Виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства

Сторінка 8

За архаїчних часів осередком, де виховувалася кожна людина, була сім’я. Виховна функція її полягала в окультуренні індивіда, озброєнні знаннями, вміннями, навичками, необхідними для біологічного виживання в природі і суспільстві. Крім того, родина була посередником держави, священиків у соціальному, духовному становленні, засвоєнні існуючих соціальних цінностей і відносин як норми. Саме сім’я на рівні родинного побуту залучала дітей до певних звичок, обрядів, ритуалів, свят, традицій, що підкріплювалися практичною участю в загальних проявах соціальної життєдіяльності, організацією якої керували жерці. У цілому сімейне виховання було ближче до природного первісного, оскільки йому притаманними була та ж рання залученість дітей до господарської життєдіяльності, той самий метод наслідування дії. Зрозуміло, що ставлення до дітей було різним у сім’ях давньосхідних держав, воно визначалося віруваннями, традиціями соціуму, але безперечно в рамках сім’ї дітям приділялося більше адресної уваги, спрямованої на конкретну дитину, а не на дітей взагалі, як це було в первісному суспільстві. Проте, як і загальне протистояння дорослі-діти, так і протистояння батьки-діти значно посилилися. Індивідуальність батьків повністю підкорялася потребам соціуму, різним його групам, а індивідуальність дитини, крім того, мала повністю розчинитися в сім’ї. Сім’я була другим соціальним інститутом, який тиснув на людину, змушуючи підкорятися зовнішнім – соціальним та сімейним потребам, і першим – найсприятливішим для розвитку сутнісних сил людини. Державне сімейне виховання було притаманне Давньому Китаю.

Зовнішнім авторитетом, який підкоряв соціальних суб’єктів, тут була родина. Домінування сімейних цінностей у соціальному вихованні сприяло переборенню притаманних їм відцентрових тенденцій. Все давньокитайське суспільство розглядалося як велика родина, тому статус імператора-батька і батька родини були найвищими. За мету китайське архаїчне соціальне виховання мало забезпечення внутрішньої сталості соціальної свідомості через повернення до минулого: "Повторення минулого, примушення окремої людини засвоїти наслідки життя предків для того, щоб залишитися вірним йому, не відступаючи від нього, не випереджаючи; вироблення навичок думки і дії, тотожних відповідним в минулому". Соціальна мета виховання вважалася реалізованою, коли “країною керувала особистість найбільш занурена в минуле життя, з витравленою здатністю до ухилення від традиційних норм і форм”. Головним завданням цього виховання були: навчання правителів давньої мудрості стосовно соціального ладу і всього населення країни – належної поведінки в усіх видах діяльності і життєвих ситуаціях . Виховний ідеал – начитана, зовні ввічлива людина, яка мала внутрішню самовладу, вміла "заглянути в глиб себе і встановити мир і гармонію в своїй душі". Основою виховних стосунків у соціумі була повага молодших до старших. Батьківська любов не забороняла продавати дітей, утім не в рабство, а в іншу родину . Методом китайського виховання залишається первісне безпосереднє наслідування, але воно стає особливо точним і формальним. Наприклад, існували дуже детальні розпорядження щодо того, як вранці вставати, зачісуватися, як одягатися, до того ж в чіткій послідовності окремо для хлопця і дівчини. До речі, вміння користуватися ієрогліфікою передавалося у спадок в родині . Суспільна життєдіяльність давніх китайців багато в чому наслідувала принципи сімейної організації. Притаманний сім’ї контроль та регламентування діяльності відбивалися і на освіті. Л.Модзолевський писав про її цілковиту залежність від уряду, який точно визначав предмет і засіб його викладання.

Новим засобом соціального виховання майже всіх архаїчних держав стала книга, як засіб письмового фіксування культурного досвіду. Наприклад, таку соціальну функцію надавав письмовому слову Конфуцій (551-479 рр.до н.е.). Специфікою китайських священних текстів, за свідченням П.Монро, є те, що в них відсутня негативна поведінка богів, аморальна людей, чого не позбавлені міфічні книги більшості народів світу. Давньокитайська література цілеспрямовано сприяла вкоріненню міцних чеснот у суспільство, що жило на незмінних і непрогресуючих засадах. У цих книгах немає вчень, які б надихали людину на суспільний розвиток, навпаки, вони, як і все соціальне виховання Давнього Китаю, сприяли соціальній сталості.

Інновації у трансляції соціального досвіду з розвитком писемності привели до якісних, глибинних змін у практиці соціального виховання – появи та розповсюдження формального навчання і освітніх структур, зокрема – школи. Виокремлення теоретичного знання, розвиток його і теоретичної свідомості суспільства, становлення її у окремого індивіда – усе це сприяло перетворенню провідного методу соціального виховання з наслідування дії до наслідування способу життя, культури попередніх поколінь. За архаїчної доби значно розширився внесок служителів культів у інтелектуальний розвиток населення. Оскільки саме вони займалися розумовою працею, священики не тільки зберігали, але і значною мірою нарощували знання, а розповсюджуючи дещо серед населення через релігійне соціальне виховання, сприяли закріпленню наукового знання в культурі. Зрозуміло, що перші школи могли бути відкриті лише служителями культів. Ці школи впроваджувалися передусім для потреб підготовки самих священиків, а з відкриттям писемності – для збереження культурного доробку (школи писарів). Однак школи для підготовки священнослужителів були не стільки професійними, скільки загальноосвітніми. Професія вимагала високоосвіченої, з широкою загальною культурою індивідуальності, яка була здатна сприймати і зберігати езотеричні цінності, знання і вміння.

Страницы: 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Актуально про педагогіку:

Характеристика лінгво-дидактичних підходів до вивчення прикметника в початкових класах
Методика вивчення прикметника обумовлюється його лінгвістичними особливостями. На відміну від іменника і дієслова ця частина мови характеризується несамостійністю своїх граматичних ознак. її основні граматичні категорії (рід, число, відмінок) розглядаються тільки в єдності з такими ж категоріями ім ...

Формування естетичних цінностей засобами образотворчого мистецтва і літератури
Образотворча діяльність властива дітям змалку. Завдяки цій діяльності дитина глибше пізнає суть життєвих явищ, навколишніх предметів. Формування естетичних цінностей, що здійснюються з раннього шкільного віку засобами образотворчого мистецтва має три основних напрямки: залучення учнів до безпосеред ...

Особливості писемного мовлення дітей з інтелектуальними порушеннями
Писемне мовлення — одна з найскладніших вищих психічних функцій, яка полягає у висловленні власної думки на письмі. Щоб висловити думку на письмі, її необхідно породити і сформулювати таким чином, щоб вона була зрозумілою читачеві. Для цього суб'єкт повинен спрямувати зусилля на добір найбільш вира ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com