Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Сторінка 24

За часів Просвітництва було майже сформовано портрет майбутніх фахівців з соціального виховання – соціальних педагогів: “Свій вільний час, свої турботи, свої прихильності, самих себе – це те, що ви маєте, віддавати іншим. …Миріть людей, які сваряться, попереджайте позови; схиляйте дітей до обов’язку, батьків до поблажливості; сприяйте щасливим шлюбам; ставте перепони притискам; клопочіться, широко використовуйте вплив батьків вашого вихованця на захист слабкого, якому відмовляють у правосудді і якого давить сильний. Творіть не одну милостиню, творіть справи любові”.

Таким чином, трансформація традиційного суспільства в індустріальне призвела до руйнування існуючої системи соціального виховання, зокрема до послаблення ролі сім’ї, стану, релігії у формування соціальності людини. Державне виховання індустріального суспільства мало змогу об’єднати “старі” (сім’я, релігія, мистецтво, політика, закон), оновлені (система навчально-виховних закладів), нові (благодійництво, засоби масової інформації, дитячо-молодіжні організації тощо) засоби соціального виховання в соціально-виховну систему цілеспрямованого розвитку національної, за суттю, соціальності індивіда та країни. Регулювання соціальних відносин, зміцнення соціальної єдності в нових соціокультурних умовах потребували наукового обгрунтування інших підходів до системи соціального виховання. На тлі індивідуалізації соціуму проблема соціального розвитку людини поступово стає загальносуспільною. Найкращі філософські осмислення соціокультурної дійсності не уникають пропозицій щодо виховання соціальності людини та зміцнення індивідуальності соціуму. Педагогіка починає розглядатися як прикладна філософія. Завдяки наукової рефлексії провідних філософів та педагогів: значно розширюється уявлення про об’єкт соціального виховання (людство, нація як самостійні соціальні суб’єкти; незаможні шари населення; діти дошкільного віку, жіноцтво); обгрунтовується його мета стосовно різних соціальних суб’єктів, зважаючи на соціоцентричні цінності; розробляється алгоритм зміни мети та характеру виховання; визначаються завдання культуровідповідного соціального виховання; висувається ідея особистісного розвитку людини не лише для соціуму, але й для себе; створюється методика соціального виховання індивіда; усвідомлюються суб’єктом соціального виховання нації кращі представники її громадськості; застерігається людство від плекання національного егоїзму, від деструктивного впливу соціуму на людину, групу, інший соціум через соціальне виховання; пропонуються моделі соціального виховання на рівні макро- та мікросоціуму. Таким чином, розвиток культури індустріальної доби уможливив усвідомлення потреби і формування ідеї використання соціально-виховного механізму задля підвищення ефективності культивування соціальних суб’єктів в умовах необхідності трансформації їхньої соціальності. Проте соціальна педагогіка як наука могла з’явитися лише при виокремленні її базової галузі – педагогіки в самостійну науку. Потреба формування педагогіки, у свою чергу, зумовлювалася необхідністю досягнення принципово нового культурного рівня людства через основу культуротворення – духовно-творчу діяльність людини, розвиток здатності до якої мав вдосконалюватися через педагогіку. Не можна не погодитися з класиком німецької філософії, що “мистецтво виховання, або педагогіка, повинно стати розумним”: “Педагогіка має стати предметом вивчення, у іншому випадку від неї нема чого очікувати. Механізм у мистецтві виховання повинен перетворитися на науку”.

Отже, до середини XIX ст. широкі кола громадськості провідних європейських країн вже усвідомлювали силу соціального виховання у зміцненні доцентрових спрямувань суспільства, потребу формування не лише індивідуальних, але й соціальних якостей людини заради благополуччя її, країни та людства, і розуміли, що досягти цього можна лише спільно, об’єднавши виховний потенціал усього соціуму. Це створювало сприятливі умови для виокремлення соціальної педагогіки в самостійну галузь педагогіки.

Страницы: 19 20 21 22 23 24 

Актуально про педагогіку:

Активність і пізнавальна активність особистості. Активізація навчальної діяльності
І стимулювання, і мотивація навчання забезпечують активність особистості, її дії, поведінку і діяльність як вищий прояв активності. Але поняття активності має і спеціальне значення. Слово активність походить від латинського activus і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Дуже часто термін “ак ...

Психологічні особливості підліткового віку
Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навч ...

Система формування особистості молодшого школяра у полікультурному виховному просторі
Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей молодшого шкільного віку. Однак в значному ступені така складність виникає при спробі переносити на дітей "дорослі" показники проявів любові до Вітчизни. Любов до Вітчизни п ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com