Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Сторінка 12

Отже, німецька нація в цілому зробила значний внесок у розвиток соціальної педагогіки. На початку XX ст. у Німеччині взагалі була проголошена “соціально-педагогічна ера” (Р.Рьорс). Вона поширювалася і в інших країнах, що дало можливість російським аналітикам педагогіки 1914 року підсумувати, що “соціальна течія за останнє десятиліття стає домінуючою, у будь-якому разі у теорії і серед прогресивних елементів суспільства”[329,303], а 1926 р. підтвердити це: “на початку XX ст. соціальна педагогіка починає переважати всі інші педагогічні напрями”.

Саме на рубежі століть найяскравіше виявився принцип діалектичної взаємозалежності соціального й індивідуального виховання особистості. Наприклад, “найіндивідуалістичніший” за всіма педагогічними градаціями шведський педагог Е.Кей (1849-1926) бачила мету виховання майбутнього радше з соціально-педагогічного погляду: “створити в цілому добре оточення, щоб в оточенні тому дитина могла рости вільно, … але, правда, лише по ту непорушну межу, де вже починається право іншого. Вона згодна з поглядами соціальних педагогів про необхідність виховання суспільності в новій генерації, але разом з індивідуальністю: “Виховувати в дитині чуття суспільності можна лише єдиним шляхом: треба поводитися з нею як з істотою суспільною, але водночас зміцнювати в ній сміливе прагнення до того, щоб стати людиною-індивідуумом”. Е.Кей пояснювала цю необхідність майже у тих же виразах, що й “класики” соціальної педагогіки: “процесами пристосування (до оточення) життя набуває певних форм, – особа ж, із її могутніми прагненнями, в ці форми вливає й новий зміст”. Вона пророкувала, що соціальний устрій оновиться лише тоді, коли дорослі зрозуміють душу дитини, до того ж самі стануть як діти.

Проте в Німеччині, починаючи з 20-х років XX ст., виникає значно вужчий погляд на соціальну педагогіку, а саме з позиції соціальної роботи. Соціальне виховання стосується вже не всіх людей, як це було за концепцією П.Наторпа, і навіть не всіх дітей. Герман Нойль та Гертруда Боймер спробували спростити розуміння соціальної педагогіки, звести її до практичної соціальної роботи, тобто до допомоги жертвам несприятливих умов соціалізації, особливо дітям (оскільки ж – “педагогіка”). Г. Нойль, справедливо вважаючи матеріальне і духовне благополуччя нації колективним утворенням, наполягав на тому, що до соціально-педагогічних проблем має входити робота з правопорушниками і професійне навчання безробітних. Він обгрунтував необхідність спеціальної професійної підготовки соціальних педагогів (розпочата 1908р.) і навіть 1929 року видав підручник з соціальної педагогіки. Його учениця Г.Боймер підсилює в соціальній педагогіці аспект соціальної роботи з дітьми. На її думку, все те, що не стосується виховання в родині і школі, є проблематикою соціальної педагогіки. Тому вона, за Н.Бурою, визначила такі компоненти соціально-педагогічної діяльності: 1) “контроль, корекція, а в окремих випадках заміна виховної функції сім’ї; 2) виявлення та усунення організаційних та економічних проблем, які заважають окремим індивідам та їх родинам виконувати їхні виховні функції; 3) забезпечення соціальної допомоги дітям, як мають труднощі у навчання та розвитку”. Отже, всі соціально-педагогічні проблеми так чи інакше пов’язувалися з дітьми, навіть робота з дорослими задля гармонійного виховання дітей. Виконуючи обов’язки заступника міністра внутрішніх справ Веймарської республіки, Г.Боймер підходила до соціально-допоміжного аспекту соціальної педагогіки як до знаряддя соціальної політики стосовно дитини.

Наприкінці 30-х р. із розвитком фашизму на теренах Німеччини проблеми соціальної педагогіки зовсім зникають з наукової педагогічної літератури. Однак саме в ці роки там було цілеспрямовано створено систему соціального виховання всього населення відповідно до найкращих наукових розробок соціальної педагогіки. Система соціального виховання просякала всю країну: її ідеологію, політику, економіку, мистецтво, сімейне та шкільне виховання, дитячі організації, весь устрій життєдіяльності. Вона була розрахована на кожного і на всіх, на всю націю, тому мала національний ефект, але руйнівного характеру, оскільки будувалася на фашистських, людиноненависницьких цінностях. Система соціального виховання в Німеччині довела свою могутню силу та ефективність, але, на жаль, як часто трапляється зі всіма великими винаходами людства, була використана не на користь людині, а проти неї, заради маніпулювання індивідом та цілою нацією, що призвело до їх духовної “поразки”. Однак це не провина соціального виховання і зовсім не свідчить про те, що “поганою” є соціальна педагогіка як галузь наукової та практичної діяльності. Система соціального виховання є об’єктивним соціальним механізмом трансляції цінностей, набутим людством протягом історико-культурного розвитку. “Добра” вона чи “погана”, залежить від того, хто нею керує, які цінності і з якою метою поширюються нею. Соціальне виховання не можна скасувати, його можна використати на благо всіх соціальних суб’єктів, враховуючи людство. Саме для цього і потрібна соціальна педагогіка, яка б продовжувала розробляти гуманістичні основи соціального виховання, соціально-педагогічної корекції та реабілітації, обгрунтовувала нові види соціального виховання, та найголовніше – пропонувала би запобіжні заходи маніпулювання соціальною свідомістю. Щоб запобігти останньому, соціальне виховання має бути суспільним, а не державним, що підвищує відповідальність кожної людини за демократизацію і гуманізацію соціального виховання країни.

Страницы: 7 8 9 10 11 12 13

Актуально про педагогіку:

Соціальний педагог: особистість і професія
Соціальні педагоги проклали дорогу професії соціального працівника. І це є закономірним не лише тому, що базову основу професійної компетентності будь-якого фахівця з соціальних питань становлять психолого-педагогічні, етичні та моральні характеристики, а тому, що початком цього слугували прогресив ...

Проблема економічної освіти
Вища освіта, будучи важливою складовою національної економіки, у зміцненні й утвердженні авторитету України, як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, відіграє важливу роль. Завдяки їй відбувається розвиток духовної культури нашого народу та відтворення інтелектуальн ...

Загальні ознаки Індивідуального стилю діяльності
Найзагальнішими формальними ознаками ІСД вважаються такі: 1) стійка система прийомів і способів діяльності; 2) зумовленість цієї системи певними особистими якостями; 3) функціонування системи як засобу ефективного пристосування дооб'єктивних вимог (ситуації). З ІСД пов'язуються не всі характерні ос ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com