Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією

Сторінка 15

Доповнює систему соціального виховання в Україні В.Кушерець, наполягаючи на введенні до неї підсистеми освіти дорослих, яка б враховувала їх культуру (“Доросла людина – це не лише вік, а й самостійна культура людини”). Не викликає сумніву доцільність пропозиції автора щодо створення фактично вищої загальноосвітньої ланки закладів для дорослих, оскільки, крім подолання професійної неграмотності, підвищення кваліфікації спеціалістів, часткової зміни професії, здобуття другої, третьої освіти, які задовольняє професійна освіта, інформаційна епоха потребує оволодіння дорослими культурних інновацій, відсутніх в період їх шкільної соціальної адаптації. В.Кушерець перелічує ще й такі сучасні завдання освіти дорослих, як: громадянська підготовка, підтримка в просуванні на життєвому шляху, при переході від одного способу життя до іншого, підтримка людей “з різними негараздами”, а також різноманітних маргіналів .

Досліджуючи особистісний рівень культивування, О.Бєлих доходить висновків, що культура і духовність є основними соціальними детермінантами світогляду. Розвиток світогляду відбувається на основі акумулювання культурних цінностей, а саме еволюція світогляду є стрижнем розвитку особистості. Отже, “культура стає передумовою, а світогляд головною умовою особистісного ставлення до світу”.

О.Караманов, вивчаючи історію педагогічної думки у Східній Галичині початку XX століття, виокремлює серед інших культурологічний напрям у ній. Засновниками “педагогіки культури” (як, до речі, і соціальної педагогіки) були німецькі фахівці, зокрема В.Дільтей, Е.Шпрангер, але ця педагогіка як один з провідних напрямів розвитку зарубіжної педагогічної думки початку XIX століття мала своїх прихильників і серед українських вчених – П.Ісаїв, П.Біланюк, Г.Терлецький та ін. Сутність педагогіки культури полягала в тому, що освіта розглядалася як процес опанування учнями культурного доробку людства й водночас як процес їхнього вдосконалення. Розмежовуючи культурологічний напрям з іншими, О.Караманов пише: “Порівняно з концепцією натуралізму педагогіка культури визнавала залежність людини від суспільно-культурної спадщини й закономірність процесу оволодіння загальнолюдськими цінностями. На противагу соціологічному напряму ця теорія вказувала на право особистості обирати в процесі навчання надбання культури, які відповідають її духовним запитам і є значущими для особистісного розвитку. При цьому акцентувалася увага саме на активній ролі людини, її переживаннях і творчої діяльності”. Нині рівень культури і відповідний йому стан професійної педагогічної свідомості дає змогу соціальному напряму в педагогіці, а саме соціальній педагогіці, грунтувати розвиток своєї теорії і практики на культурологічній основі, відкидаючи свій “юнацький максималізм”, гармонізуючи при цьому свою теорію із значущими для розвитку людини, суспільства ідеями натуралістичної педагогіки початку XX століття.

Іншим напрямом взаємопроникнення культури і педагогіки є діяльнісний. Тут “культура” розглядається як духовний вимір будь-якої діяльності, зокрема педагогічної, у якому формуються мотиви, принципи, правила, цілі, смисли діяльності. “В цьому розумінні культура постає як духовний компонент сукупного виробництва, що забезпечує підтримку та зміни цього виробництва і суспільних відносин в цілому”. А.Мардахаєв пропонує виокремити соціально-педагогічну культуру, оскільки педагогічні якості людини мають достатньо широкий спектр проявів. Під соціально-педагогічною культурою він розуміє “соціальний досвід педагогічної діяльності, що був засвоєний і який повсякденно проявляється відповідно до віку і сфер життєдіяльності людини”. Але цей термін вчений вводить для спеціаліста з соціальної роботи, тому структуру педагогічної культури зазначає таким чином: “за своєю суттю внутрішня педагогічна культура спеціаліста – це накопичений ним соціально-педагогічний досвід як складова соціальної роботи і емоційно-чуттєве ставлення до неї; зовнішня культура – індивідуальний стиль професійної діяльності цього фахівця, що включає соціально-педагогічний компонент, і ставлення до неї” . Отже, соціально-педагогічна культура фахівця забезпечує ефективність не тільки соціального виховання, але і соціальної роботи, проте саме від означеної культури залежать зміни у професійній діяльності із соціального виховання і зрушення в суспільстві при активізації його соціально-виховного потенціалу.

Страницы: 10 11 12 13 14 15 16 17

Актуально про педагогіку:

Поняття «колектив» і його вплив на формування особистості
У сучасній психолого-педагогічній літературі вживається два значення поняття колектив. Перше: під колективом розуміється будь-яка організація, група людей (на заводі, у цеху, бригаді, студентській групі й т.д.); друге: під колективом розуміється високий рівень розвитку групи. У цьому випадку мова й ...

Патогенні мікроорганізми і здоров`я людини
Питання про природу інфекційних захворювань людини здавна цікавило багатьох дослідників. Завдяки відкриттям Л.Пастера, обґрунтуванню значення хвороботворних мікроорганізмів у виникненні різних хвороб, ідентифікації їх (тріада Генле—Коха) вдалося правильно підійти до розкриття суті цієї надзвичайно ...

Розумове виховання, його зміст, мета та завдання
«Всебічний розвиток особистості – це створення індивідуального людського багатства, яке поєднує в собі високі ідейні переконання, моральні якості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб» Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання. У підручниках з п ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com