Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства

Сторінка 1

Демократизації соціальних відносин в індустріальній Європі сприяло поступове поширення антропоцентричних цінностей. Почасти не видається абсолютною загалом правильна думка істориків педагогіки Н.Ревякіної та О.Кудрявцева: “Позиція Мішеля Монтеня (1533-1592), який знищив антропоцентризм, відмовив людині у високому титулі царя Всесвіту, мабуть найрадикальніша і рівнозначна лише ідеям Коперника та Дж.Бруно, що позбавили Землю центрального місця у Всесвіті”. Вона означає шанування людського єства, бо “презирство до єства – найбільш звіряча з людських хвороб”. “Людина не нижча і не вища за інших; вона, як і всі інші істоти, живе, підкорюючись законам природи. Життя відповідне до природи – це позитивне ставлення до життя, уміння жити “по-людськи”. Так, антропоцентризм людини щодо природи був противагою абсолютному підкоренню і обожненню природи в первісному суспільстві, тому подолання природного антропоцентризму є позитивним кроком. Однак визначальним для розвитку культури людства, на нашу думку, було виникнення у пізньому Середньовіччі антропоцентричних цінностей щодо суспільства, усвідомлення значення окремої людини для розвитку культури соціуму, що сприяло їх поступовому проникненню в педагогічні ідеї наступних часів.

Визнання природної рівності людей (рівності природних здібностей гуманісти не визнають) викликає інтерес до всіх сфер "природного” буття людини (тілесної, чуттєвої, розумової, вольової, духовної), це спонукає до гармонізації виховного процесу, відновлення уваги до фізичного виховання.

Як і в Античності, гуманісти індустріальної доби, зрікаючись божої зумовленості земного існування, вимушені шукати соціальної інтеграції через протиставлення і об’єднання суспільного і особистого блага. Громадянський гуманізм вбачав сенс людського існування та індивідуальних вчинків, морального обов’язку особистості в служінні на благо суспільства. Шляхом виховання і самовиховання людина мала приходити до усвідомлення цього сенсу і обов’язку та формувати необхідні для цього риси. І все ж не можна не погодитися з Н.Ревякіною, що “гуманісти виходили скоріше не із сущого, але з належного. Весь гуманізм, за суттю, педагогічний, він був єдиною великою Настановою людству. …Віруючи в добру природу людини і міцне соціальне начало в ній, гуманісти саме на людину поклали всі свої надії, але на людину, належним чином виховану. Тому цілеспрямоване виховання розглядалося як найефективніший засіб вдосконалення самої людини, а через неї і благополуччя суспільства …, оскільки людина, на думку гуманістів, виховується для себе, для родини і для суспільства”.

Проте пізній “християнський гуманізм” XVI ст. сприймає людину як суперечливу істоту, що постійно змінюється, розвивається, у християнських гуманістів зростають сумніви щодо доброти людської природи. Саме останнім гуманістам Відродження завдячує Європа поверненням античного усвідомлення відповідальності держави, суспільства за соціальне виховання населення, а також – розумінням впливу суспільних, державних відносин на розвиток людини, виховання особистості. За цих часів, за зразком Платона в Античності, створюються утопічні моделі суспільних відносин, які дозволяють людині бути моральною і реалізувати всі свої можливості, як їх розуміли гуманісти Т.Мор (1478-1535), Т.Кампанелла (1568-1639). На жаль, дедалі слабшають ідеї морального вдосконалення людини. Головним двигуном розвитку людства поступово стають наука і виробництво. Тому з часом більшого значення набуває навчання в структурі соціального виховання. Індивід, що не здобув освіту, сприймався як невихований. Проте освіта не тільки стає провідним засобом виховання, але й багато в чому підмінює його. Реформація цілком закріпила за вихованням тільки розуміння його релігійного змісту, ототожнюючи виховання лише з сімейним та церковним впливами, а освіту, навчання – зі шкільним.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Актуально про педагогіку:

Правове виховання: зміст, завдання, принципи
У системі національного виховання важливе місце займає правове виховання школярів. Ця проблема перебувала у полі зору багатьох науковців (М.М.Фіцули, І.Д. Беха, І.Г. Запорожана, Н. Кусайкіної, І.Іванюка, А.М. Токаревої, Л. Веремій, В. Загреви, Є.А. Певцової, О. Шешені, Л. Дацюка, С. Ратушняка та ін ...

Педагогічні умови використання проблемних ситуацій на уроках трудового навчання як засобу підвищення якості знань учнів
Поняття «умова» в науковій літературі трактується по-різному. Так, С.Н. Брунова вважає, що «умова – це правило, яке забезпечує нормальну роботу чого – не будь. В «Тлумачному словнику української мови» поняття «умова» В. Яременко подає так: взаємну усну чи писемну домовленість про що – не будь; вимо ...

Закон паралельного педагогічного розвитку А.С. Макаренко
У житті дітей немає жодного слова, жодного факту, жодного явища або відношення, який, окрім свого безпосереднього життєвого значення, не мали б значення виховного. "Спробуйте, - говорив А.С. Макаренко, - серйозно, щиро, гаряче задатися метою виховати мужню людину. В цьому випадку вже не можна ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com