Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Сторінка 11

Автор публікації усвідомлює, що скаутизм став наслідком вимоги “імперіалізму, який для свого успішного розвитку потребує великої духовної гнучкості та розумового розвитку мас”(таки скаутизм розвиває духовність та інтелект), але, “позичаючи” його для пролетарських дітей, намагаючись довести, що дитячий рух є специфічною, властивою пролетаріатові виховною формою, “зародком нового пролетарського виховання”, водночас силкується відмежуватися від скаутизму (“В Німеччині боротьба з безпритульністю, з важким станом дітей та грубою шкільною реакцією спричинилася до революційного пролетарського дитячого руху, що є протилежний буржуазним товариствам молоді”), вихолощуючи розуміння останнім дитячої природи, її потреб.

Отже, навіть перші паростки “нового” пролетарського виховання свідчили про те, що воно за суттю є середньовічним верстовим (нині класовим) вихованням, зі всіма його обмеженнями інтересами лише своєї верстви, з нерозумінням дитячої природи (революційну боротьбу діти сприймають теж як гру), з нав’язуванням (диктатом) дітям дорослих проблем (“його зміст є участь дітей у боротьбі та роботі революційного пролетаріату”), з позбавленням пролетарської молоді дитинства. Однак найжахливішим результатом, про який мабуть і не здогадувалися автори “нового” виховання, є формування в дітях антигуманних цінностей, навичок знищення, а не створення, нетерпимості замість толерантності, і таким чином, антисоціальної спрямованості, тобто крайнощі соціальності (взагалі будь-чого) призводять до самозаперечення. Публікація демонструє, що пролетарському вихованню не вистачало культурного грунту, йому притаманна низька педагогічна культура, тому воно було приречено на соціальну невдачу.

І організація дитячих рухів, і концентрація уваги соціального виховання в індустріальну епоху (особливо наприкінці) саме на розвитку дитини віддзеркалюють поширення інтересу до дитинства, усвідомлення його значення для розвитку людини і суспільства в розвиненій індустріальній культурі від найпрогресивніших її представників до широкого загалу. Про це свідчать і поява на межі століть науки про цілісне вивчення дитини – педології, у витоків якої стояли американський психолог С.Холл (1846-1924) та німецький педагог, психолог Е.Мейман (1862-1915), і прийняття Лігою Націй у Женеві 23 лютого 1927 р. Декларації про права дитини, яка “зобов'язувала чоловіків та жінок, громадян всіх країн світу віддавати все найкраще дітям, і кожен має робити це незалежно від расової чи громадянської належності”. Декларація намагалася переконати соціум дорослих, що саме він має надати всі можливості дітям для “нормального фізичного і духовного розвитку”, що дитина має право на підтримку і розуміння дорослих. Отже, соціально-педагогічні обов’язки дорослих стосувалися всіх і кожної дитини і, насамперед, питань їх виховання. Але разом із тим зважали на потреби дітей, що зростають у несприятливих умовах: “Кожна дитина має право бути нагодованою, а хвора – право на турботу про неї, недорозвинута дитина – на відповідні умови виховання і розвитку, та, що оступилася – на допомогу та підтримку, а сирота або кинута батьками – на опіку”. Тобто діти потребують і соціального виховання, і соціальної допомоги.

Успіхи соціально-педагогічної теорії і практики дозволили вже на початку XX ст. у Німеччині впроваджувати аналіз теоретичного багажу соціальної педагогіки та робити перші спроби дослідження її історії, зокрема історії соціального виховання. Наприклад, у книгах П.Бергеманна “Соціальна педагогіка” (1900) і Г.Кестнера “Соціальна педагогіка и неоідеалізм”йдеться про філософсько-соціологічне обгрунтування цієї науки, а в працях Г.Будде “Соціальна педагогіка та індивідуальна педагогіка в їх типових представниках”(1913), В.Тіммена “Сучасні німецькі соціальні педагоги”(1917) зроблено спроби систематизувати соціально-педагогічні матеріали та проаналізувати внесок провідних персоналій у становлення соціальної педагогіки.

