Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Сторінка 5

Зовнішня загальна організація “національної” школи має вже на рівні підсвідомості закладати і зміцнювати соціальну єдність і рівність дітей, але цього ж має досягати і внутрішньошкільне життя. Аналізуючи специфіку школи, засновники соціальної педагогіки виокремлюють суто соціально-педагогічний її аспект, тому не зупиняються на шкільному навчанні (про нього йдеться в розумінні засобу виховання волі і спільності), а здебільшого визначають соціальні умови виховання спільності дітей в школі. Виховне значення внутрішньошкільної організації полягає у “втіленні в людину, що формується, загалом духу правила та порядку, перетворюючи цей дух ніби на іншу природу” через “спільнісне регулювання, і в спільнісному відношенні”. Для цього школа має виокремлювати закон, правило, створити умови для їх усвідомлення дітьми через все: і спільне життя в школі, і навчання окремих предметів. Особливу увагу П.Наторп приділяє життю школи як організованої, регульованої спільності, яка виховує дитину до спільного життя у масштабі держави: “Школа – це держава в мініатюрі, а разом із тим і найкращий засіб для того, щоб вжитися в більш широкі соціальні порядки, які потім оточують випускника школи з більш серйозним примусом”.

Р.Зайдель, зупиняючись на ролі школи в соціально-педагогічній системі, відзначав: “Необхідно не одну лише педагогіку грунтовно знати і брати до уваги, а, радше, потрібно стати вище від неї, розглядати всю шкільно-виховну справу як життєвий вияв усієї системи домінуючої державної та суспільної форми співіснування. З цієї точки зору, для школи майбутнього необхідно поставити більш широкі виховні завдання і більш далекі цілі, ніж для школи сучасності”. Р.Зайдель доводить, що гармонійна освіта кожної людини, корисна не лише для індивіда, але й всього суспільства, що вона “сприяє успіху, розквіту та щастю особи та держави”: “Міць і сила народу, його здібності й успіхи в технічній, художній, економічній, духовній та моральній культурі залежать від ступеня всебічності освіти його співчленів, а сила та міць держави в боротьбі народів за самоохорону тим більш залежить від соціальних та політичних чеснот його громадян та громадянок (тобто врешті, від їхнього гармонійного виховання”. Гармонійна освіта, за Р.Зайделем, покликана розвивати всі складові людської природи: її фізичні, технічні, духовні, громадські та моральні сили та здібності; їй слід зважати на те, що людина має особисті потреби та потреби як члена соціального і політичного колективу, і таким чином, відповідати як вимогам індивідуальної педагогіки, так і меті соціальної педагогіки. Досягає своєї мети гармонійна освіта через “ручну працю та самодіяльність, наочність та самостійні спостереження, через научення та провід до самостійної думки, до самоврядування в спільному житті, до дисципліни й самовиховання”. Р.Зайдель критикує сучасну школу за перебільшення інтелектуалізації, пропонує подолати цю педагогічну “моду”: “Ці педагоги кричать про гармонійну освіту, а розуміють під цим лише загальну освіту, знання багатьох дисциплін. Вони все ще під владою “інтелектуалізму”.

За Г.Кершенштайнером, соціально-педагогічна мета школи полягає в “моральному оздоровленні суспільного устрою”, школа має відчувати себе засобом досягнення загальносуспільної мети, “а саме: засобом наближення певної держави до ідеалу як правової, так і культурної держави”. Слід відзначити передбачення шанобливого ставлення “не лише до людини, здатної найкраще виконувати свої обов’язки, але й щасливої”. Однак при цьому гармонійна освіта має надавати найбільшого значення “вихованню громадянських чеснот соціального життя”, оскільки підготовка до нього і є “правдиво-людяною освітою ”.

Американський філософ і педагог Д.Дьюї (1859-1952), проголошуючи виховання головним методом соціального прогресу та соціальних реформ, провідну роль у забезпеченні необхідного соціального порядку теж відводив школі – другому елементу запропонованої Наторпом соціально-педагогічної системи країни. Як і інші теоретики соціальної педагогіки, Д.Дьюї критикує школу саме за її антисоціальність ( “У сучасній школі діти не мають загальної продуктивної роботи, а тому і школа не є здоровим суспільним організмом”, “У класі нема умов, що викликають вільну суспільну організацію, взаємодопомогу, – у цьому трагізм нашої школи: вона має за мету виховати майбутніх членів суспільства в середовищі, яке позбавлене суспільного устрою та духу і, водночас, за антилюдяність, тобто за негативне ставлення до дитини, за непродуктивне витрачання її сили – розтрачування людського життя, отже, від такої школи нема користі ані суспільству, ані індивіду. Щоб школа виконувала свою соціальну місію, суспільство має її оновити, наповнити громадським життям (“Підготувати до суспільного життя можна лише тоді, коли живеш в ньому), здолати обмеження суспільної роботи в школі “вихованням громадянських почуттів, які зводяться до здатності свідомо голосувати і поважати закон”. Дитину треба сприймати як члена суспільства в широкому розумінні і тому створити такі умови суспільного життя в школі, які б виходили з того, що дитина, крім виборця і суб’єкта права, стане “і членом родини, яка відповідає за плекання і виховання майбутніх дітей…. Вона стане працівником, професія якого знадобиться суспільству, і принесе йому незалежність і самоповагу. Вона стане членом якоїсь окремої громади, щоб, скажімо, налагоджувати сусідські стосунки, вкладати свою частку порядності і такту в життєві цінності цивілізації”. Дьюї попереджав, що коли освіта свідомо чи ні виховує дитину для чітко встановленого життєвого моменту, вона формує споживачів, “такого собі трутня і дармоїда, що сповільнює рух уперед”: “Замість того, щоб дбати про себе й інших, вона сама стане об’єктом, який вимагатиме турботи і догляду”. Шкільне суспільне життя має зробити дитину здатною “взяти на свої плечі відповідальність за саму себе і не лише пристосуватися до майбутніх змін, а й зуміти впорядкувати їх і керувати ними”. Д.Дьюї ставиться до навчання подібно до інших теоретиков соціальної педагогіки: “звичайно, але життя на першому плані, навчання лише при сприянні цьому життю для неї”. У “Школі і суспільстві” (1899), “Моральних принципах освіти” він викладає свої погляди (багато спільного з трудовим навчанням Р.Зайделя та Г.Кершенштайнера) на те, як зробити навчання виховним, не завдаючи шкоди природі дитини.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Актуально про педагогіку:

Використання комп’ютерів під час вивчення фізики
На сучасному етапі пошуку нових і удосконалення існуючих методів навчання найперспективнішим, напевне, є застосування в навчальному процесі ЕОМ. І це повною мірою стосується викладання фізики. Саме на уроках фізики комп’ютер виступає гарантом ефективного використання часу, забезпечення єдності інва ...

Педагогічні погляди Цицерона
Цицерона /106 - 43 рр. до н.е./ - колір римської літератури. Здобувши блискучу освіту, будучи знаменитим оратором, він свої погляди на виховання висловлював у філософських і риторичних творах, маючи на увазі по перевазі оратора. У творах Цицерона обертає особлива увага на суть і завдання виховання. ...

Історія української народної вишивки
Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментоване або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних вирішень української народної вишивки обумовлене тим, що вона характеризуєт ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com