Виникнення ідеї соціальної педагогіки в античній культурі

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Виникнення ідеї соціальної педагогіки в античній культурі

Сторінка 7

Першим теоретиком соціального виховання з повним правом можна назвати Платона (428-347 рр. до н.е.), оскільки саме він розробив філософський фундамент соціального виховання. У сучасному Платонові соціумі життя греків розвивалося не від людини до держави, а навпаки – від держави до людини, від суспільного благополуччя до індивідуального. Тому і виховання філософ визначав із суспільних потреб, які відповідно до античного мислення не виокремлювалися від державних. Проте, як справедливо зазначив П.Барт, у соціальному вихованні Платона немає єдиного для всіх ідеалу виховання, який би уніфікував людину: “Не бажання вихованця, або родини … визначають шляхи освіти окремої людини, а лише головний характер її здібностей та мета загального. Навіть різниця статі відступає перед необхідністю держави”Як учень Сократа, Платон вважав виховання головним соціальним механізмом ідеальної держави. Саме із її цінностей виводяться ним і цілі соціального виховання – формування людей, що забезпечать стабільність і благополуччя соціуму. Філософ усвідомив і обгрунтував ідеал соціального виховання, в якому гармонічно поєднав потреби людини і соціуму у взаєморозвитку: створити максимально сприятливі умови для розвитку індивідуальності людини, і водночас спрямувати її на досягнення розквіту суспільства.

Платон уперше розробляє ідею єдиної загальнодержавної соціально-педагогічної системи, у рамках якої висловлює думку про необхідність соціального контролю за сімейним вихованням. Він фактично запропонував доповнити соціальне виховання дошкільним його різновидом. Така пропозиція віддзеркалювала новий рівень розвитку суспільних відносин. Контролювання сім’ї було непотрібне за архаїчних часів, коли життя греків було прилюдним (особливо в Спарті) і виховання – суспільним природно: “один пристосовувався до всіх” заради суспільної мети. Розвиток культури надав можливість родині існувати відносно незалежно від соціуму і зосередитися на задоволенні своїх мікрогрупових потреб, інтересів. Соціальний контроль за сімейним вихованням був наслідком усвідомлення Платоном потреби зміцнення зв’язків між частинами цілого: сім’я – держава. Філософ фактично запропонував організацію, методи і форми соціального виховання дітей віком 3–6 років.

Відомо, що прообразом ідеальної системи соціального виховання Платона була виховна система дорійців, особливо захоплювався він вихованням у Спарті і на Криті, де основою формування людини був постійний керований вплив соціального середовища, так зване “публічне виховання”. Тому в платоновій системі ми спостерігаємо крен у бік колективності. Систематизуючи “благо”, яким мав оволодіти індивід, Платон виокремлює внутрішнє – душевне (справедливість, розуміння, мужність, здоровий глузд), зовнішнє – соціальне (друзі, щастя вітчизни, багатство) і тілесне (красота, здоров’я, сила, гарна статура). Як бачимо, тут немає особистого задоволення, насолоди, втіхи. Проте з усіх внутрішніх чеснот у Платона домінує найсоціальніша – справедливість: “Справедливість він вважав у своїх діалогах божественним законом”. І, аналізуючи справедливість, філософ не виокремлював справедливості до себе, справедливість у нього спрямована назовні. “Справедливість буває трьох родів: перед богами, перед людьми і перед померлими.

Заслугою Платона є й наближення до розуміння механізму виховання. Вважаючи метою морального виховання формування уявлень про добро і зло, він виділив деякі умови його просоціального перебігу (притаманні вихованню як такому): позитивні емоції вихованця, життєрадісність, душевна бадьорість. Категорично був проти використання страху, залякування у вихованні .

Згодні з твердженням П.Барта, що “перша свідома система педагогіки, яка виникла у західноєвропейському культурному світі, є вже чітко виявленою соціальною педагогікою, соціальною же була і сучасна їй практична педагогіка. Платон, зрозумівши загрозу індивідуалізму для держави, значно підсилив (дещо і занадто) соціальний аспект у своїй системі соціального виховання суспільства, тому що саме він міг врятувати єдність і самостійність Давньої Греції. Проте ця модель системи соціального виховання виникла завчасно, надто вона дисгармонувала із сучасним йому реальним життям, де софісти активно розвивали індивідуалістичне виховання, а Платон уперше в історії людства запропонував стратифікацію соціуму на основі природних здібностей, їх розвитку через виховання, освіту без винятку всіх (жінок, чоловіків) вільних людей. Випереджала час система Платона і в тому, що, шукаючи соціокультурного підгрунтя для стабілізації соціуму, філософ спробував на основі природного соціального виховання племінного минулого створити природне (індивідуальний і соціальний взаєморозвиток) державне соціальне виховання, а не обрав шлях Давнього Китаю – гальмування індивідуального розвитку через орієнтування сім’ї і всього суспільства на минуле. Платон усвідомив, що соціальність, зокрема соціальні риси людини, – це фундамент благополучного існування індивіда і соціуму. Він запропонував свою ідею соціальної педагогіки, ідеальну соціально-педагогічну модель соціуму (“Держава”), привертаючи увагу суспільства найважливими, на його думку, їх рисами – розумністю, логічністю, доцільністю.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8 9

Актуально про педагогіку:

Класифікація бібліографічних джерел з педагогічних наук
Всю педагогічну літературу, яка має застосування в наукових дослідженнях, можна розділити за такими ознаками: У залежності від цільового призначення – обліково-реєстраційна, рекомендаційна, критична (рецензії, огляди, тощо). За змістом і типом книги – загальнопедагогічна, галузева (з дидактики, мет ...

Кімнатні рослини у навчанні біології
Під час вивчення біології засоби наочності полегшують сприйняття навчального матеріалу. До натуральних засобів наочності з біології належать живі об’єкти, а саме рослини , зокрема вирощені в куточку живої природи, кімнатні рослини. Взагалі, кімнатні рослини мають надзвичайно важливе значення у вивч ...

Середньовічні Університети як фактор формування західноєвропейської науки
Система наук - теоретична (пізнання ради самих знань); практична (рекомендації для поведінки людини); творча (пізнання з метою принесення користі). Головна проблема - відношення одиничних речей і загальних понять (ідей). Ідеї існують не реально, а як результат нашого пізнання. Характеристики єства: ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com