Виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства

Сторінка 1

Первісність – період оволодіння і ствердження біологічного рівня буття людини, оскільки основною потребою первісного соціуму було біологічне виживання у несприятливих умовах природи. Відсутність природних засобів оборони і нападу (пазурів, рогів, ратиць, панцира, товстої шкіри, хутра), слабкість інстинктів, загальна незахищеність окремого індивіда у боротьбі з навколишнім середовищем за виживання робили соціальність первісної людини природною і водночас вимушеною стадністю "вівці".

Науці поки ще невідомо, як відбувся стрибок від неандертальця (мустьєрської людини) до кроманьйонця (Homo sapiens) ні фізично, ні культурно. Однією з головних причин гальмування культури у середньому палеоліті фахівці вважають замкненість існування неандертальця: “Відсутність зв’язків між окремими общинами мустьєрців, їхня ізольованість і роз’єднаність мали створити умови, які значно гальмували їх розвиток”. Отже, ускладнення існування людини без удосконалення соціальних відносин, без обміну соціальним досвідом з іншими соціальними групами, навіть у разі забезпеченості їжею (полювання), призводить до деградації культури. Виникнення на початку пізнього палеоліту (приблизно 40 тис. років тому) нового фізичного типу людини вчені пов’язують з екзогамією. Зрозуміло, що заборона шлюбу всередині роду передбачає позитивне ставлення до членів іншого роду, які природно є конкурентами в розподілі території та їжі. Завдяки розвитку нового, неприродного ставлення до “чужого”, найпоширенішим видом соціуму стає родова община, яка поступово перетворюється на плем’я.

Проте суспільний устрій життя був і в інших тварин дольодовикового періоду, які загинули не маючи можливості пристосуватися до змін природного середовища. Сила людини виявилася в слабкості її інстинктів, але натомість в можливості розвитку свідомості, духовного буття, творчості і як наслідок – культури – другої природи. Саме здатність до творення культури дозволила “людині–дикуну голому розумово і тілесно” не лише вижити, а й “піднестися поступово до влади над тваринами, до мистецтва запліднювати землю, перепливати океани, вимірювати глибини небес”.

Одним з механізмів, які подолали недорозвиненість людських інстинктів, їх біологічну недосконалість, було наслідування. Інстинкт наслідування присутній якщо не у всіх, то у багатьох тварин. Проте тварини, пристосовуючись до середовища, інстинктивно наслідують поведінку, ставлення до навколишнього своїх “родичів”. Людина, відповідаючи на виклик природи, подолала бар’єри інстинктивного наслідування. Вона наслідує природу в усіх її проявах (предмети, явища, дії живих істот), які, на думку людини, забезпечать її виживання. Е.Тайлор у “Первісній культурі” наводить приклад того, як розвиток військової справи міг залежати від здатності до наслідування через аналогію “оборонних засобів у тварин і людей – тверді покрови, щити, луска; нападу – зброя різного роду, яка б’є, отруює; військових стратегій – втеча, засідка, аванпости, провід, військові крики”.

Соціум був умовою, за якої наслідування змогло “зберегти” людину. Не зважаючи на те, що первісна культура безіменна, переконливим є свідчення М.Косвена: “шельська сокира в початковому своєму вигляді була геніальним винаходом – наслідуванням природі якогось одного індивіда. Проте тільки соціум за допомогою племінної життєдіяльності створив передумову для того, щоб ця знахідка в наслідуванні природі не загинула… Лише соціум забезпечив можливість збереження, розширення та передавання тих навичок, які були необхідні для вдосконалення цього винаходу”. Принцип наслідування природі та спільне життя давали змогу накопичувати неприродний досвід виживання – первісну культуру людини. Тому і поняття “соціум” тісно пов’язане з культурою, по що йшлося в першому розділі.

Виживання племені залежало від його здатності закріпити цей не природний, а соціальний за суттю досвід попередніх поколінь та нові надбання культури в існуючому поколінні і передати новій генерації. Таким чином, принцип наслідування, але тепер поведінці, ставленню іншої людини, племені був використаний для творення культурної – озброєної неприродним, соціальним досвідом – людини. Важко погодитися з О.Джуринським, “що виховання виникло із потреби людини у спілкуванні”, а от те, що воно “виявилося тісно пов’язаним з еволюцією форм примітивної праці”, стало “часткою повсякденної боротьби за виживання”, ближче до істини. Безумовно, розвиток засобів спілкування, особливо мовлення, значно розвинули можливості виховання як трансляції соціального досвіду. Трансляція соціального досвіду (зокрема норм доцільної соціальної поведінки, ставлень до іншої людини, роду, общини) стала першою сходинкою в соціальному вихованні людства, яка забезпечила і збереження культурних надбань, і окультурення людини. Первісне соціальне виховання, інтегруючи соціум, розширювало можливості виживання людини у природному середовищі, сприяло її виокремленню із тваринного світу через культивування індивіда.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Актуально про педагогіку:

Структура діяльності викладача в навчальному процесі
Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів(студентів), якою керує викладач. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що викладач є насамперед організатором і кер ...

Роль традицій і звичаїв у національному вихованні
Актуальність створення системи національного виховання в умовах України визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального і духовно-творчого потенціалу національних та загальнолюдських цінностей, суперечливими процесами включення особистості в соціальне життя, необхідністю ...

Структура цілей навчання в сучасній методиці навчання ІМ
Визначення цілей навчання дає відповідь на запитання «з якою метою навчати?» Існує 4 цілі: Практична, виховна, освітня та розвиваюча. Практична мета є провідною. Передбачає практичне опанування учнями умінь мовлення (аудіювання, говоріння, читання, письмо). Тобто, здійснювати усне спілкування; вмін ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com