Становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя

Сторінка 5

Монастирське соціальне виховання і монастирське навчання в позитивному своєму прояві залишалися підкоренням мирських пристрастей, чуттєвої сфери людини, підготовкою останньої для нового рівня буття – духовного. Зрозуміло, що цей історичний “експеримент” духовного просвітлення не міг бути розрахований на широкі народні маси, це був шлях обраних, але не за походженням, соціальним статусом, етнічністю, статтю, а за потягом до більш високого рівня буття. Монастирі “використовували” общинне виховання, але на новому рівні, для людей об’єднаних не родо-племенними зв’язками, а потребою досягнення більш високого соціального розвитку своєї особи, ідеалом цього розвитку був Христос. За допомогою релігійно-морального чернечого виховання людина, крім зовнішньої залежності від природних, соціальних сил, одержувала ще внутрішню трансцендентну залежність від Бога, але саме це дало приклад можливості здобуття людиною перемоги над собою, оволодіння самокеруванням через самовиховання.

Релігійне виховання священиків (кліриків) – християнських духовних наставників людини, посередників між нею і Богом – відрізнялося від чернечого, оскільки вони залишалися у мирському житті заради ствердження нових цінностей у соціумі. Отці Церкви, як і наступне за ним духовенство, в умовах античності здобули релігійне виховання, якому все ж притаманний був сектантський характер, але при цьому вони мали, як правило, високий рівень загальної культури, оскільки зазвичай належали до патриціанських родин. Отже, перші представники священства – загальнорозвинені, високодуховні люди, для них характерними були енциклопедичність пізнання і широкий, передовий на той час світогляд. Проте поступово, з оформленням і зміцненням християнської організації – церкви, набуттям християнством державного характеру виховання духовенства набуває функціонального, тобто професійного характеру, що пов’язувалося і з диференціацією середньовічного суспільства на “тих, хто молиться, тих, хто воює, і тих, хто працює”.

Професійне виховання у системі соціального ще з архаїчних часів спиралося на шкільну освіту. Монастирських шкіл на початку середніх віків було дуже мало, тому в підготовці духовенства не відкидали й можливості школи попередньої доби, трансформуючи її під свої потреби. Хоча, за свідченням істориків, світська антична школа майже зникла внаслідок варварських війн V-VI ст. і утворення германських королівств на території Західної Європи. “Разом з міською цивілізацією зникає і антична освіта. … Йшлося вже не стільки про освіченість, скільки про елементарну писемність”. Риторична антична освіта збереглася лише в Італії VI-VIII ст. Тут, як і раніше, славетними були школи Рима, Мілана, Равенни, Верони, Тревізо, Павії. Ці міста Північної Італії набували значення культурного центру Заходу. Формуючи теологічний світогляд, ці школи спиралися на авторитет тих давніх авторів, чиї ідеї і твори можна було використовувати для розробки церковних догматів, принципів християнського віроучіння, християнської моралі та правил культу. Як зазначають історики педагогіки, Кассіодор, наприклад, запевняв, що в світських науках і літературі можливо знайти те, про що йдеться в Біблії та інших богословських творах. Цим він обгрунтовував принцип відбору світської літератури та включення її в систему християнської освіти. Отже, вивчення античної літератури ставало необхідною умовою створення церковних літератури і виховання. Таким чином, античні світські науки (тривіум – граматика, риторика, логіка; квадривіум – арифметика, геометрія, астрономія, музика) були фундаментом для ствердження християнських цінностей і закладення основ релігійного виховання священства. Це стимулювало збирання, переписування і зберігання античних рукописів, звісно не всіх, а лише тих, які відповідали ідеологічним завданням римської церкви. Отже, система підготовки священнослужителів – кліриків спочатку складалася з навчання у нижчих церковних і монастирських школах, де вони засвоювали читання, молитви, піснопіння, знайомилися з біблейською історією, потім (близько VII ст.) додалися єпископські, більш вищого рівня школи, у яких вивчали “вільні мистецтва”.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Актуально про педагогіку:

Аналіз останніх досліджень і публікацій
Проблема вивчення іноземних мов у молодших класах досліджувалась багатьма вченими, зокрема, О. Арделян, А. Гергель, Т. Довженко, Г. Матюхою, О. Паршиковою, Ю. Сербіною, М. Сухолуцькою, Л. Флатовою, О. Шапкіною та ін. Вальдорфська педагогіка має свої особливості щодо вивчення іноземних мов у початко ...

Використання наочних засобів на уроках розвитку мовлення
Велике значення для розвитку мовленнєвої діяльності мають наочні засоби, що їх використовує вчитель, виконуючи при цьому різні дидактичні завдання: концентрація уваги; розвиток мислительних процесів; розвиток пам’яті; формування певних стандартів мовлення (побудова тексту, правильність вимови та ін ...

Принцип систематичності
Історичний досвід суспільного розвитку переконливо показує, що поза системою виконати завдання навчання неможливо. На основі теорії пізнання діалектичного матеріалізму можна розкрити залежність системи в навчанні від загальних законів розвитку навколишнього світу. Навчання ставить завдання пізнати ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com