно пов’язаним з ідеєю просвітлення, тяжіння до світу, втіленої у образі освіти як переходу з темної печери на ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com