Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Сторінка 6

Серед соціально-педагогічних ідей Д.Дьюї, на наш погляд, провідне місце посідає взаємодія школи і соціального середовища, оскільки саме воно або допомагає, або ускладнює внутрішньошкільний виховний процес. Погляди, вірування, спрямування виховуються середовищем, школа закріплює їх чи примушена змінювати, тому школа і середовище мають стати єдиним цілим. “Школи перетворити в общину в мініатюрі, в суспільство в зародку”, – майже повторює П.Наторпа Д.Дьюї. І навіть на початку третього тисячоліття актуальними є слова Д.Дьюї: “Поки шкільне громадське життя буде в зародковому стані, доти моральне виховання виглядатиме викривленим і формальним. В основі такого викривленого виховання, замість формування позитивних якостей, наголошують на виправленні негативного” . Отже, пропагуючи педагогіку прагматизму, Д.Дьюї теоретично вдосконалював соціальні умови виховання в педагогічних закладах, тобто науково розробляв одну із складових предмета соціальної педагогіки за П.Наторпом.

Третя, після сім’ї та школи, соціально-педагогічна “організація”, запропонована засновником соціальної педагогіки, стосується безпосередньо дорослих – це самовиховання їх у соціальному житті через організовану спільність. Це період вищої діяльності “розумної волі”, коли управління волею само керується усвідомленням високого, безумовного обов’язку, вищого морального закону. Мета цієї третьої організації – у досягненні “божественності” людиною чи чистої “людяності” через постійне вдосконалення морального характеру всього життя народу. На оволодіння “висотою самої людськості” мають спрямовуватися економіка, господарство, право, суспільне життя, щоб утілити цю висоту в індивіді і в суспільстві, як в кожному, так і в усіх, і в “цілому”.

Основне завдання третьої складової наторпівської соціально-педагогічної системи національної держави – створення “союзу громадян, який впливає через народ на його культуру, на виховання кожної людини, дитини дорослого; соціального виховання, що охоплює весь народ. Очевидно, що П.Наторп під третьою “організацією” має на увазі суспільство, яке утворюють ті самі громадяни (про яких згадує І.Кант), котрі є двигуном культурної динаміки країни. П.Наторп за суттю стверджує принципом соціальної педагогіки ідею І.Г.Песталоцці щодо розвитку людяності через вдосконалення соціальної єдності, яка полягає в сприянні духовному розвитку “кожного” і “всіх” через здійснення поступового довершення соціуму. Цей принцип має стати провідним у соціальному вдосконаленні майбутнього постіндустріального суспільства мирним шляхом.

Умовою ефективного соціального виховання вважався захист прав і свобод кожної людини, тому пропонувалося будувати спеціальні організації, які б могли у скрутну хвилину дати притулок кожному, підтримати його відчуття соціальності через потрібну індивідові (або групі) допомогу, що значною мірою сприяло новому витку в розвитку духовності особи (групи). Ця пропозиція стосовно соціальної допомоги людині в скруті та особливості соціального життя в Німеччині стали причиною подальших дискусій в країні засновниці соціальної педагогіки стосовно її предмета, що віддзеркалювало стан нормального творчого розвитку наукової галузі.

Соціальне самовиховання через організовану спільність дорослих передбачало не лише громадську роботу, діяльність із вдосконалення соціальних інституцій, соціальну допомогу, але й самостійне підвищення дорослими свого культурного рівня через суспільні організації типу “народних університетів”. Виховання дорослих, за Наторпом, повинне мати на увазі духовне підвищення народів, боротьбу з їх небезпечними нахилами і здійснюватися не лише через навчання (розширення університетського курсу), а й через упорядкування спільного життя, “за умови найенергійнішого залучення їх самих (трудящих) до участі у справі”, оскільки головне – досягти самовихованням населення його самостійності . Запропоновано було й гармонізацію суспільних та індивідуальних потреб у вихованні за такою схемою: держава піклується про народ, що забезпечує формування суспільства, яке турбується про кожного індивіда – це звільняє творчість народу на благо суспільство, що створює умови автономного розвитку особистості, яка, у свою чергу, сприяє утворенню високорозвиненої держави і все відтворюється на новому витку розвитку. При цьому цінність держави визначається через рівень її позитивного виховного потенціалу, але саме таке ж ставлення і до індивіда: “Лише у зв’язку з цим (самовдосконаленням – А.М.) цінність суб’єктивної особистості може стати об’єктивною цінністю і, таким чином, претендувати на виховну цінність”. Вищим рівнем взаємодії обох соціальних суб’єктів є обопільно корисне цілеспрямоване взаємовдосконалення один одного.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Актуально про педагогіку:

Проблеми гуманізації навчання
Перед педагогічним світом, та й не лише педагогічним, постає проблема «гуманізації» («олюднення») та гуманітаризації (переорієнтації на людину) освіти, відтак подолання технократизму, бездуховності й формалізму шкільної освіти. Не маючи можливості й потреби навчати школярів усьому, суспільство зада ...

Мотиви
Мотив (від лат. movere – зрушити, штовхати) – 1) спонукання до діяльності, пов’язані с задоволенням потреб суб’єкта; 2) предметно-спрямована активність певної сили; 3) спонукаючий та визначний вибір спрямованості діяльності, предмет (матеріальний чи ідеальний), заради якого вона здійснюється; 4) ус ...

Навчання на основі теорії поетапного формування розумових дій
Крім цих напрямків, сформувалось навчання на основі теорії поетапного формування розумових дій. Теорія поетапно го формування розумових дій спирається на відомі положення Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьева. Суть цих положень полягає в тому, що будь-яке внутрішнє психічне є перетворе ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com