Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Сторінка 9

Попередній аналіз свідчить, що в індустріальну епоху філософи не лише виявили зв’язок соціального виховання з культурою людства (Я.Коменський, Г.Лессінг, І.Кант, Й.Гердер) і народу (Д.Локк, Й.Гердер, Й.Фіхте), але й фактично запропонували використати соціально-виховний механізм для вдосконалення певної етнічної та загальнолюдської культур. Сутність виховання філософи розглядали як оволодіння всіма народами культурним багатством людства, накопиченим у філогенезі, щоб відчувати себе повноправним соціальним суб’єктом (мати відповідні соціальні риси) світового співтовариства; те саме стосувалося оволодіння культурою народу його представниками. Отже, коли йшлося про залучення до культури світової та національної, фактично малося на увазі соціальне виховання, оскільки його завданнями передбачалося формування та розвиток загальнолюдських, загальноетнічних або загальнодержавних тощо, тобто соціальних рис. До того ж більшість з перелічених філософів фактично ототожнювали “виховання” та “культивування”, “окультурення”, використуючи ці поняття як синоніми: “Педія означає навчання і виховання, через які люди стають культурними” [, “Вона (доброчесть – А.М.) повинна культивуватися, стати предметом вправляння шляхом спроб осилити внутрішнього ворога в людині, вихованню можливо дати назву, “пов’язану або з обробкою землі – “культура”, або образом світу – “просвіта”. Найважливішим фактором виховання вважали формуючий вплив культури: “Якщо людина залишається серед людей, то вона не може уникнути культури, що розвиває або нівечить: традиція оволодіває нею, формує її мозок і розвиває члени тіла. Яка ця традиція… – такою стає людина.

Відповідаючи потребі часу, педагоги обгрунтували педагогічний принцип культуровідповідності (А.Дістервег) та розпочали історико-культурне дослідження педагогіки(К.Шмідт). У статті “Про природовідповідність і культуровідповідність у навчанні” (1832) А.Дістервег (1790-1866) зазначає, що культуровідповідним має бути виховання як людини, так і народу: “Будь-який плодотворний вплив на окремого індивідуума і цілий народ має відповідати потребам часу і враховувати рівень розвитку окремої людини і ту сходинку культури, на якій знаходиться народ” . Крім того, педагогічні системи сучасності, щоб задовольняти потребам майбутнього, мають враховувати провідні тенденції культурного розвитку минулого та сьогодення: “Все на землі розвивається за законом безперервності. Тому ми маємо встановити зв'язок будь-якої наступної сходинки розвитку з попередньою, намагаючись вивести її з останньої. Інакше кажучи, будь-який стан культури даного народу є основа, базис…, з якого розвивається наступний стан” ; спиратися на ці основи у педагогічній діяльності і є вчиняти культуровідповідно.

Хоча, за А.Дістервегом, “принцип культуровідповідності – безсумнівний, істинний, правильний і безперечний”, проте розглядався автором як другорядний: “Якщо ми не будемо керуватися принципом природовідповідності, ми завдамо удару по священним вимогам людства; якщо ми не станемо враховувати принцип культуровідповідності, ми перетворимося або на фантазерів, або на деспотів чи тиранів”. Це свідчить, на наш погляд, про не досить глибокий рівень розробленості принципу (йдеться лише про усвідомлення значення культури для педагогіки) за того часу, а також про ставлення А.Дістервега до культуровідповідності як просто до “пристосування”, “адаптації” педагогіки до культури (“Вихователь і вчитель також мають враховувати запити та вимоги їх середовища та часу”, “необхідно зважати на існуючі в даному суспільстві звичаї, традиції, на все, що в ньому визнається та заведено”), а іноді навіть про спрощене розуміння культури – не як штучної природи людства, а як духовного багажу з його самопізнання, куди пізнання людини про природу не входять. Наприклад, школи Базедова, які поширювали природничі науки, розглядалися як перемога принципу природовідповідності (предмети про природу) над принципом культуровідповідності, оскільки традиційні школи грунтувалися на вивченні античної культури . Однак і в цій першій публікації А.Дістервег осмислює, що культуровідповідність передбачає і подолання застарілих традицій, тих, які гальмують подальший розвиток культури: “З іншого боку, намагання філантропистів можна також розглядати як захист принципу культуровідповідності. У цьому разі їм слід лише довести, що вони спрямовані на те, що вже стало потребою їх часу”.

Страницы: 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Актуально про педагогіку:

Професійна культура викладача
Професійна культура викладача складається з сукупності умінь, які він може ефективно реалізовувати під час своєї педагогічної діяльності. Для професійної культури сучасного викладача ВНЗ важливі педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнених дій, що базуються на теоретичних знаннях. Част ...

Підвищення мовної культури молодших школярів засобами фразеологізмів
Проблема культури спілкування як важливого компонента розвитку і виховання особистості молодшого школяра не може бути вирішена без постійної уваги до фразеологічної роботи з огляду на ту важливу роль, яку відіграють стійкі сполучення слів у мовленнєвому етикеті спілкування, в оцінці ситуацій неверб ...

Проект удосконалення інтелектуально-розвивального впливу на учнів у Полтавському професійному ліцеї транспорту
Ціннісний або аксіологічний підхід все частіше знаходить застосування в різноманітних дослідженнях, в тому числі і педагогічних. Якщо виходити із визначення педагогіки як сукупності теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості, то приходимо до виснов ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com