Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією

Сторінка 9

Отже, разом з “культурою” провідним терміном, спільним для соціальної педагогіки і соціальної культурології, є “духовність”. Справедливою вважаємо думку Л.Буєвої: “духовність є показником існування певної ієрархії цінностей, цілей, смислів. У ній концентрується проблема щодо вищого рівня освоєння світу людиною”. Культурно-антропологічний контекст підсилюється загальновиховним значенням поняття: “Проблема духовності – … це проблема виходу людини за рамки вузько-емпіричного буття, подолання себе “вчорашнього” в процесі оновлення і вдосконалення, “сходження” особистості до своїх ідеалів, цінностей і реалізація їх на своєму життєвому шляху, отже, це проблема “життєтворчості”. У енциклопедичному словнику з культурології К.Хоруженка “духовність” розглядається в соціальному плані “як продукт і фундаментальні засади культури, виявлення “людського” в людині”. Серед цінностей культурологи виокремлюють і введений М.Вебером термін “соціальні цінності – найважливіший елемент культури, системи соціальної регуляції, що забезпечує загальну, стратегічну лінію такої регуляції. На основі соціальних цінностей створюються соціальні норми”. Якщо це трактування підкреслює функцію соціальних цінностей в культурі, то наступне уточнює зміст – “ переконання, що поділяє суспільство або соціальна група стосовно цілей, яких необхідно сягнуть в процесі соціокультурного розвитку. Соціальні цінності відповідають на питання, як відноситися до того, що є, і до того, що може бути…”. Наведені визначення надають можливість з’ясувати і соціально-виховне значення духовності як основи соціальної життєтворчості, зміцнення соціальності всіх соціальних суб’єктів через засвоєння, розвиток та реалізацію ними соціальних цінностей, винайдених певним соціумом, людством протягом філогенезу. Тому ми розглядатиме під “соціодуховністю” ієрархію соціальних цінностей та соціальних ціннісних орієнтацій (особистісний вимір цінностей) суспільства, групи, індивіда, а під “соціальними цінностями”, крім наведеного вище, ще й ціннісне ставлення до сім’ї, нації, інших соціальних груп, до людини як соціальної істоти, а також володіння відповідними цінностями.

Сучасні фахівці – культурологи і педагоги – роблять певні кроки назустріч один одному. Проте цілісного соціокультурного дослідження соціального виховання – предмета соціальної педагогіки – поки ще не існує.

Культурологи виокремлюють, насамперед, значення суспільної системи освіти (загальної, спеціальної, політичної, художньої тощо), оскільки саме вона “відповідає” в структурі культури за культивування нової генерації, та акцентують увагу на освітній ролі традиційних закладів культури – музеїв, театрів, філармоній, клубів, бібліотек, лекторіїв, виставок тощо, останнім часом до них додалися засоби масової інформації. Соціальних педагогів має цікавити виховний вплив всіх без винятку складових культури, зокрема і освітньої системи, і політики, і економіки, і глобальних комунікацій тощо. На нашу думку, провідною складовою засвоєння і розповсюдження соціальних цінностей є обмін елементами культури (досвідом, досягненнями творчої діяльності), суттю якого є духовне спілкування. Система освіти лише готує до цього обміну, а відбувається він упродовж усього життя людини (існування групи, суспільства) повсякчасно і всюди, де відбувається життєдіяльність суб’єктів соціалізації.

Без засвоєння і збереження культури не може існувати жоден людський соціум, як і без соціальності соціальних суб’єктів неможливе існування соціуму, отже, і культури. Соціальне виховання як засвоєння і розповсюдження соціальних духовних цінностей є процесом збереження і розвитку культури в цілому, створення умов для духовного спілкування, гармонізації матеріальної і духовної складових культури через підвищення духовної. У цьому полягає культурологічна мета соціального виховання. Процес засвоєння соціальних духовних благ може бути активізований системою соціального виховання, її окремими елементами через формування і розвиток духовних потреб людини, соціальних груп, усього суспільства. Соціальне виховання виступає як засіб культурного розвитку, насамперед соціодуховного, а соціальна педагогіка може розглядатися як управління соціодуховним формуванням і розвитком соціальних суб’єктів, як розширення функцій педагогіки від розвитку тільки дитини лише у виховних закладах до соціального розвитку людини в культурі певного суспільства, духовного розвитку самого соціуму, його окремих груп. І соціальна культурологія у своїх узагальненнях духовної регуляції в суспільстві може спиратися на дослідження і досвід соціальної педагогіки як науки, що вивчає частину процесу духовної регуляції в соціумі і здійснює її через свою практичну складову.

Страницы: 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Актуально про педагогіку:

Адаптивні тести
Доцільність адаптивного контролю випливає з необхідності раціоналізації традиційного тестування. Кожен викладач розуміє, що добре підготовленому учню немає необхідності давати легкі завдання, тому що занадто високо імовірність правильного рішення. До того ж легкі матеріали не володіють помітним пот ...

Негативні особистісні утворення у дітей молодшого шкільного віку
Соціально-економічні події в Україні, у світі | кардинально впливають на становлення особистості. Якщо для старших поколінь різного роду перетворення в суспільстві залишаються часто або на рівні констатації фактів, або в поєднанні з необхідністю їх осмислення на ґрунті вже сформованих власних особи ...

Неофрейдизм
Ряд психологічних шкіл і напрямків поширився завдяки про тиріччям у школі З.Фрейда, учні якого, а також опоненти на про тивагу фрейдизму організовують напрям, який отримав назву неофрейдизм. Серед вчених цього напрямку - Карен Хорні (1885-1952), яка одержала освіту на медичному факультеті Берлінськ ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com