Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки

Л.Штефан не лише наводить історію введення цього поняття у світовий та вітчизняний науковий обіг, але й структурує та порівнює його розуміння відповідними фахівцями. Вона доходить висновку, що “соціальна педагогіка має справу з цілеспрямованим керівництвом розвитком особистості як в інтересах суспільства, так і самої особистості, можна стверджувати, що поняття “соціалізація” більш широке в порівнянні з предметом соціальної педагогіки” , що, на наш погляд, є незаперечним.

Грунтуючись на попередніх висловленнях, вважаємо за необхідне навести доцільні акценти, що додають “соціалізації”, по-перше, психологи: “Провідне значення для процесів соціалізації має суспільне виховання. … У процесі соціалізації людина збагачується суспільним досвідом та індивідуалізується, стає особистістю, набуває можливості та здатності бути не лише об’єктом, але й суб’єктом соціальних взаємодій, здійснюючи вагомі перетворення мотиваційної сфери інших людей, впливати на соціалізацію інших людей”. По-друге, соціальні філософи: “Процес соціалізації здійснюється як засвоєння індивідом надбань культури певної людності…Соціалізація – не тільки становлення зрілості особистісних рис, але й розвиток форм самої соціальності в ході залучення індивіда до системи нових суспільних зв’язків і залежностей. Тому індивід стає їх реальним суб’єктом. Соціалізація триває все життя людини…”. По-третє, фахівці з соціальної роботи уточнюють поняття “соціалізація людини”: “…двобічний процес засвоєння індивідом соціального досвіду (цінностей, норм, зразків поведінки) того суспільства, до якого він належить, і активного відтворення і збагачення системи соціальних зв’язків і відносин, в яких він розвивається. … Головна мета соціалізації людини у демократичному суспільстві – самореалізація особистості, перетворення її на самодостатній соціальній організм…”.

З наведених цитат видно, що соціальні педагоги не “сперечаються” щодо соціологічних термінів “соціум”, “соціалізація”, які є запозиченими за суттю новою галуззю педагогіки, але потребують уточнення, оскільки вони складають термінологічну основу, без визначення якої не можна підійти до специфіки соціальної педагогіки як окремої галузі педагогічного знання. У цілому сутність соціалізації усвідомлюється як процес соціального становлення, розвитку, реалізації через засвоєння (адаптація), відтворення (інтеграція) та вдосконалення (індивідуалізація) культури соціуму. Ядром культури є цінності, передусім духовні, отже засвоєння та вдосконалення духовних цінностей (духовності) є вершиною соціалізованості. Фахівці по-різному називають об’єкт цього процесу: індивід, особистість, людина, але майже одностайні у визначенні суб’єкта – суспільство. На наш погляд, суспільство як одна з форм соціуму – важливий, але не єдиний суб’єкт соціалізації. Звісно, суб’єктами є також інші стійкі спільноти, що утворюють та транслюють культуру, а саме: родинний, етнічний, регіону світу, конфесійний (необмежений територіально) тощо соціум. Проте, на нашу думку, ці соціальні спільноти можуть виступати і в ролі об'єкта соціалізації, оскільки вони як соціальні суб’єкти, що “виособилися”, у свою чергу складають “стійкі спільноти індивідів” і вже як колективні індивіди змушені засвоювати та вдосконалювати культуру соціумів, котру утворює їх спільнота. Наприклад, суспільство, як певний соціум, має регіонально-світову належність і його індивідуальний соціальний статус тут залежить від регіональної соціалізованості – засвоєння, відтворення та вдосконалення культури цього регіону. З огляду на це, вважаємо, що мова може йти про соціалізацію не лише людини, але й групи, суспільства. Однак для будь-яких соціальних суб’єктів цей процес розвивається як стихійно, так і кероване, самокероване, відносно регульовано. Слушною є думка спеціалістів, які вважають, що соціальна педагогіка має справу лише з керованими, регульованими процесами соціалізації, а отже з соціальним вихованням.

“Соціальне виховання” є саме соціально-педагогічним поняттям, а тому щодо нього, як і об’єкта цієї галузі педагогіки, не має стійкого уявлення спеціалістів.

На наш погляд, дещо державоцентрованим (особливо за пострадянських умов) є визначення А.Мудриком провідного терміна соціальної педагогіки – “соціального виховання”: “Виховання здійснюється суспільством і державою у створених для цього організаціях. У даному випадку ми маємо справу з соціальним, або суспільним, вихованням, яке і є об’єктом вивчення соціальної педагогіки”. А зважаючи на структурування вченим соціальної педагогіки, можемо дійти висновку, що А.Мудрик розглядає під соціальним вихованням не все розмаїття виховних впливів соціуму на людину, групу і останніх на соціум, а фактично систему державного виховання як “третього виховного простору” між родиною і релігією. Такий погляд був притаманним деяким фахівцям другої половини XIX ст., у період формування соціальної педагогіки як науки.

Актуально про педагогіку:

Особливості формування знань, умінь і навиків для розвитку мовної ввічливості в англійській мові
Експеримент проводився на базі 7 "А" класу середньої загальноосвітньої школи №47. Метою навчання мовної ввічливості на уроці іноземної мови є формування таких мовних навиків, які дозволили б учневі використовувати їх в неучбовій мовній практиці на рівні загальноприйнятого побутового спілк ...

Використання комп’ютера у процесі навчання математики молодших школярів
Немає потреби і неможливо однаково навчати і навчити всіх дітей, сформувати в кожної дитини одні й ті самі вміння та навички з різних предметів, добитися від дітей одного і того самого рівня розвитку логічного та творчого мислення, однакового сприймання дійсності. Це стосується і навчання математик ...

Твір як одна з головних форм роботи із розвитку зв’язного мовлення
Учні повинні навчатися аналізувати мовні засоби з погляду їх функціонування у мовленні, свідомо відбирати їх і оцінювати не ізольовано, а в контексті створюваного висловлювання з урахуванням комунікативних завдань. Тому робота із збагачення мовлення мовними засобами у великій мірі тяжіє до навчання ...