Виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства

Сторінка 7

Державна система соціального виховання допомогла персам усвідомити себе як народ і протиставити іншим. Особливістю соціального виховання давніх персів було намагання досягти усвідомленого і добровільного дотримання закону країни – обов’язкового для всіх. До складу системи соціального виховання входили: релігійне (зороастризм), сімейне (розвинення сором’язливості до 7 років), шкільне (державні навчальні заклади – “школи справедливості) виховання та виховний вплив соціальної життєдіяльності. Соціальне виховання в Давній Персії, за свідченням істориків педагогіки, не закінчувалося юнацьким віком, а тривало впродовж життя. Після ініціації у 15 років колишні учні до 25 років ставали повністю власністю держави, готувалися до війни і полювання, виконуючи моральні і фізичні вправи. З 25 до 50 років перс підвищував свою соціальну вихованість через виконання громадських обов’язків відповідно до закону, а в 50 років ставав вихователем нового покоління, живим зразком для наслідування [109]. Заради досягнення стану “правової” держави, спостерігачі, за Л.Модзалевським, були над всіма: над хлопцями – 12 (відповідно до колін) наставників, які мали здібності до навчання, наставники для юнацтва мали бути здатними вести юнака за собою до доброчинності. Керівники дорослих чоловіків особливо спостерігали за додержанням у всій силі законів і головних настанов. За старими теж спостерігали, щоб вони не ухилялися від своїх обов’язків щодо закону.

У давньоперському суспільстві індивідуальність не придушувалася ні властолюбством жерців, ні сім’єю, ні відчуженістю від впливу інших культур, але вона повністю підкорялася державі. Цьому ж сприяло індивідуальне виховання царя. І все ж така передова для тих часів система соціального виховання, яка охоплювала всіх персів, складалася з фізичного і морального аспектів, не врятувала перську культуру. Соціальне виховання Давньої Персії, ефективно сприяючи об’єднанню персів, зміцненню держави, не змогло трансформуватися відповідно до виключно загарбницької спрямованості соціуму. Благоговіння до царя і влади, повага до закону і любов до вітчизни, відчуття справедливості і вдячності – ці високі завдання перського виховання розповсюджувалися лише на персів. Соціальне виховання застосовувало до переможених тільки деспотичну владу грубої сили в досягненні покори, що не сприяло об’єднанню народів навколо Персії. Крім того, переможених було набагато більше, це призвело до розпорошеності нації, неможливості ефективно здійснювати державне виховання. Соціальне виховання не змогло зробити "щеплення" персам від страшних хвороб переможців – неробства і розкоші. Вони поглинули державницькі почуття, прагнення до високої мети в суспільному житті і в соціальному вихованні. Як наслідок, перська культура, маючи височенний потенціал, розчинилася серед інших, не досягнувши навіть своєї зрілості (О.Шпенглер).

Провідними носіями соціального виховання архаїчних часів у всіх країнах були священнослужителі, осередками – різноманітні храми. За служителями культів фактично закріпилася функція контролю за соціальною, духовною складовою всіх інших видів виховання і суспільного життя загалом. Священнослужителі формували і розвивали ідеологію соціуму, сприяючи таким чином становленню нового рівня суспільної свідомості, зокрема державної. Різноманітні вірування давньосхідних народів концентрували світоглядні орієнтації соціуму, його правові норми, сутність соціальних відносин, тому саме вони визначали ідеали соціального виховання загальні для всього суспільства і для кожної соціальної групи. З їх допомогою жерці намагалися об’єднати народ, роз’яснюючи-нав’язуючи існування неприродних соціальних відносин їх надприродними витоками. Все це об’єктивно зміцнювало роль священиків у житті суспільства, що відбивалося і на їх соціальному статусі, майновому положенні. Вони мали величезний вплив на державних правителів, а іноді і фактично керували соціумом, зміцнюючи свою владу через релігійне виховання всього населення. Основним засобом окультурювання-культивування жерців залишалася суспільна організація життєдіяльності – перший і найвпливовіший засіб соціального виховання ще за первісної доби. Форми теж ті самі – включення у різноманітні традиційні обряди і ритуали, культові свята, але вони вже значно розвинуті щодо мистецького оформлення і психологічного впливу на індивіда. Найяскравішим прикладом системи релігійного виховання держави є Давній Єгипет.

Символом того, що всі ідеали давнього єгиптянина знаходяться не в майбутньому, а в минулому, були піраміда і мумія. Останню навіть безпосередньо використовували як засіб виховання. Л.Модзолевський зазначає, що її проносили у розпалі бенкету біля гостей, щоб вони пригадали про поміркованість. Вірування у безліч різноманітних богів, традиції їх шанування визначали все життя давньоєгипетської людини, сім’ї, соціуму. Хоча країною правив фараон, проте реальна влада знаходилася у жерців. Лише вони володіли всіма таємницями релігії, езотеричними і науковими знаннями, тонкощами мистецтва. Саме вони спрямовували все суспільне життя, зокрема, визначали цінності соціального виховання. Навіть родина в Давньому Єгипті була не тільки осередком підтримання економічного життя подружньої пари, а й через відповідне виховання дітей забезпечувала щасливе життя душі у потойбічному світі. Тому у давніх єгиптян було особливе в порівнянні з іншими архаїчними народами ставлення до дітей, від яких залежало дати батькам нове життя після смерті через похоронний обряд. Родина залучала до вірувань, традицій, маату – кодексу поведінки. Жінка мала однакові з чоловіком права, вона могла стати жрицею (з родини фараона або жерця), навіть приклади багатоженства були поодинокі. Тому вихованню дітей обох статей надавалося однакової уваги, що є специфічною рисою давньоєгипетського соціального виховання і чим воно значною мірою відрізнялося від інших архаїчних народів.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Актуально про педагогіку:

Історія української народної вишивки
Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментоване або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних вирішень української народної вишивки обумовлене тим, що вона характеризуєт ...

Визначальні ознаки індивідуального стилю діяльності
У дослідженнях, спрямованих на виявлення ІСД працівників виробничої сфери та учнів ПТУ, було встановлено три визначальні фактори ІСД: 1) Динаміка входження в роботу й рівень утомлюваності: сильні -характерна невисока втомлюваність, відрізняються поступовим втягуванням у роботу, надають перевагу роб ...

Історія виникнення проблемного навчання
Застосування лише традиційних, архаїчних методів навчання вже не відповідає вимогам сучасної освіти, оскільки не забезпечує достатньої стійкості та інваріантності отриманої інформації, оцінки її якості. Пошук прийомів і методів активізації навчального процесу у ВНЗ України триває. Поширеним стало в ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com