Виникнення ідеї соціальної педагогіки в античній культурі

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Виникнення ідеї соціальної педагогіки в античній культурі

Сторінка 9

Аристотель обґрунтував виховання і навчання як специфічні форми творчої діяльності людини – її соціального творення самої себе. В умовах загальнодоступності (для вільних людей) знання і усвідомлюючи неабияку їх потенційно руйнівну силу, він весь час акцентував увагу на допоміжній ролі знання у розвитку особи, тому що самі знання безсилі звернути до добра маси людей, породити прекрасні риси характеру. Більш того, він наполягав: “Без розвиненої моралі людина є найбільш диким, найбільш шкідливим із усіх створінь, оскільки вона, за аморальності, вже з природи своєї володіє найстрашнішою зброєю – розумом, який вона може використати для найогидніших цілей”. Специфіку навчання Аристотель вбачав у підготовці людини до матеріального життя в соціумі, озброєнні її практичними навичками, теоретичними знаннями, близькими до професійних. Як він відзначає в “Політиці”, на відміну від виховання, “навчання, яке визначається необхідним у застосуванні його до ділового життя, має на увазі інші цілі. На думку філософа, “виховання” сприяє розвиткові загальнолюдських, соціальних рис, а “навчання” має утилітарну, більш особисто визначену мету. Проте, незважаючи на це і на критику Аристотелем Платона за переоцінку ролі знання у вихованні, у ствердженні суспільного і особистого благополуччя, наступні покоління (очевидно, через возвеличення розуму понад усе), наслідуючи Арістотеля і в педагогічних питаннях, роблять акцент саме на знанні, через яке розвивається розум.

Таким чином, динаміка соціального виховання, досвід його філософської рефлексії в Давній Греції доводить, що демократизація соціуму, його спрямованість на розвиток (а не на повторення минулого) потребують науково обгрунтованої моделі соціального виховання для створення сприятливих соціальних умов добровільного (а не вимушеного) розвитку соціальності індивіда, що є ,за суттю, ідеєю соціальної педагогіки. Складовою взаємокорисного для людини і суспільства соціального виховання є спрямування соціально розвиненої людини на вдосконалення суспільства, котре на певному етапі не задовольняє новому рівню соціальної культури особи. Лише через науково обгрунтовану модель виховання в усіх сферах соціуму можливо гармонізувати соціальний розвиток людини і суспільства. Давньогрецькі теоретики соціального виховання визначили його сутність та ідеал, рівні його здійснення в соціумі, завдання та зміст, методи та засоби, висунули ідею розширення соціального виховання через дошкільне і теоретично обгрунтували соціальний розвиток індивіда, отже, заклали теоретичне підгрунтя соціальної педагогіки. Проте слід пам’ятати, що соціальне виховання Античності було розраховане на обраних. Воно забезпечило можливість зльоту частки людства до незнаних до того часу висот і водночас звело до “тваринного” існування його більшу частину. Аналіз практики та теорії соціального виховання античної доби свідчить, що навіть ідея соціальної педагогіки могла виникнути лише у висококультурному, відносно демократичному суспільстві, яке не тільки зменшує “тиск” на особистість, уможливлює право вибору цінностей, але при цьому заохочує до розвитку соціальності своїх суб’єктів через розвинену освітню систему, організацію виховуючого дозвілля, участь у самоврядуванні (народні збори), через використання виховного потенціалу суспільної думки, мистецтва – усього того, що становить надбання практики античного виховання, порівняно з архаїчним. Отже, виникнення ідеї соціальної педагогіки зумовлено загрозою соціальності людини, а значить і єдності та стабільності суспільства, внаслідок зменшення соціального тиску на громадянина та неконтрольованого індивідуалістичного виховання софістів. Філософи обгрунтували можливість досягнення усвідомленого виконання соціальних обов’язків духовно розвиненою людиною саме через раціонально регульоване державаю соціальне виховання. Причинами нереалізації ідеї соціальної педагогіки на практиці за античних часів є: занадта соціальність моделі державного соціального виховання, що дисгармонізувало із тогочасним реальним життям; завчасність моделі, оскількі суспільна свідомість ще не сприймала запропоновану стратифікацію соціуму на підставі природних здібностей, рівня вихованості та освіченості; випереджали час і пропозиції щодо освіти всіх вільних жінок на рівні з чоловіками, стосовно дошкільного соціального виховання дітей тощо.

Страницы: 4 5 6 7 8 9 

Актуально про педагогіку:

Зміст, форми і методи роботи з дітьми по образотворчій діяльності у взаємозв'язку з ознайомленням їх з природою
Пізнавальну діяльність дітей, направлену на об'єкти природи, слід розглядувати як творчу. Пізнання школярм-дошкільником навколишньої природи повинне здійснюватися “по законах краси”. Це залежить від педагога, який сам відчуває, розуміє красу природи і може передавати це дітям. Необхідно розвивати в ...

Теоретичне обґрунтування програми «Гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи»
Отже, гармонізація - це діяльність яка спрямована на встановлення взаємозв’язку між всіма структурами соціального середовища школи. Тобто, учнів, вчителів, батьків, працівників школи для подальшого збагачення та зрощення майбутнього нації. Суб’єкт: соціальний педагог, психолог, класні керівники, ад ...

Визначення сутності професійної компетентності педагога
Необхідно зазначити, що сучасний стан наукової психолого-педагогічної літератури визначається наявністю великої кількості понять, які характеризують певний рівень розвитку і професійного становлення особистості педагога, здатного до реалізації педагогічної діяльності, серед яких гідне місці займают ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com