Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Сторінка 2

Стосовно участі А.Дістервега у формуванні соціальної педагогіки, то, на наш погляд, у цілому його заслугою є переведення ідей соціального виховання, висловлених філософами епохи Просвітництва від Гельвеція до Фіхте, у площину педагогіки та “переклад” їх мовою останньої. Ми впевнені, що обгрунтування А.Дістервегом принципів культуровідповідності та самодіяльності соціального виховання значною мірою вплинуло на виокремлення соціальної педагогіки, однак радше це відбувалося ще в донауковий період її розвитку.

Засновником науки соціальної педагогіки як самостійної педагогічної галузі, першим і найгрунтовнішим розробником її теорії, популяризатором, без сумніву, був професор Марбурзького університету Пауль Наторп (1854-1924). Формальним доказом цього є свідчення сучасників періоду виникнення соціальної педагогіки, які надавали пальму першості саме йому. З цим погоджуються російські фахівці. Наприклад, у навчальному посібнику за редакцією М.Галагузової зазначено: “у дореволюційному словнику братів Гранат ця наука має назву “соціальної педагогіки Наторпа. Крім того, на початку XX ст. у Німеччині вже почався аналіз теоретичного багажу соціальної педагогіки та перші спроби дослідження її історії. Наприклад, П.Барт, аналізуючи внесок Фіхте, Шлейермахера та Дістервега в розвиток теорії соціального виховання, теж надає перевагу саме П.Наторпу в укладанні “його соціальної педагогіки”. Не можна нехтувати шануванням заслуг науковця його сучасниками, які до того ж радше схильні недооцінювати наукові внески особливо співвітчизників. Проте суттєвим доказом є творчість самого П.Наторпа, який свій погляд на предметно-сутнісні засади соціальної педагогіки виклав у таких працях: “Соціальна педагогіка. Теорія виховання волі на засадах спільності”(1890), “Платонівська держава та ідея соціальної педагогіки” (1895), “Збірник статей з соціальної педагогіки”(1907), “Соціальне виховання”(1909) тощо.

Природно, що соціальна педагогіка формувалася через узагальнення творчості Й.Песталоцці. Перша лекція у книзі П.Наторпа “Культура народу і культура особистості” має назву “Соціальна педагогіка Песталоцці”. Німецький педагог вбачав особливість соціального виховання останнього у спрямованості цього процесу на середовище: “Він (Песталоцці – А.М.) закликає всі сили на допомогу: законодавство, адміністрацію, правосуддя, світське та духовне виховання – які повинні взятися за цю справу, щоб точно координованими заходами створити новий грунт для виховання народу”. Саме ідею щодо об’єднання всього виховного потенціалу суспільства і керування ним заради педагогічної організації соціуму, яка збудить творчу активність народу, його самовиховні можливості, П.Наторп назвав “великим відкриттям Песталоцці”, ім’я якому – “соціальна педагогіка”. Наукове становлення соціальної педагогіки відбувалося не просто, багато педагогів не бачили її специфіки. П.Наторп не міг обминути цієї проблеми, він зауважував: “воліли визнати безпідставність цього відкриття: певна річ, за суттю завжди бралося до уваги, що виховує лише суспільство, а виховання лише обгрунтовує суспільство.” Погоджуючись із цим, він доводить, що, однак, досі не існує “правильних, здорових відносин між вихованням та суспільством, а отже, і соціальна педагогіка, з усією суворістю її вимог, у тому вигляді, як ми познайомилися з нею за Песталоцці, не здійснена, а ще лише має бути створена”. Власне, щоб довести це відкриття теоретично і сприяти тим самим встановленню “істинного, здорового співвідношення між вихованням і суспільністю”, П.Наторп розробив свою “Соціальну педагогіку. Теорію виховання волі на основі спільності”.

Варто уваги, що при власній розробці теорії соціальної педагогіки її засновники виводять основні постулати не стільки з педагогіки, скільки грунтують їх на нових даних філософії, соціології, психології (“наука про виховання”– вважає П.Наторп – “помилиться дуже, виконуючи своє завдання, наколи не базуватиметься на тій головній думці, що поза спільністю не було б взагалі й виховання”, а Р.Зайдель і зовсім “має на увазі соціальну педагогіку, яку, власне, можна було б назвати соціально-педагогічною філософією”).

Предмет соціальної педагогіки, за П.Наторпом, – “соціальні умови виховання й виховні умови соціального життя”. При цьому він, обгрунтовуючи єдністю законів розвитку для індивідуальності та спільності, підкреслює, що розглядає ці положення не як два окремих, а як одне ціле. Отже, можна керувати розвитком не лише окремої людини, а виховувати і соціум: “У своєму поступі спільність мусить проходити ті самі головні ступені, які засвоює поодинока людина, а саме: через роботу і керування волею до закону розуму”. П.Наторп, як і А.Дістервег, переносить соціальний закон І.Канта з індивіда на соціум, акцентує увагу у вихованні на розвитку волі як механізмі здійснення усвідомленої розумом мети. Тому “виховання волі” винесене у другу частину заголовка книги про соціальну педагогіку, крім того, і в тексті він використовує “педагогіка волі” як синонім “соціальної педагогіки”. Р.Зайдель (1850-1933) наближався до П.Наторпа у визначенні предмета: “Людське громадянство і людська натура – ось наріжний камінь, ось основа соціальної педагогіки. Сформована на цій основі справжня соціальна педагогіка вміщує все гарне та розумне, що є в індивідуальній педагогіці, і відхиляє лише все нерозумне, неприпустиме – антисоціальне, що індивідуальна педагогіка внесла у справу виховання”, а Г.Кершенштайнер (1855-1932) підкреслював її загальнодержавний аспект: “Держава рухатиметься в напрямі морального співтовариства тим скоріше, чим більше через суспільне виховання буде поширюватися переконання, що вище внутрішнє (моральність вільного індивіда – А.М) і вище зовнішнє (державний устрій, що грунтується на моральній ідеї – А.М.) блага взаємозумовлюють одне одне, і чим більше на основі такого переконання будуть прийняті всі виховні заходи в дусі етичного поняття держави”.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Актуально про педагогіку:

Методика навчання дітей описовим розповідям
Описування предметів іграшок учить дітей виділяти найхарактерніші ознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, визначати відмінне і схоже в предметах у процесі їх порівняння. Вправи на описування іграшок, предметів готують дітей до проведення дидактичних ігорна описування. Такі занят ...

Вікові особливості розвитку рухової функцій
Гетерохронність розвитку рухів у дітей. Дозрівання окремих органів і систем організму протягом індивідуального життя людини відбувається нерівномірно. Гетерохронність вікового розвитку одержала переконливе теоретичне обґрунтування в навчанні П.К. Анохіна про системогенезис. У процесі індивідуальног ...

Проблеми самооцінки школяра
Проблема виникнення і розвитку самооцінки є одній з центральних проблем становлення особи дитяти. Самооцінка – це необхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самого себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого відношенн ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com