Виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства

Сторінка 2

Зрозуміло, що соціальне виховання, у свою чергу, було складовою частиною первісного соціуму, тому в його культурі накопичувався та транслювався наступним поколінням досвід соціального виховання, необхідний для виживання родової общини, племені у несприятливій для слабкої людини природі.

Дослідники виховання первісного суспільства одностайні у своєму переконанні щодо саме соціальної сутності цього виховання. О.Джуринський констатує: “На світанку історії специфічною особливістю людства було групове, колективне начало у вихованні. Первісне виховання готувало всіх однаково до повсякденного життя … Виховання виникло з общинного способу життя, живлячи і цементуючи подібний спосіб існування”. “Кожен член соціуму був причетним до передавання і набування знань, вмінь, навичок досвіду відносин, необхідних, щоб вижити”, – зауважує І.Колєсникова. П.Монро теж поділяв думку, що індивідуальна свідомість, розуміння особистого, окремого від групи благополуччя ще не виникли в первісну епоху ані в індивіда, ані в племені, отже, і виховання не могло бути ніяким за своєю суттю, крім як соціальним. Так само вважають і автори хрестоматії–підручника “Історія соціальної педагогіки”: “Виховання як соціальне явище з’являється з виокремленням людини з тваринного світу, з систематичною працею і передаванням досвіду від покоління до покоління”.

Таким чином, соціальне виховання як трансляція соціального досвіду у формі соціального наслідування, а пізніше – й усного запам’ятовування виникло ще за часів первісної людини. Його виникнення зумовлено потребою подолання суперечностей між станом людини, близьким до тваринного, і відсутністю в неї інстинктів, достатніх для виживання в природному середовищі. Саме соціальне виховання у формі соціального наслідування було основою накопичення соціального досвіду, а згодом і культури. Просуваючи людину від інстинктивного наслідування (подібного до тваринного) до усвідомленого соціального, соціальне виховання пробуджувало колективну свідомість роду, племені, яка компенсувала недосконалість інстинктів, забезпечувала можливість інстинктивного творення штучної природи людини, а завдяки культурі – і біологічного виживання людського роду.

Виховання споконвічно було соціальним щодо мети, об’єкта, методу, засобів і результатів. Провідною метою первісного соціального виховання, згідно з П.Монро, було пристосовування “всіх” (а не лише дітей) заради виживання до природного середовища через цілеспрямоване зміцнення природної соціальності племені ще й культурною, і “досягалася вона за умови повного знищення індивідуальності у жорстко і точно визначеному звичаєм способу дії”.

У вихованні первісної людини соціальними були і об’єкт, і суб’єкт виховання, оскільки існували суб’єкт – суб’єктні виховні стосунки. Виховували спільно всім соціумом: “усі” – “кожного”, діючи шаблонно; “кожний” – “усіх”, наслідуючи ці дії; дорослі – дітей, поступово залучаючи їх до шаблонного способу життя, зокрема додержання соціальних норм, через посильну участь дитини в життєдіяльності племені, діти – дорослих, наслідуючи їх та очікуючи певної соціальної поведінки. Викликає сумнів точка зору деяких сучасних дослідників які розглядають соціальність первісного виховання лише як колективне керування з боку дорослих соціальним становленням дітей. З аналізу таких праць складається враження, що піклування про дітей було майже головним завданням первісного соціуму. Проте людство ще не мало уявлення про гуманність, зокрема до дітей. Історик первісної доби П.Єфименко констатує: “В умовах примітивного побуту, ознакою якого були періодичні голодування і постійні пересування в пошуках їжі, діти не вважалися чимось бажаним, навпаки, вони були тільки обтяжливі, тому на цьому ступені часто практикувалися заходи запобігання чисельному росту групи, навіть у вигляді дітовбивства”. А.Нечаєва також переконує, що для дикуна дитина ставала важливою, коли вона починала самостійно дбати про своє харчування, а до того дітей вбивали, закопували в землю лише через те, що вони були неспокійні, заважали вести кочовий спосіб життя. “Знищували “зайвих” – тих, хто з’явився на світ раніше, ніж попередня дитина починала ходити; тих, хто мав вади, був фізично слабким”. Виходячи з того, що соціальне виховання було перш за все засобом соціальної згуртованості, зміцнення єдності первісного соціуму як підстави для виживання в природному середовищі, об’єктами його дії мали бути всі соціальні суб’єкти, тобто і діти, і дорослі, і жінки, і чоловіки, – усе плем’я.

Соціальним був і метод – наслідування. Наслідували ставленню попередніх поколінь до природи, людського соціуму в “теоретичному” спрямуванні і встановленому способу дій племені – у “практичному”. Нав’язування шаблонно-групового способу дії і ставлення було проявом залежності від природи і тому прогресивним явищем, оскільки забезпечувало існування людини як біологічного виду.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Актуально про педагогіку:

Етапи роботи при навчанні вимовляння звуків
Ознайомлення з новим фонетичним явищем, насамперед із звуками, має відбуватися у звуковому тексті, шляхом наочної, трохи перебільшеної демонстрації його особливостей. Згідно з аналітико-імітативним методом навчання вимови, звуки, що становлять для учнів певні труднощі, виділяються із зв’язного ціло ...

Подальший розвиток проблеми
Для подальших розробок елементів системи, як у рамках першого, так і другого напрямків, можна виділити перелік першочергових етапів методичних і технічних заходів, що представляє технологію переходу існуючих курсів навчання й перепідготовки на систему дистанційного навчання. Робота зв'язана з посту ...

Процес виникнення творчого задуму: пошук художнього образу, композиції, вибір техніки
Грінченко Борис Дмитрович (1863 ‑1910) український письменник, педа-гог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Обстоював поширення україн ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com