Становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя

Сторінка 13

Йдеться в Іоанна Златоуста і про соціальні якості, які має виховати віруючий батько для міжособових стосунків дитини в соціумі: “Відразу встанови закон: ні над ким не гордувати, нікого не ображати, не клястися, не бути забіякуватим. … Навчи його бути приязним і людинолюбним. … Хай рот його буде зашитим для всякого лихослов’я”.

Златоуст піклується не лише про створення, говорячи сучасною мовою, єдиного виховного сімейного середовища (“Хай діти не чують нічого недоречного ні від слуг, ні від вихователя, ні від годувальниці”), але і про “координацію” сімейного і церковного виховання. Наприклад, після розповіді дитині сюжету про Каїна і Авеля за присутності матері для допомоги і ухвалення оповідання, Іоан пропонує повести маля до церви “особливо тоді, коли читається те саме оповідання. І побачиш, як дитина веселиться, стрибає і радіє, що знає те, чого не знають інші, що вона угадує наперед і дістає чималу користь”. Усе це Златоуст супроводжує методикою проведення тематичної бесіди, переказу і бесіди про опановане. Крім того, Іоан радить батькам контролювати соціальні стосунки дітей та керувати ними: “Уважно спостерігайте за їхніми (дітей) вчинками, спільнотами, зв’язками – і не чекайте від Бога ніякої милості, якщо не виконуєте цього обов’язку”.

За Іоанном, доброчесні християнські батьки ближчі до дитини за будь-кого, саме вони здатні, передусім, своїм прикладом благочестивого життя викликати у дитини християнські почуття. Більш того, Златоуст усвідомив уже, що виховання є двобічним процесом: “Стане і сам батько набагато краще, в той час як навчає цього і сам себе буде виховувати ні з якої іншої причини, як з тієї, щоб не розбещити особистим прикладом, діючи таким чином, він перевершить сам себе”. Все це свідчить про неабиякий психологічний хист Златоуста, застосований при розробці фактично сімейної соціально-педагогічної підсистеми релігійного соціального виховання, яка реалізовувалася головним чином в середні віки.

У реальному житті раннього Середньовіччя розвинена теорія релігійного сімейного виховання зіткнулася з “варварською, германською традицією “люблячого нехтування”. Отже, взаємопроникнення християнського і язичницького сімейного виховання ускладнювалося їх різними якісними рівнями. Їх діалог спочатку був можливий лише в родинах вельможного панства, цьому сприяла швидка інтеграція церкви в політико-адміністративні структури нових держав. Проте в цілому, наприклад “в актах церковних соборів Франкської держави VI-VIIст., проблеми виховання мирянами своїх дітей майже не торкаються. Церква ще не могла і не намагалася ствердити в суспільстві своє уявлення про виховання”, оскільки не мала ані самостійної політичної сили, ані практичного впливу на більшість первісних язичників. Крім того, теоретичні основи релігійного сімейного виховання Отців Церкви були розраховані на освічених античних батьків. Тому церква мала розпочинати майже спочатку проникнення християнського виховання в сім’ю, зрозуміло, починаючи з “верхівки” варварської знаті.

Значний крок уперед у поширенні сімейного релігійного виховання серед всього населення середньовічної Європи було зроблено у VIII – IX ст. після складання вигідного для обох сторін тісного політичного союзу між церквою та королівською владою при Каролінгах. Релігійне сімейне виховання стає справою не тільки церкви, але й держави, предметом королівського законодавства, отже, коло педагогічних джерел значно розширюється. Наприклад, схвалювали батьків, які піклувалися про виховання своїх дітей. Каролінгські “житія святих” складені, як правило, ченцями, імператорське законодавство спонукало підлеглих виховувати дітей у страху божому, діти ж повинні були за цими наказами любити й шанувати своїх батьків, церковні собори вимагали, “щоб батьки всіма силами намагалися настановити своїх дітей, а хрещені батьки – тих, кого вони прийняли із купелі”. Це схоже вже було на намагання розширити коло родинного виховання індивідуальними духовними отцями дітей – хрещеними батьками. Для дітей найголовною чеснотою проголошують покору батькам, зумовлюючи її, зокрема, і мирською користю: “за слухняність батькам Бог винагородить спадком землі, розширенням володіння і привілеїв”.

Страницы: 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Актуально про педагогіку:

Поняття стимулу. Види стимулів навчання
Поняття “стимул” хоч і позначає аналогічно до мотиву рушійну силу людини до діяльності, значно відрізняється від того за своїм смислом. В давності так називали довгу загострену палицю, якою поганяли биків та мулів. У перекладі це слово позначає “підштовхувати, поганяти”. Отже, на відміну від мотиву ...

Вікові особливості дітей старшого дошкільного віку
Новітні погляди на процес формування психологічного світу дитини ґрунтуються на теорії О.В.Запорожця про самоцінність дошкільного дитинства. А це означає, що основний шлях розвитку на цьому етапі – збагачення і наповнення його найбільш значимими формами і способами діяльності. Провідною лінією розв ...

Використання методу проектів
Під методом проектів розуміється технологія реалізації діяльнісно-зорієнтованого підходу, в основі якої лежить система лінгвістичних комунікативних завдань, що становлять структуру дослідної діяльності проектування учнів. У нормативних документах безпосередньо наголошується доцільність використання ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com