Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Сторінка 19

Значним теоретичним внеском інформаційної доби в розвиток соціального виховання, на наш погляд, була підтримка арістотелівського розмежування діяльності вихователя та вчителя, визначення їх специфіки. Особливістю діяльності вихователя визнавалося введення дитини у світ людей і розвиток її духовності, тобто культивування просоціальної поведінки – вихованості – та прищеплення просоціальних цінностей – доброчестя (“Велике завдання вихователя є в тому, щоб формувати поведінку і душу свого вихованця, щоб прищепити йому добрі звички, закласти в ньому основи доброчесності і мудрості, навчити його поступово знання людей, навіяти любов та прагнення наслідувати всьому, що прекрасне й гідне похвали, та озброїти його силою, енергією і заповзятливістю у прагненні до цих цілей). Щодо занять з вихователем, то вони розглядалися засобом формування позитивного ставлення до навчання, знань, які видобуваються вихованцем самостійно. Специфікою вчителя вважалося надання можливості джентльмену оволодіти тими знаннями, які він бажає опанувати самостійно: “Якщо він вирішить, що керівництво викладача допоможе йому подолати деякі труднощі з найменшими витратами часу та сил, то він може взяти собі людину – грунтовного знавця цього предмета…”. Отже, вихователь формує Людину, а вчитель вдосконалює ті чи інші її знання. Крім того, особливість виховного процесу на відміну від навчального полягає в недемонстративності результатів виховання, що ускладнює становище найманого вихователя. “Наставник більше думає про свій інтерес, ніж про інтерес свого учня; він намагається довести, що не витрачає марно часу та недарма бере гроші, які йому платять; він насичує його тими знаннями, які як товар обличчям можливо виставити напоказ, коли забажаєш; лише б це було видно. … Мій вихованець … йому нічого показувати, крім себе самого. А дитину, як і дорослого, не розгледіти в одну хвилину. Де ті спостерігачі, які вміють одним поглядом охопити риси, що її характеризують?.

При цьому старанно доводився принцип неформальності саме виховного процесу, тобто дитина не повинна усвідомлювати себе вихованцем, змушеним виконувати накази дорослих, зокрема вихователя (“Думайте про дітей що завгодно, але їм також хочеться показати, що вони вільні, що їхні вчинки походять від них самих, що вони самостійні і незалежні”). Виховання як цілеспрямований, керований процес соціального розвитку дитини повинно усвідомлюватися лише вихователем (“Уся наша турбота має спрямовуватися на те, щоб їх діяльний дух був завжди зайнятий будь-чим корисним для них; якщо ви цього прагнете досягти, ви маєте перетворювати для них необхідні, на вашу думку, заняття на розваги, а не робити з них обов’язкову роботу). Завдання саме вихователя створити сприятливі умови для культивування дитини в мікросередовищі (соціальні в цілому), таким чином організувати її життєдіяльність, щоб вона відчувала себе вільним індивідом, який із задоволенням здійснює свої потреби, бажання, інтереси, тобто самореалізується. Однак це досить складно: “Їхні батьки, вихователі і вчителі схильні забувати це, і те нетерпіння, яке вони виявляють в своєму бажанні засадити дітей за корисну для них роботу, заважає їм втягувати останніх непомітним для них способом”.

Заради справедливості треба зазначити, що поряд із тим розроблялися теорії розвитку не соціальних, а природних рис людей віком до 25 років. Таке спрямування зумовлювалося саме незадоволенням існуючим соціальним вихованням, яке не забезпечувало необхідного формування людини індустріального суспільства. Наприклад, Ж.-Ж.Руссо, вважаючи найкращим трактатом про суспільне виховання “Державу” Платона, заперечував існування такого виховання за своїх часів: “Суспільне виховання вже не існує і не може існувати, тому що, де немає вітчизни, там не може бути і громадян. … Я не бачу суспільного виховання у тих смішних закладах, які звуться колежами. … Я не беру до уваги також світського виховання, тому що це виховання, прямуючи до двох суперечливих цілей, не досягає жодної з них. Отже, незадоволений суспільним вихованням, як і Платон у Античності, Ж-Ж.Руссо, на відміну від давньогрецького педагога, пропонує зосередитися на вихованні індивідуальному (“Залишається, нарешті, виховання домашнє, або виховання з боку природи” ), взагалі відмовитися від допомоги суспільства і навіть мікросоціуму у вихованні (“Людина-громадянин народжується, живе та помирає в рабстві: при народженні його стискають у свивальнику, після смерті заколочують в труну, а доки він зберігає людську подобу, він скутий нашими закладами”). Критикуючи негативний тиск соціуму на становлення людини (“Забобони, авторитет, необхідність, приклад, всі громадські заклади, зовсім підкоривши нас, заглушили би в ньому (Емілі) природу і нічого не дали б замість того”), педагог намагається у процесі виховання вивільнити природну сутність людини, занадто перебільшуючи роль “природи та речей”, і, як наслідок, виховує “не людську людину, а людину природи”. Навмисне обмеження уявлень вихованця про суспільство (“Вашим головним завданням має бути усунення від розуму вашого вихованця всіх понять про суспільні відносини, недоступних його розумінню”, “Усього, що пов’язано з моральним порядком і знанням суспільства, потрібно уникати в цю ранню пору (12-15 років), тому що вони нездатні розуміти це”) пов’язане з усвідомленням існування доморального етапу розвитку людини (дитя не приносить з собою з материнської утроби відчуттів та понять про соціальне зло і добро) і є запобіжним заходом щодо уникнення неправильного розуміння відповідних понять, на жаль, через уникнення відповідного досвіду.

Страницы: 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Актуально про педагогіку:

Етапи ігрової моделі навчання
1. Введення учнів у тему, ознайомлення і правилами гри, загальний огляд її перебігу. 2. Підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми). 3. Основна частина - проведення гри. 4. Обговорення. Інструктивні поради ...

Типологія девіантної поведінки серед підлітків
Поведінка людини завжди соціально обумовлена. Вона набирає характеристики свідомої, колективної, цілеспрямованої діяльності. Якщо це відбувається на рівні суспільно детермінованої діяльності, то поведінка визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, предметного світу і розглядається як їх ...

Оперантний та соціальний біхевіоризм Джорджа Міда
Новий імпульс розвитку цього напрямку дала теорія Б.Ф. Скіннера, що розробив концепцію “оперантного біхевіоризму”. Берхауз Фредерік Скіннер (1904-1990) закінчив Гарвардський університет, захистивши в 1931 р. докторську дисертацію. Протягом наступних п'яти років Скіннер працював у Гарвардській медич ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com