Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією

Сторінка 1

Теорія і практика соціальної галузі педагогіки у своєму розвитку грунтуються насамперед на соціології та на соціальних складових інших суміжних наук, таких як: філософія, антропологія, культурологія, психологія тощо. Найдослідженими є зв’язки з соціологією та педагогікою (В.Болгаріна, В.Бочарова, Н.Бурая, М.Галагузова, Ю.Гапон, І.Ліпський, А.Мудрик, В.Нікітін та інші), філософією (Ю. та Т.Василькови, Л.Філіппова, Л.Міщик, інші), психологією (Г.Глотова, А.Мудрик, Л.Нікітіна, Л.Штефан та інші). Крім того Л.Нікітіна, з’ясовуючи структурно-ієрархічні відносини соціальної педагогіки в системі гуманітарного знання, уточнила її стосунки з політологією, релігієзнавством, історією, валеологією, конфліктологією, соціальною інформатикою, Л.Штефан (у системі антропологічного знання) – з антропологією, етнографією, анатомією, фізіологією, медичними, юридичними, економічними науками тощо, а І.Ліпський (окреслюючи частковонаукові методологічні зв’язки) – серед іншого, з культурою та мистецтвом.

Більшість фахівців (крім адептів соціальної роботи) доводять належність соціальної педагогіки саме до педагогічної галузі наук. Наприклад, Л.Коваль, І.Звєрєва, С.Хлєбік визначають її як складову загальної педагогіки, науку “про закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально-орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства”. При цьому автори пояснюють, що поняття “соціальна педагогіка” не є тотожним поняттю “шкільна соціальна робота”. Таке роз’яснення майбутнім педагогічним працівникам є дуже доцільним, оскільки, засвоївши попередні різноманітні знання, вміння, навички з різних галузей педагогіки, вони мають усвідомити специфіку соціальної педагогіки і найпростіше її було б ідентифікувати із шкільною соціальною допомогою. Проте Л.Коваль, І.Звєрєва, С.Хлєбік підкреслюють саме педагогічну сутність соціальної педагогіки, зокрема її сприяння формуванню ціннісних орієнтацій особистості, ставлення людини до себе, до свого фізичного і морального здоров’я, до соціального середовища, через діагностування і доцільне впливання на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив. Фахівці акцентують увагу на тому, що соціальна педагогіка покликана забезпечити інтеграцію наукових знань про виховання людини як соціальної істоти, розвинути духовні взаємини особистості та суспільства. “Сферу соціально-педагогічних досліджень становить науково-практичний аналіз виховного потенціалу суспільства, напрями його актуалізації, визначення різних форм інтеграції суспільно-виховних зусиль, спрямованих на формування творчої активності особистості”. Матеріали посібника свідчать про те, що автори наблизилися до необхідності визнання соціально-педагогічної системи суспільства. Доказом того є їхнє зауваження, що “важливим аспектом соціальної педагогіки виступає керування обставинами, які прямо або опосередковано діють на вихованців, організація цих обставин в оптимальну систему, що забезпечує суспільству необхідний виховний ефект [209,4], а також уся побудова посібника, де різні фактори соціального формування особистості (сім’я, народні традиції, мистецтво, ЗМІ, конфесійна община, об’єднання ровесників, школа) розглядаються з точки зору їх ролі і можливостей у соціальному вихованні.

Значно підсилює “педагогічність” соціальної педагогіки О.Кузьменко. Цей фахівець виходить із того, що здійснити формування повноцінної особистості можна лише за умови функціонування соціально-педагогічної системи, яка спроможна допомогти людині в її соціальному становленні. Для цього необхідно здійснити органічний взаємозв’язок державних соціально-педагогічних інститутів з іншими соціалізуючими інститутами суспільства на основі інтеграції. О.Кузьменко впевнена, що цілісна система виховання повинна розвиватися як ієрархія виховних систем. Елементами цієї ієрархії мають бути регіональна система, яка формується з урахуванням місцевих умов в районі, місті, області, країні; самостійна система соціально-педагогічного впливу в конкретному мікрорайоні, школі, первинних колективах, неформальних об’єднаннях тощо; приватні системи. Але центральне місце в ієрархії посідає педагогічна система. Всі ці елементи функціонуючої цілісної соціально-педагогічної системи забезпечують формування окремих якостей особистості. Всі вони у своїй сукупності і являють відкриту систему соціально-педагогічного впливу. Відкрита соціально-педагогічна система, на думку О.Кузьменко, здатна підтримувати тенденції до її розширення і зміцнення взаємодії з життям, всіма соціальними інститутами – сім’єю, підприємствами, навчальними закладами, культурно-освітніми установами, громадськими та молодіжними організаціями, державними установами. Автор вважає, що такі відкриті системи доцільно створювати з соціально-педагогічними центрами, оскільки останні дають змогу забезпечити взаємодоповненість, взаємозалежність, взаємодію всіх соціалізуючих сил даної системи. Основним принципом соціально-педагогічної системи, запропонованим О.Кузьменко, є консолідація сил, зацікавлених у соціальному становленні дітей та молоді. Але за наявної консолідації сил робота має проектуватися так, щоб у кожній формі, у кожному виді діяльності в центрі уваги був процес індивідуалізації особистості, її розвитку педагогічними засобами. Вчений справедливо вважає, що заслугою відкритої соціально-педагогічної системи є перетворення стихійно діючого середовища на середовище організоване, виховне, але, на наш погляд, не лише щодо дитини.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Актуально про педагогіку:

Стан розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» у практиці роботи початкової школи
Для з'ясування стану розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна« у шкільній практиці проводився констатуючий експеримент. Він передбачав вивчення досвіду вчителів щодо організації процесу розвитку мислення учнів у практиці початкової школи. Констатуючим експериментом було охоп ...

Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів
Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність ...

Психолого-педагогічні основи уроку рідної мови
Кожна наука, в тому числі й методика мови, керується філософським, інакше кажучи, найбільш загальним, підходом до пізнання предмета дослідження. Такий підхід становить методологію науки, тобто філософську базу вивчення предмета науки. Методологічною основою процесу оволодіння мовою є: діалектико-ма ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com