Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики

Сторінка 1

Соціальна педагогіка як науковий напрям виникла у середині XIX ст., у період розквіту філософії, становлення соціології, коли педагогіка більш-менш “з’ясувала” свої внутрішні проблеми щодо самовизначення і могла звернутися до “зовнішніх”. Саме в той час людство шукало шляхів трансформації та вдосконалення суспільства, його культури мирними засобами. Однією із відповідей на цю потребу і стала нова галузь педагогіки: “Соціальна педагогіка досліджує проблему інтеграції виховних сил суспільства з метою підвищення культурного рівня народу”. Засновники соціальної педагогіки бачили в ній засіб цілеспрямованого вдосконалення національної держави за рахунок педагогізації суспільства – об’єднання та керування його виховними силами.

Серед фахівців існує багато суперечностей стосовно появи терміна “соціальна педагогіка” та визнання “пальми першості” у відкритті цієї галузі педагогіки. Очевидно, пояснюється це тим, що сучасні російські спеціалісти, а саме Б.Алмазов та В.Семенов, мабуть, першими в радянській науковій літературі (1989) порушили питання про введення поняття “соціальна педагогіка” А.Дістервегом. Посилаючись на німецького вченого В.Вернера, вони закріпили один з напрямів соціальної педагогіки за П.Наторпом, другий – за Г.Ноллєм та Г.Боймер. У іншому навчальному посібнику “Історія соціальної педагогіки”(2000) становлення цієї науки теж пов’язується з німецькими філософами і педагогами А.Дістервегом та П.Наторпом, “котрі вперше використали термін “соціальна педагогіка”, обгрунтували її сутність, поняття і категорії. Приблизно такою ж (але з більш негативним ставленням до П.Наторпа) є думка І.Андрєєвої в “Антології з історії та теорії соціальної педагогіки. А.Мудрик у своєму підручнику констатує, що термін було запропоновано А.Дістервегом в середині XIX ст., далі з’ясовує ставлення до предмета соціальної педагогіки Г.Нолля та Г.Боймер, а лише потім згадує про “німецького вченого Пауля Наторпа. У курсі лекцій “Соціальна педагогіка” за редакцією М.Галагузової зазначається: “Термін “соціальна педагогіка” було введено в дискусію про виховання 1844 р. К.Магером і надалі поширено А.Дістервегом”, а П.Наторп підтримав підхід К.Магера в 20-ті роки XX ст. З курсу лекцій Ю.Василькової та Т.Василькової, особливо з підрозділу “Трохи історії”, складається враження, що засновували соціальну педагогіку К.Ушинський та Л.Толстой. Прізвище А.Дістервега взагалі не згадується, а П.Наторпа – лише після П.Лесгафта, В.Вахтєрова, П.Каптєрева .

Вітчизняні фахівці соціальної педагогіки багато в чому наслідують російських. Наприклад, Н.Бурая наводить точку зору і тих, хто вважає, що першим термін ввів А.Дістервег, і тих, хто перевагу віддає К.Магеру, однак без посилань на авторів цих переконань та визначення власних . У навчальному посібнику Л.Коваль, І.Звєрєвої, С.Хлєбік “Соціальна педагогіка/Соціальна робота” та в публікації Л.Коваль, І.Звєрєвої “Соціальна педагогіка як основа соціальної роботи”висловлено погляд, близький до наведеного Б.Алмазовим та В.Семеновим. А О.Власова, О.Тюптя в одній із перших українських публікацій про П.Наторпа характеризують його лише як “представника педагогічної течії соціальної педагогіки”. Сучасні довідники теж наводять суперечливі дані, наприклад, у виданні “Педагогічні технології. Досвід. Практика” на сторінці 227 зазначається: “Наторп – один із представників так званої соціальної педагогіки”, а на сторінці 314 стверджується, що творцем соціальної педагогіки вважають П.Наторпа. Найбільш грунтовно дослідила питання введення терміна “соціальна педагогіка” в науковий обіг Л.Штефан, яка не лише виокремила групи вчених, що наполягають на перевазі А.Дістервега (А.Мудрик, Л.Міщик, О.Тапишпан) та К.Магера (М.Галагузова, Н.Бурая), але й зробила уточнення щодо першого використання даного поняття А.Дістервегом 1835р., а не 1850, як вважали інші фахівці .

Стосовно появи терміна “соціальне педагогіка”, слід зауважити, що значна частина науковців XIX – початку XX ст. під цим словосполученням мала на увазі виховну діяльність різноманітних освітніх закладів на противагу сімейному вихованню. Традиційна педагогіка як наука в той час переймалася саме питаннями навчання та виховання в системі освітніх закладів, яка лише формувалася. У такому розумінні означеного словосполучення різниці між традиційною та соціальною педагогікою фактично немає, а отже, не йдеться про термін, що визначає специфіку соціальної педагогіки як окремої галузі педагогіки. У цьому сенсі використовував словосполучення “соціальна педагогіка” А.Дістервег, який піклувався про формування народної масової школи і мав неабиякий дидактичний хист. На наш погляд, більш наближений до сучасного розуміння варіант терміна “соціальна педагогіка” німецького педагога Карла Магера. Як зазначає Н.Бурая, під “соціальною педагогікою” він розумів “науку, яка займається вивченням умов формування суспільства. Головним завданням її є виховання соціальних рис людини через соціальне середовище всієї країни. Формальній освіті та її інституціям К.Магер відводив підпорядковану та обмежену роль у цьому процесі”. Отже, у даному визначенні соціальної педагогіки сімейне та шкільне виховання не протиставляються, а об’єднуються разом з іншими виховними впливами соціуму.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Актуально про педагогіку:

Методика підготовки лекційних занять у вищій школі
Питання про те, як готуватися до лекцій, включає в себе ряд вимог, про які корисно постійно нагадувати, особливо початківцям. Ці вимоги стосуються вміння правильно “робити” лекцію, тобто певної культури в роботі. Лише на перший погляд здається – все просто: бери книги, виписуй що потрібно, складай ...

Погляди вітчизняних та зарубіжних науковців на взаємозв'язок успішності у навчанні і самооцінки
Тривала неуспішність формує у школяра моральну й психологічну травму, породжує невпевненість у власних силах. В.І. Самохвалова виділяє три показники, на основі яких можуть бути розглянуті розбіжності у поведінці дітей одного віку й особливості їхньої успішності в навчанні: а) ставлення до навчання; ...

Причини виникнення девіантної поведінки у неповнолітніх та їх профілактика
Профілактика та корекція відхилень у поведінці – це майже завжди вирішення питання про їх причини. Причинно-наслідкові зв’язки при цьому можуть бути багатовимірними та неоднозначними. Так, за порушенням учнем дисципліни на уроці можуть cтояти: неуважність, підвищена психомоторна збудливість, відсут ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com