Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики

Сторінка 12

І.Ястребцов (1797-1870), систематизуючи види виховання, виокремлює як “суспільне, або громадянське” та “світське”. Він зауважує, що суспільство, у якому проживає людина, має свою сферу дії і потребує для себе особливого виховання. “Зрозуміло, виховання суспільне грунтується на тих самих силах, які слугують предметом людського виховання взагалі. Але воно розвиває їх своїм особливим чином, дає їм свого особливого спрямування. Це необхідно, оскільки людина в суспільстві відрізняється від людини в собі за багатьма параметрами”. Російський педагог проголошує два девізи суспільного виховання: “Пізнай самого себе і суспільство”, де пізнання самого себе помножується пізнанням інших людей, та “Пізнай в людстві самого себе”. Зміст суспільного виховання, за І.Ястребцовим, дещо нагадує моральне виховання І.Канта, зокрема полягає у розвиткові обов’язку перед самим собою, перед Вітчизною та людством.

Як і в Західній Європі, чимало представників вітчизняної педагогічної громадськості під “суспільним вихованням” розуміли позародинне, “публічне” виховання в різноманітних школах (суспільних закладах), і саме його пропагували як найпрогресивніше. Проте багато фахівців поділяло соціально-педагогічний погляд Й.Песталоцці, П.Наторпа на цей вид виховання. Наприклад, С.Шевирьов (1806-1864) намагався довести, що суспільне виховання – це “виховання єдине, живе, народне”, що відповідає потребам сучасного життя, у якому сімейне виховання нерозривно пов’язане з державним. Оскільки “держава у своїх закладах створює людину суспільну – зовнішню”, у родині виховується людина внутрішня, цілісна, яка дає основу і цінність зовнішній, С.Шевирьов пропонує триступеневу (“сімейне, державне, їх злиття”) систему соціального виховання для Російської імперії, де на першому ступені починається людина взагалі, на другому – російська, на третьому – освічена європейська, готова до суспільного життя. Отже, третій ступінь – це не стільки злиття перших двох, скільки врахування соціальним вихованням регіональної суспільності Росії у світовій співдружності. Доречною є примітка автора, що “важливість цих стихій вимірюється їх значенням: друга має поступатися першій, третя – другій”.

Про гармонізацію складових соціального виховання йшлося також у статті О.Хом’якова (1804-1860) “Про суспільне виховання в Росії”. Автор підтримує думку, що батьки, дім, суспільство складають більшу частину соціального виховання, меншою частиною якого є шкільне навчання, тому само воно має відповідати вихованню, яке готує до школи, і тим більш враховувати потреби життя, до якого людина входить після школи, інакше шкільна освіта не може бути корисною, а інколи стає навіть шкідливою. Розширене сприйняття соціального виховання (не лише як публічного, шкільного) грунтується автором статті на тому, що суспільне виховання – це підготовка старшим поколінням нової генерації “до її наступної діяльності в історії народу”. Отже, об’єктом соціального виховання, за О.Хом’яковим, є діти і молодь, яких спільно виховують дорослі (суб’єкт соціального виховання). Це дає змогу дійти висновку, що соціальне виховання розглядалося лише як адаптаційний процес щодо міжпоколінної передачі ядра культури та сталих соціальних відносин, тому “культивовані” дорослі соціального виховання вже не потребують.

К.Ушинський (1824-1870) у статті “Про народність в суспільному вихованні” (1857) розробляв підходи до соціального виховання з позицій нації як до “одного з найважливіших процесів суспільного життя, через який нові генерації зв’язуються загальним духовним життям з поколіннями, що відживають”. Це давало педагогові підстави стверджувати, що “суспільне виховання є для народу його сімейним вихованням”. Тому, як і в розвитку окремої особи, нація потребує створення внутрішніх умов для розквіту позитивного в її менталітеті та виправлення негативного. Виховуючи кожну окрему людину через національну ідею, соціальне виховання сприяє взаємовдосконаленню індивіда в суспільстві та народної особистості на світовій арені через їх самоусвідомлення та самопізнання: “Суспільне виховання, яке укріплює і розвиває в людині народність, розвиває водночас її розум і її самосвідомість, сприяючи розвиткові народної самосвідомості взагалі; воно вносить світло свідомості в сховища народного характеру і сильно та благодійно впливає на розвиток суспільства, його мови, його літератури, його законів … словом, на всю його історію”. У разі відсутності національних цінностей у суспільному вихованні окремої людини, на погляд К.Ушинського, народ втрачає свою народність, тобто залишається без душі, і примушений зійти з історичної сцени, оскільки “ідея його життя, яка робила його особливим народом, стає загальним спадком людства; а тіло його – плем’я, що його складало, – загубивши свою особливість, розкладається та асимілюється іншими тілами, які не втратили ще своєї останньої ідеї”. Як бачимо, переконання К.Ушинського щодо соціального виховання досить близькі до ідей його німецьких попередників Й.Гердера, Й.Фіхте та сучасника А.Дістервега.

Страницы: 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Актуально про педагогіку:

Урок з природознавства з елементами проблемного навчання
Мета: формувати поняття «звірі», «птахи», «плазуни», «земноводні», «риби», «комахи», «черви», «молюски», «раки», «павуки»; розвивати вміння порівнювати, спостерігати; виховувати любов до природи, бажання оберігати тварин. Обладнання: ілюстрації різних тварин, таблиці, малюнки дітей. Хід уроку I. Хв ...

Застосування інформаційних технологій на уроках хімії
Відомо, що нині основним джерелом інформації є всесвітня мережа Інтернет та електронні носії (комп’ютерні програми ). Сучасні діти повинні отримувати повний обсяг знань з усіх предметів. Для цього треба використовувати як традиційні форми і методи проведення уроків, так і програмні засоби навчання ...

Складання перспективно-поурочного плану викладення теми
Перспективно-поурочний план - це документ, що містить перелік уроків по конкретній темі, а також організаційні і дидактичні характеристики кожного з них, представлені часом, що відводиться на вивчення тих або інших питань теми, типом уроку, цілями навчання, змістом базового матеріалу, методами навч ...

Навігація по сайту

Copyright © 2022 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com