Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Сторінка 7

П.Наторп не лише визначив предмет соціальної педагогіки, розробив її теоретичні основи, але й весь час пропагував нову галузь педагогіки серед фахівців: виступав на конференціях, писав статті, читав лекції. Наприклад, шість його лекцій, прочитаних у Марбурзі та Мюнхені, стали основою книги “Культура народу та культура особистості”(1910). Пізніше, 1921 року, на німецькій педагогічній конференції П.Наторп дещо уточнює головні позиції соціальної педагогіки. Наприклад, він уже говорить про необхідність єдності не лише особи та соціуму, але й про внутрішньоособову, внутрішньокласову, міжкласову єдність. Відтворення єдності реалізується через право кожного на повний розвиток нахилів на власну користь та користь громади через вільну діяльність творчих сил. Саме ці сили можуть довести до вищого рівня духовного розвитку. Відповідаючи на потреби часу в “трудовій школі”, він пише, що “мета роботи й виховна вартість її полягає не в тому, щоб підпорядкувати розум та душу матерії, а в тому, щоб звільнити їх шляхом повного одухотворення всього матеріального”. Тут він зупиняється на значенні відпочинку в соціальному вихованні, підкреслюючи, що саме в цей час “вільно зароджується і зростає правдива творчість”. Неувага до відпочинку спричиняє огиду да праці, “коли людина починає шукати мерзенних насолод”, що врешті-решт призводить до “повної руйнації господарського та соціального ладу в країні, до знищення всіх духовних вартостей”.

У цій самій публікації П.Наторп, відгукуючись на події в Росії, окреслює єдино можливий шлях до комуністичної будови соціального життя саме через соціальне виховання, спрямоване соціальною педагогікою. Він вважає, що спочатку треба побудувати в комуністичному напрямі лише виховання та освіту, а на їх результатах і все соціальне життя, але в жодному разі не наказом згори, лише поступово знизу через спільну роботу спочатку декількох осіб, що об’єдналися в “братерній союз”. “Лише в таких тісних гуртках можна здійснити єдність освіти, не насилуючи своєрідність окремої особи. Ці гуртки можуть поширюватися дедалі більше, аж поки зіллються в одну життєздатну “державу, й тоді зникне порядок, де темна маса потребує над собою панування небагатьох осіб, що перевищують її силою розуму й силою волі. Саме в цій масі заховані невичерпні сили, тут живе дух загальної творчості, звідсіля повстає він”. Отже, провідну роль у соціальному перетворенні П.Наторп віддавав саме соціальному вихованню, науково обгрунтованому соціальною педагогікою.

Таким чином, на наш погляд, саме П.Наторп має право на титул “батька” соціальної педагогіки. Сперечатися за першість міг би лише Й.Песталоцці, оскільки сам Наторп у “Культурі народу та культурі особистості” початковий розділ називає “Соціальна педагогіка Песталоцці”. Проте, на нашу думку, якщо заслугою великого швейцарського педагога є відродження античної ідеї соціальної педагогіки на новому ціннісному грунті індустріальної культури, розробка соціально-педагогічної моделі сільського мікросоціуму, то Наторп усвідомив, “що” відкрив Песталоцці, науково обгрунтував предмет соціальної педагогіки, її принципи та мету, поширив соціально-педагогічну ідею в суспільстві, розробив соціально-педагогічну модель етнічного соціуму, що відповідало потребі національної держави індустріального суспільства, тобто наукою соціальна педагогіка почала ставати передусім завдяки П.Наторпу.

Однак, незважаючи на те що соціальна педагогіка як наука будувала систему соціального виховання на підвалинах етики XIX ст. (котра бачила благо держави насамперед у внутрішній культурі, яка дозволяла всім без винятку розвивати, наскільки лише можливо, свої духовні сили), вона не обмежувалася рамками вдосконалення тільки внутрішньодержавної культури. Подібно до Г.Кершенштайнера, державне виховання на внутрішньому рівні мало задовольняти потребу благополуччя своїх громадян, але на зовнішньому “культивує гуманність, світове громадянство”. Природно, ці рівні є взаємозалежними: “Виховуючи добрих громадян держави, ми завжди виховуємо разом із тим і добрих громадян світу, чим більше соціальне тіло, тим різноманітніші особливі інтереси потрібно привести до рівноваги одне з одним, тим з більшою необхідністю культивується разом з ідеєю держави й ідея гуманності” . Означені соціальні суб’єкти (держава, суспільство і особистість) “працюють на загальнолюдську мету і чим більше таких держав, тим вищий рівень розвитку людства”. Звідси обгрунтовувалося попередження про небезпеку для культури людства з таких причин: 1)“перестрибування” у соціальному вихованні через його етапи (“Це мають пам’ятати ті, хто на місце виховання громадянина певної держави намагається поставити громадянина світу”); 2) “консервація” соціальним вихованням існуючого рівня культурного розвитку країн, що йдуть в авангарді людства; 3) “поглинання” останніх “дикунськими” країнами (Г.Кершенштайнер). Отже, рівень соціального розвитку (духовності) особистості залежить від успішності послідовного оволодіння нею цінностями різних соціумів: сім’ї, етносу, держави, суспільства, світу. Те ж саме стосується і держави: наскільки вона сформувалась як “особистість”, вирішуючи проблеми внутрішнього виховання своїх громадян, настільки вона просувається в засвоєнні цінностей країн свого регіону, світу. Це визначає її місце серед країн, які вдосконалюють цінності людства і тим самим відкривають нові обрії соціального, зокрема духовного, виховання всіх соціальних суб’єктів світу.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Актуально про педагогіку:

Огляд класифікацій видів самостійних робіт
Ураховуючи динамічний розвиток сучасного суспільства, необхідно надавати великого значення вихованню самостійності учнів. Визначається величезний уплив наук на розвиток держави. Свідомий науковий пошук – основа наукового пізнання, і він може здійснюватися лише за наявності розвинених умінь самостій ...

Комунікації: поняття й основні підходи в психології
Спілкування – специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, у спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. У спілкуванні виділяють три взаємозалежних сторони: комунікативна сторона спілкування складається в обміні інформацією між людьми. Спілкуючись, люди звертают ...

Методика вивчення нумерації чотирицифрових чисел
Вивчення нумерації чотирицифрових чисел проводять у такій послідовності: називання чисел за межами першої тисячі; утворення числа 2000 і лічба тисячами до 10 000 (називання розрядних чисел першого розряду другого класу); утворення, читання і записування будь-яких чотирицифрових чисел; десятковий ск ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com