Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією

Сторінка 14

Характеризуючи ціннісні орієнтації базової ланки освітянської галузі, а саме шкільної освіти, О.Савченко стверджує нагальну потребу її культурологічного просякнення: “сучасне розуміння гуманістичних цінностей освіти спирається на антропологічні і соціально-культурні координати” і “ педагогічна реалізація цих цінностей передбачає посилення культурологічної спрямованості освіти”. Цілком слушна думка О.Савченко, що здійснення культуротворчої функції загальноосвітньої школи вимагає розуміння її як процесу, в якому цілі навчання перетинаються з цілями виховання, підтримуємо виокремлення автором нового погляду на виховання учнів, а саме “утвердження гуманістичної моделі виховання, яка передбачає організацію спільної життєдіяльності, створення умов для саморозвитку учнів, турботу про внутрішній світ вихованців”. Науковець пропонує нову формулу сучасної шкільної освіти: “від людини освіченої – до людини культури”, з якою не можна не погодитися.

В.Болгаріна як педагогічний соціолог висловлює жаль з приводу того, що поза увагою більшості педагогів сучасної школи “залишається глобальне розуміння соціалізації як суспільного феномена, що має залучити до культури, забезпечити культурогенез особистості”. На думку автора, соціалізація, власне, і означає “культуризацію” людини, “освіта (виховання) відкривають зростаючій людині світ Культури” . Спираючись на працю П.Наторпа “Культура народу і культура особистості” вона пропонує здійсняти пошук культурної парадигми виховання.

М.Михальченко аналізує питання взаємодії філософії освіти і соціокультурної теорії з позиції вищої освіти і тому виокремлює більш рельєфно зв’язок освіти і науки для майбутнього вітчизняної культури: “Освіта і наука виступають комплексним механізмом відтворення суспільства та його культури, в широкому розумінні категорії “культура”. Визначаючи взаємодію освіти і культури через усвідомлення становлення і розвитку здатності людини опановувати світ (перетворювати його із зовнішнього для людини на її внутрішній зміст освіченості і культури) через усвідомлення всезагального, М.Михальченко підкреслює інноваційне завдання освіти, зокрема не лише створення передумов посилення творчих здібностей людей, а формування здатності виходити за межі культури, яка склалася, шукати більш ефективні програми діяльності. Ось чому ефективність освіти третього тисячоліття визначається ним мірою підготовленості людини до змін, до конструктивних дій щодо розв’язання суперечностей спільного розвитку.

Продовжуючи цю ж тему, Б.Парахонський вважає першочерговим завданням вітчизняної освіти формування соціального інтелекту (частина інтелектуально-духовного потенціалу суспільства, яка задіяна у сфері розробки шляхів і механізмів суспільного прогресу, зайнята пошуком та творчістю у соціальній сфері та сфері вдосконалення людини), оскільки духовне збагачення національної культури має здійснюватися за допомогою саме власного творчого потенціалу та засвоєння вищих цінностей світової культури.

Л.Матвєєва також умовою якісного трансформування освіти вважає усвідомлення загальнокультурного контексту, що дає змогу свідомо скерувати цей процес, позбавити його випадковостей і провести реформу освіти на фундаментальному рівні, оскільки без визначення загальнокультурної сутності необхідних освітніх трансформацій, на її думку, вже наявні ознаки фрагментарного, нецілеспрямованого оновлення освіти, яке здатне перерости у затяжний процес.

Заслуговує на увагу думка Б.Чижевського про актуальність проблеми побудови національної системи виховання України як державотворчого процесу. За Б.Чижевським, складовими такої системи є “як система самовиховання, так і спеціально організований безпосередній та опосередкований вплив сім’ї, закладів освіти, педагогів, інформаційного простору та соціально-економічних умов”[489]. Проте автор зупиняється лише на цих реаліях культури суспільства. Адже зміст такої системи має бути динамічним: “система виховує особистість, особистість виховує систему”. Складається враження, що йдеться про систему національного виховання лише молоді (“Центральним місцем у процесі державотворення є формування в учнівської та студентської молоді демократичних цінностей”), оскільки в основному розглядається виховний вплив освіти – “основної галузі державотворення і відтворення інтелектуального потенціалу нації”.

Страницы: 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Актуально про педагогіку:

Формування дбайливого відношення школярів до природи
Етапи шкільного навчання, вікові можливості вчаться, реальні умови соціального і природного оточення все це обумовлює характер відносин школярів до природи, що формуються, їх діяльність по скороченню і зменшенню навколишнього середовища. Розглянемо вікові особливості відношення до природи дітей, пі ...

Вікові особливості та здібності молодших школярів
Крім вікових особливостей образотворчої діяльності молодших школярів, варто враховувати неоднорідність структури їхніх здібностей. Згідно експериментальних даних, усіх дітей по їхніх схильностях і характеру здібностей до малювання можна розділити на три групи. До першого - - відносяться діти з вира ...

Досвід як філософська,соціальна, культурно-освітня категорія
Передача накопиченого досвіду властива людському суспільству. Досвід є одним з головних чинників подальшого розвитку суспільства. З цих тверджень випливає, що людина від народження не має готових форм поведінки. А це свідчить про те, що вона розвивається шляхом засвоєння досвіду, накопиченого попер ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com