Становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя

Сторінка 6

Зближення церковної і державної влади, розповсюдження теологічних знань, розробка церковного учення вимагали систематичної освіти дедалі більшої кількості церковників. У цих умовах церква взяла на себе виховання і освіту не лише духовенства, але й представників правлячої верхівки, формуючи при цьому пануючу ідею часу – ідею спілки світської та духовної влад, ідею спілки церкви і держави у соціальному вихованні. “Система риторичної освіти була однакова для підготовки священиків до проповідницької та місіонерської діяльності і світських осіб для виконання публічних функцій та королівських доручень”.

Так поступово формується система релігійних шкіл, яка більш нагадує “професійні” школи для писарів і священиків в Шумері та Єгипті, ніж школу Давніх Персії та Греції. При єпископських кафедрах, великих монастирях, королівських дворах збиралися бібліотеки святого письма, утворювалися станові школи не заради духовного розвитку людей, а насамперед, для відновлення та збільшення чисельності священиків, і для виконання високих державних доручень політичного, дипломатичного характеру, адміністративної справи, правової творчості.

У новій системі освіти навчали в індивідуальній формі, як правило, видатні вчені, які і знайомили з науками, і відповідали за формування християнського світогляду своїх вихованців та їх праведної поведінки. “Вивчення латинської граматики і риторики підкорено практичному завданню – навчити використовувати античні риторичні прийоми при складанні проповідей на теми християнської моралі. Вивчення класичної теорії віршобудування мало стати основою для створення церковних ритмів для реалізації культів. Навчання світських наук (античної літератури, римської історії, правознавства, філософії) давало необхідні знання для творчості в галузі релігійної літератури, для створення теологічних трактатів; житія святих драматизували художніми прийомами античної літератури, історії; античне учення про доброчесності використовували для розробки християнської етики”. Отже, при загальному відмовленні від античної культури, язичницьких цінностей, на практиці церква використовувала все те позитивне, що було ними зроблено, оскільки на “порожньому місці” перспективної культури не створити, на рівні первісної соціальності не сформувати нової християнської соціальності. Провідні християнські мислителі того часу це усвідомлювали.

У Каролінгському відродженні, необхідність навчання світських наук кліриків закріплювалася законодавчо капітулярієм Карла Великого (768-814 рр.) “Про заняття науками”: “Ми … визнали вважати корисним…, крім виконання правил чернечого життя і релігійних вправ, виявляти старанність у роздумах про науки і до їх вивчення, кожний згідно зі своїми здібностями … . … Переконуємо вас не тільки не нехтувати науковими заняттями, а зі всією сором’язливістю і благим перед Богом наміром віддаватися їм ретельно. Щоб ви могли легше і точніше проникати у таїнство священного писання. Оскільки на його сторінках зустрічаються алегорії, тропи тощо, то, без сумніву, тільки той зрозуміє все це духовно, хто був заздалегідь наставлений у галузі наук”. Крім того, Карл наказував при кожному монастирі і єпископській кафедрі відкривати школи для ченців і кліриків. Це поклало початок розвиткові релігійної науки середніх віків, яка у XI ст. сформувалася у “шкільну філософію” – схоластику, а в XII-XIII ст., з “поверненням” Арістотеля в Європу (яка вже “достигла” до його розуміння), виросла за допомогою церковних вчених, зокрема Альберта Великого (1193-1280рр.) та Фоми Аквінського (1225-1274 рр.), до богослов’я. Розвиток релігійної науки привів до можливості утворення в системі релігійної освіти вищих навчальних закладів – університетів (Болонський – 1158 р., Паризький – 1200, Оксфордський – 1206, Кембриджський – 1231, Ліссабонський –1290). Всі університети діяли під патронатом церкви, кожний обов’язково мав богословський факультет, але центром богослов’я став Паризький. Отже, за умови централізації середньовічного європейського соціуму освіта на буває державного характеру, стає однією із складових системи релігійного соціального виховання.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Актуально про педагогіку:

Класифікація бібліографічних джерел з педагогічних наук
Всю педагогічну літературу, яка має застосування в наукових дослідженнях, можна розділити за такими ознаками: У залежності від цільового призначення – обліково-реєстраційна, рекомендаційна, критична (рецензії, огляди, тощо). За змістом і типом книги – загальнопедагогічна, галузева (з дидактики, мет ...

Самовиховання викладача
Самовиховання – це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети. Для педагога робота над собою – необхідна передумова набуття і збереження професіоналізму. Це цілеспрямований процес, він є продовженням професійного виховання, коли майбутній викладач з об’єкта виховног ...

Індивідуально-психологічні особливості старшокласників у контексті самоорганізації життєдіяльності
Дозвілля є сприятливим грунтом для випробування юнацтвом своїх творчих потреб і можливостей. В процесі дозвілля набагато простіше формувати поважне ставлення до себе, навіть особисті недоліки краще долаються завдяки дозвільневій активності. Провідну роль у психічному розвитку старшокласників відігр ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com