На особливу увагу заслуговує праця П.Барта “Історія соціально-педагогічної ідеї, де він обґрунтовує думку, спираючись на “Платонівську державу та ідею соціальної педагогіки” П.Наторпа, що педагогіка з самого початку була саме соціальною педагогікою, оскільки аналізувала, систематизувала та намагалася реформувати безпосередньо соціальне виховання, оскільки іншого за сивої давнини просто ще не існувало. Німецький педагог, досліджуючи причини виникнення соціальної педагогіки в епоху Античності, особливості соціального виховання у різних давньогрецьких полісах, умови практики індивідуального виховання та освіти, специфіку общинного релігійного виховання Середньовіччя, дійшов висновку, що з доісторичних часів до Середньовіччя у вихованні переважають соціальні орієнтації, і лише в періоди еллінізму та римської імперії – індивідуальні, тобто за часів занепаду давньогрецької та давньоримської культури. Слушним є зауваження П.Барта, що вперше в Просвітництві з’являються теоретичні визначення терміна “виховання”, які обмежують цей процес дитячим віком індивідуума. За цих часів, а також майже упродовж усього XIX ст. у практиці домінувало індивідуальне виховання. Однак загалом для П.Барта притаманним є більш спрощене, на відміну від “батька” соціальної педагогіки – П.Наторпа, ставлення до неї (як до розвитку соціальних інстинктів дітей завдяки суспільному життю в навчальних закладах). П.Барт поділяв поширену на початку XX ст. думку, що соціальне виховання стосується лише державного навчання в школах. Із цих позицій він аналізує й історію соціально-педагогічної ідеї, тобто не всеосяжне, не всіх її соціокультурних складових. Можливо, тому П.Барт дійшов обмеженого висновку, що “сучасним великим завданням соціальної педагогіки” є “викликання щоденно та погодинно” лише в дітей та юнаків вражень та “переживань соціального почуття і соціальної волі”. На нашу думку, це зумовлено домінуванням у тогочасній культурі, зокрема в практиці соціалізації (яка відставала від розвитку соціологічної, культурологічної та педагогічної теорії), адаптаційних проблем, завдань створення моделей найефективнішого засвоєння накопиченого людством багажу кожною людиною ще в дитячому віці. Інтеграційні та індивідуалізаційні процеси соціалізації протягом життя людини поки ще не визнавалися важливими для кожного індивіда. Р.Зайдель, коротко розглядаючи в історико-соціальному аспекті зміну цілей виховання, фактично довів, не помітивши цього, що “правдивій соціальній педагогіці”, тобто тій, яка відповідає потребам розвитку культури суспільства, притаманний перетворювальний характер, що вона прискорює процеси оновлення суспільства, розвиваючись разом з ним. Він називає Я.Коменського, Й.Песталоцці, А.Дістервега “великими соціальними педагогами, які за суттю цілей виховання, за поглядами сходяться з давніми філософами, але водночас поширюють виховні цілі не лише на “владну аристократію”, а на “всіх дітей народу”.

Страницы: 6 7 8 9 10 11 12 13

Актуально про педагогіку:

Теоретичні основи формування в учнів навичок планування та організації самостійної роботи
Самостійна робота учнів, методика її організації на рівні навчальної дисципліни безпосередньо пов’язані з активізацією пізнавальної діяльності тих, кого навчають. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність учнів – це перший крок до творчої роботи особистості. Формування у студентів-філологів умінь ...

Педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до музично-естетичної діяльності
Державні документи орієнтують викладацьку та наукову громадскість на відтворення інтелектуального і духовного потенціалу молоді. В сучасних умовах дефіциту духовності особливо гостро постала проблема вдосконалення роботи педагогічних вузів щодо підвищення рівня підготовки вчителя музики. Їхня профе ...

Класифікація форм організації навчання
Вченими виділені такі підстави для класифікації форм організації навчання: кількість і склад учнів, місце навчання, протяжність навчальної роботи. На цих підставах форми навчання діляться відповідно: на індивідуальні, індивідуально-групові, колективні; класні і позакласні; шкільні і позашкільні. Ця ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com