Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Сторінка 8

На відміну від І.Канта, Й.Гердер не розвінчує розум, пов’язуючи його з людяністю, він вважає, що біда людства не в розумі, але в складності оволодіння ним. Отже, якщо Античність через визнання потреби розвитку розуму намагалася оволодіти душевним рівнем буття, то індустріальне суспільство висунуло ідею через засвоєння нового рівня духовності (антропоцентричні цінності) – оволодіти розумом.

Нова епоха усвідомила потребу ще одного, крім людини і людства, об’єкта соціального виховання, а саме – нації (К.Гельвецій, Й.Гердер, Й.Фіхте, А.Дістервег). Через визнання взаємозалежності індивідуального та загальнонаціонального виховання (К.А.Гельвецій) було співвіднесено їх ефективність з міцністю країни, і тому не лише проголошено проблему національного виховання найактуальнішою, але й визначено його цінності, мету, провідні фактори, методи, запропоновано механізм спланованої реалізації (К.Гельвецій, Й.Гердер, А.Дістервег) і навіть відновлення цілісності національної культури, зміцнення її інтеграційних процесів через поширення соціальним вихованням соціоцентричних цінностей (Й.Фіхте). У національному вихованні людини вбачалася можливість виховання людства, оскільки соціальність індивіда народжується і вдосконалюється в національному соціумі (Й.Гердер), любов особи до нації єднає її не лише з національним цілим, але через останнє з людським родом, отже, через самобутній розвиток культури нації вдосконалюється загальнолюдська культура (Й.Фіхте). Тому вдосконалення національного виховання є водночас кроком до розвитку виховання людства, як вдосконалення виховання індивідів є новим рівнем виховання нації. Невипадково, що саме прибічники національного виховання звернули увагу на потребу правового виховання через організацію дитячих судів: “Коли в дитячий пам’яті хочуть глибоко відтиснути принципи справедливості, треба було б, по-моєму, щоб діти в кожній колегії судили в створеному для цього трибуналі свої суперечки; щоб вироки цього маленького трибуналу, оскаржені перед учителями, затверджувалися або виправлялися залежно від справедливості їх чи несправедливості; щоб у цих колегіях підсилали людей чинити учням такі образи й кривди, яких несправедливість важко довести і які змушували б і позивника обмірковувати справу, щоб добре боронити її, і дитячий трибунал ту справу обмислити, щоб добре її судити”, що досить нагадувало школи Давньої Персії.

Національний різновид соціального виховання розглядався як “розпалення” внутрішніх сутнісних сил певної нації та спрямування їх на самовиховання всього народу через регулювання та гармонізацію відповідно до загальної суспільної користі всіх провідних виховних сфер соціуму. При цьому застерігали від спокуси в національному вихованні до жертви “благоденством теперішнього покоління задля благоденства майбутнього”(К.Гельвецій), тобто не можна суперечити наявному і загальному інтересу нації, слід здійснювати позитивний виховний вплив на всі верстви населення та покоління країни. Найголовнішим засобом соціального виховання і найбільшою його загрозою було визнано національну традицію, оскільки без неї неможлива була б трансляція духовної культури, але вона стає духовною отрутою для соціуму і людини, коли починає гальмувати прогрес людського розуму в практиці державного устрою та у вихованні (Й.Гердер). За цих часів виголошувалися соціальні чесноти, які мало прищеплювати соціальне виховання різним суб’єктам нації: індивіду – взаємодопомога, державі – правосуддя, суспільству – справедливість (К.Гельвецій).

За індустріальних часів було розроблено алгоритм зміни характеру соціального виховання народу з державного на суспільний саме спільними зусиллями – соціальним методом, на прикладі ставлення до шкільного виховання: “справа ця воістину дуже серйозна і, з одного боку, має стати предметом загального бажання, а з іншого – її треба зважити загальними обговореннями і просувати вперед загальними сукупними зусиллями, через те що вона має на меті загальне благо всього людського роду. Отже, по-перше, більшість населення мають цікавити і хвилювати проблеми виховання, по-друге, ця зацікавленість підтримується загальносуспільним обговоренням виховних проблем, і водночас у ході обговорення розробляється план дій щодо вдосконалення соціального виховання та, нарешті, по-третє, на цій основі плани реалізуються загальними узгодженими діями членів суспільства. Таким чином, проблеми виховання мають вирішуватися всім суспільством разом, а не тільки вчителями та державою, правителями, тому що правителі, держава стосовно “освіти людського духу, розширення людського знання” виходять не з загальнолюдських інтересів, цінностей: “правителі дивляться на своїх підданих як на знаряддя для своєї мети”, “найближча мета правителів не стільки загальне благо, скільки благо їх держави, яке сприяє досягненню їх особистих цілей”. Зважаючи на те, що “будь-яка культура (зокрема субкультура виховання – А.М.) починається з приватної особи і звідси поширюється далі”, “лише при сприянні осіб з найширокими поглядами, які співчувають загальному благу і здатні зрозуміти ідею майбутнього кращого становища, можливе поступове наближення людської природи до її мети”. Отже, ідеї соціального виховання можуть висувати і реалізовувати лише кращі представники громадськості.

Страницы: 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Актуально про педагогіку:

Географічний майданчик принципи його обладнання
Якщо розглянути можливу будову географічного майданчика та він в певній мірі має укомплектовуватися за певними принципами тобто має вміщати в себе певні відділи. Відділи такого майданчика мають відповідати нормам законодавства що до навчання дітей на свіжому повітрі та санітарно гігієнічним нормам ...

Аналіз основних категорій та понять
Пі́дліток - юнак або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці. Сучасна наука визначає підлітковий вік в залежності від країни (регіону проживання) і культурно-національних особливостей, а також статі (від 12-14 до 15-17 років). Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і ...

Історія творення
Академія педагогічних наук України почала з’являтися водночас зі становленням і розвитком незалежної України. Педагогічна теорія і практика завжди в Україні мали визначні здобутки, але тривалий час вони втрачали свої національні ознаки. І не можна не помічати того, що колоніальні умови їх існування ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com