Становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя

Сторінка 7

Поряд з чернечим та клірикальним вихованням у соціальному вихованні Середньовіччя продовжувало існувати первісне виховательство, яке, на думку істориків, було “соціально-педагогічним феноменом”, що зародився для зміцнення родоплемінного устрою. “Виховательство відігравало і роль прискорювача суспільного розвитку, бо сприяло укоріненню стосунків “патрон-клієнт”, які переходили у зв’язок “сюзерен-вассал”. Серед ранніх суспільств Західної Європи воно відомо в кельтів, германців. Виховательство здійснювалося на засадах юридично оформлених обов’язків щодо виховання, які визначалися “Законом про сплату зрощування чужої дитини». У законі йшлося не лише про майнові стосунки обох сторін, але й наводилася регламентація всього процесу виховання дітей, який диференціювався на три етапи: 1-7, 7-12, 12-17 років, що свідчило про врахування вікової специфіки дитинства.

Зазначена система створювала численні невеличкі групи хлопців, які перебували під пильною увагою дорослих. Це дало змогу дослідникам історії зробити висновок про протиставлення у виховательстві домінанті тиранії дорослого незалежного або навіть вищого соціального чи родинного статусу дітей-вихованців. Тісний емоційний зв’язок, що виникав у процесі виховання, зберігався упродовж життя (що дуже нагадує стосунки між наставниками і вихованцями в архаїчній Спарті). Про значення виховательства свідчить той факт, що при описуванні життя багатьох легендарних королів обов’язково повідомляли про їх наставників. Провідним у виховательстві, зрозуміло, було фізичне виховання (фізична сила як соціальна цінність племінної культури європейських загарбників), озброєння хлопців військовими навичками, оскільки в соціумах, де було поширене виховательство, духовне сприймалося додатковим до фізичного, а не навпаки. Вихованці залучалися і до племінних традицій, моральних максимів, язичницьких ритуалів, правових норм, історії свого народу через саги, закони та коментарі до них, топонімічні легенди. Превалювало, природно, усне навчання .

Одним із засобів соціального виховання значно поширеним у виховательстві були так звані “королівські зерцала” – нормативна виховна модель для спадкоємців та претендентів на престол. Проте дослідники даного періоду історії наполягають на тому, що ці настанови в правильній поведінці були широко відомі в досередньовічний і ранньосередньовічний періоди всім одноплемінникам, крім того, вони призначалися досить широкому колу “адресатів”. Останнє пов’язане з тим, що ще не було встановлено чіткого порядку спадкування влади, законними спадкоємцями визнавалися всі родичі короля до четвертого ступеня родства включно. Таким чином, доволі численна група вимагала від суспільства цілеспрямованого виховного впливу з малого віку і відповідних структур, що забезпечували цей процес, “одним з інструментів такого “соціально-педагогічного” впливу на формування знаті і були “королівські зерцала”.

Спочатку “зерцала” відображали міфологічне уявлення про короля. Вони складалися з: ідеї виникнення влади короля від божественних персонажів, обгрунтування сакральності постаті короля, вимог до його фізичної повноцінності, особливих табу на поведінку короля, пов’язувань істинного правління з добробутом країни. “Такі уявлення відповідали останньому періоду родового ладу. У зв’язку з цим “зерцала” набували характеру імперативу, який у рекомендаційній зовнішній формі нав’язував суспільною думкою королю модель поведінки”. У “Заповіті Моранда”, як свідчать історики педагогіки, перелічуються такі соціальні риси короля: милосердя, істинність (відповідність ритуалізованим нормам поведінки), неупередженість, совісність, щедрість, гостинність, благодійність, чесність, сталість, праведний суд, справедливість, спрямованість до миру і правди, терпимість, мудрість тощо, а в “Настановах Кухуліна” серед негативних якостей вказуються, зокрема, шаленість, грубощі, зарозумілість, запальність, імпульсивність, глузливість, балакучість. Вікового принципу виховання дотримуються і “зерцала”. В них виокремлюються соціальні якості, які мають бути притаманними юнакам. Хлопець повинен вміти вибирати саме той стиль поведінки, який потрібен у даний момент, зберігати таємниці дорослих, вчитися бути помірним у веселощах і безстрашним у бою, уважним до людей, вміти дружити, допомагати слабкішим. Юнак мав вигнати з себе безтактовність, гордовитість, азарт, квапливість у рішеннях. Йому не можна було висміювати старших, бути хвалькуватим; не вважати себе кращим за інших і не паплюжити іншого у нього за спиною. Крім того, у програмі самовиховання юнака підкреслюється важливість і таких індивідуальних здібностей, як сприйнятливість, уважність, пам'ятливість. Отже, порівняно з релігійним вихованням, присутній той самий психологізм виховання, ті ж намагання “вгамувати” душевні пристрасті людини, ті ж сподівання на її самовиховну діяльність у досягненні соціального ідеалу. Щоправда, “користь” інша – новий соціальний статус, а не духовне спасіння, як у чернецтві.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Актуально про педагогіку:

Загальна характеристика системи освіти Херсонщини
Система освіти України охоплює дошкільні, шкільні, позашкільні, професійно-технічні, вищі заклади освіти, наукові, науково-методичні, методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні та місцеві органи управління освітою, а також самоврядування в галузі освіти. Дошкільна освіта. на Херсо ...

Прийоми та засоби подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами
Практично для всіх людей, а особливо для викладачів вищих навчальних закладів, важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому важливо знати прийоми та засоби подолання комунікативних бар'єрів. Подолання запобігання. Першим видом захисту від дії є запо ...

Система дидактичних принципів виховання та її реалізація у сучасній школі
Сучасні принципи зумовлюють вимоги до всіх компонентів навчального процесу — цільового, стимуляційно-мотиваційного, змістового, операційно-діяльнісного, контрольно-регулювального й оцінно-результативного. Вони виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com