Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Сторінка 4

Капіталістичні відносини індустріальної культури, руйнуючи попередні соціальні структури, спосіб життя, ритм праці, дисципліну, спричинили масові переселення народів у світі, міграції населення всередині країн, привели до інтенсифікації спілкування між людьми, обміну між окремими субкультурами в країні та культурами у світі, тобто вплинули на динаміку культурного ядра багатьох народів, на їх культурне, з одного боку, наближення один до одного, а з іншого, –до конфронтації. Наростанням конфліктів між національними державами (“свої” –“чужі”) призводило до війн, а суперечності внутрішні – конфесійні, соціальні (аристократія – буржуазія, багаті – бідні, власники – незаможні) – часто вирішувалися за допомогою революцій та громадянських війн. Антиподом зростаючої соціальної агресії ставали громадянське та міжнародне право і мораль. Однак останні є похідними культури певного суспільства та регіону світу, і, щоб вони ствердилися як провідні компоненти соціальної регуляції замість релігії населення мало бути окультурено ними через соціальне виховання. Звідси підвищується значення соціального виховання (удосконалення соціальних рис людини, зокрема поваги до закону) не лише заради соціалізації нової генерації (цього потребує будь-яка країна), але й задля гармонізації, стабілізації внутрішнього суспільного та міждержавного соціального життя.

Раціональність і прагматизм як провідні параметрами індустріальної культури вплинули на ствердження ідеального типу представника нової еліти. Йому притаманний тверезий практичний розум, з деяким домішком скепсису або цинізму, висока освіченість, витонченість манер та віра в принцип особистої честі. Зрозуміло, що конкретизація ідеалу залежала від національних особливостей країни, так у Великій Британії ним стає джентльмен, у німецьких країнах – бюргер.

У розвитому індустріальному суспільстві, як зазначають соціальні культурологи, віра в природні можливості людини, її розуму в перетворенні природи і світу, успіхи в розвитку техніки, науки, з’єднання останніх з виробництвом зумовлюють їхній статус як провідних двигунів суспільної динаміки. Виробництво, техніка, наука у багатьох країнах стають, на жаль, самоціллю суспільного розвитку. Держави заради них наражаються навіть на ризик екологічних і соціальних катастроф, а людина при цьому відходить на другий план. Масове виробництво сприяє не лише стандартизації товару, сфери споживання, але й способу життя, що не могло не відбитися на людині. “Стандартами визначалися вимоги до робочої сили, освіти, управління, поведінки”. Отже, розвинуте індустріальне суспільство потребувало не унікальної, а стандартної особи. Прагматизм та раціоналізм досягли свого апогею: не лише природні, але і соціальні об’єкти, зокрема людина, розглядаються з позиції утилітаризму. Абсолютизація розуму в культурному розвитку людства призвела до того, що саме розум створив такі військові технології, котрі уможливлюють не лише біологічне знищення людини, але й фізичне – природи. Технократична культура розвиненого індустріального суспільства не потребує зв’язків із минулим, із традицією. Вона спрямована на сьогодення, на все нові і нові зразки машин, технологій, створює загрозу відірватися від “коренів” людської культури і втратити себе, загубивши один з провідних принципів будь-якої культури – наступність. Таким чином, об’єктивною необхідністю соціального існування була гармонізація через соціальне виховання особливостей індустріальної культури з її філогенетичною матрицею.

Зміни ціннісної, господарчої та соціальної сфер культури не могли не відбитися на людському мисленні. Поступово звільняючись від релігійних форми та змісту, воно набуває дедалі більше природничо-наукового підходу, проте не лише до природи, але й до суспільства, людської діяльності, самої людини. “Зменшується роль антропоморфних образів, гуманітарних принципів. Як мислення, так і мова набувають абстрактного характеру, відсторонюючи реалістичну образність”. Духовна культура індустріального суспільства поступово перетворюється на індустрію масової свідомості, головними функціональними цінностями якої стають: досягнення та успіх, володіння приватною власністю, індивідуалізм, право, активність та труд, споживання, універсалізм, віра в прогрес, повага до науки та техніки.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Актуально про педагогіку:

Формування національної свідомості на уроках історії України в сучасній школі
Вивчення розвитку національної самосвідомості - одна з ключових проблем курсу національної історії. Ознайомлюючись з подіями та історичними постатями, учні мають змогу простежити складні шляхи боротьби народу за свою мову, культуру, за національну школу, за існування, в кінцевому рахунку, українськ ...

Аналіз змісту підготовки вчителя трудового навчання на ІПФ
Розширення функцій вчителя в сучасному суспільстві, ускладнення задач і змісту українського виховання молоді обумовлюють підвищення вимог до особистості вчителя. Учитель сьогодні повинний володіти найсучаснішою освітою, високим рівнем інтелектуального, морального і фізичного розвитку, глибоким знан ...

Становлення вітчизняної соціально-педагогічної науки та практики
Перш ніж аналізувати становлення та розвиток вітчизняної соціальної педагогіки, вважаємо за доцільне зробити огляд практики вітчизняного соціального виховання, спираючись на праці істориків, зокрема й істориків педагогіки . Наша країна не визначала у філогенезі динаміку культури людства. Тому вона ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com