Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки

Л.Штефан не лише наводить історію введення цього поняття у світовий та вітчизняний науковий обіг, але й структурує та порівнює його розуміння відповідними фахівцями. Вона доходить висновку, що “соціальна педагогіка має справу з цілеспрямованим керівництвом розвитком особистості як в інтересах суспільства, так і самої особистості, можна стверджувати, що поняття “соціалізація” більш широке в порівнянні з предметом соціальної педагогіки” , що, на наш погляд, є незаперечним.

Грунтуючись на попередніх висловленнях, вважаємо за необхідне навести доцільні акценти, що додають “соціалізації”, по-перше, психологи: “Провідне значення для процесів соціалізації має суспільне виховання. … У процесі соціалізації людина збагачується суспільним досвідом та індивідуалізується, стає особистістю, набуває можливості та здатності бути не лише об’єктом, але й суб’єктом соціальних взаємодій, здійснюючи вагомі перетворення мотиваційної сфери інших людей, впливати на соціалізацію інших людей”. По-друге, соціальні філософи: “Процес соціалізації здійснюється як засвоєння індивідом надбань культури певної людності…Соціалізація – не тільки становлення зрілості особистісних рис, але й розвиток форм самої соціальності в ході залучення індивіда до системи нових суспільних зв’язків і залежностей. Тому індивід стає їх реальним суб’єктом. Соціалізація триває все життя людини…”. По-третє, фахівці з соціальної роботи уточнюють поняття “соціалізація людини”: “…двобічний процес засвоєння індивідом соціального досвіду (цінностей, норм, зразків поведінки) того суспільства, до якого він належить, і активного відтворення і збагачення системи соціальних зв’язків і відносин, в яких він розвивається. … Головна мета соціалізації людини у демократичному суспільстві – самореалізація особистості, перетворення її на самодостатній соціальній організм…”.

З наведених цитат видно, що соціальні педагоги не “сперечаються” щодо соціологічних термінів “соціум”, “соціалізація”, які є запозиченими за суттю новою галуззю педагогіки, але потребують уточнення, оскільки вони складають термінологічну основу, без визначення якої не можна підійти до специфіки соціальної педагогіки як окремої галузі педагогічного знання. У цілому сутність соціалізації усвідомлюється як процес соціального становлення, розвитку, реалізації через засвоєння (адаптація), відтворення (інтеграція) та вдосконалення (індивідуалізація) культури соціуму. Ядром культури є цінності, передусім духовні, отже засвоєння та вдосконалення духовних цінностей (духовності) є вершиною соціалізованості. Фахівці по-різному називають об’єкт цього процесу: індивід, особистість, людина, але майже одностайні у визначенні суб’єкта – суспільство. На наш погляд, суспільство як одна з форм соціуму – важливий, але не єдиний суб’єкт соціалізації. Звісно, суб’єктами є також інші стійкі спільноти, що утворюють та транслюють культуру, а саме: родинний, етнічний, регіону світу, конфесійний (необмежений територіально) тощо соціум. Проте, на нашу думку, ці соціальні спільноти можуть виступати і в ролі об'єкта соціалізації, оскільки вони як соціальні суб’єкти, що “виособилися”, у свою чергу складають “стійкі спільноти індивідів” і вже як колективні індивіди змушені засвоювати та вдосконалювати культуру соціумів, котру утворює їх спільнота. Наприклад, суспільство, як певний соціум, має регіонально-світову належність і його індивідуальний соціальний статус тут залежить від регіональної соціалізованості – засвоєння, відтворення та вдосконалення культури цього регіону. З огляду на це, вважаємо, що мова може йти про соціалізацію не лише людини, але й групи, суспільства. Однак для будь-яких соціальних суб’єктів цей процес розвивається як стихійно, так і кероване, самокероване, відносно регульовано. Слушною є думка спеціалістів, які вважають, що соціальна педагогіка має справу лише з керованими, регульованими процесами соціалізації, а отже з соціальним вихованням.

“Соціальне виховання” є саме соціально-педагогічним поняттям, а тому щодо нього, як і об’єкта цієї галузі педагогіки, не має стійкого уявлення спеціалістів.

На наш погляд, дещо державоцентрованим (особливо за пострадянських умов) є визначення А.Мудриком провідного терміна соціальної педагогіки – “соціального виховання”: “Виховання здійснюється суспільством і державою у створених для цього організаціях. У даному випадку ми маємо справу з соціальним, або суспільним, вихованням, яке і є об’єктом вивчення соціальної педагогіки”. А зважаючи на структурування вченим соціальної педагогіки, можемо дійти висновку, що А.Мудрик розглядає під соціальним вихованням не все розмаїття виховних впливів соціуму на людину, групу і останніх на соціум, а фактично систему державного виховання як “третього виховного простору” між родиною і релігією. Такий погляд був притаманним деяким фахівцям другої половини XIX ст., у період формування соціальної педагогіки як науки.

Актуально про педагогіку:

Бюджет школи
Бюджет школи — матеріальна база для організації педагогічного процесу. Кошторис на потреби школи складається директором школи і затверджується вищими органами народної освіти. Підставою для складання річного кошторису є рішення районних органів влади за наступними розділами: а) виробничий план — чи ...

Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення навчальних екскурсій та навчальної практики учнів загальноосвітніх навчальних закладів
Навчальні екскурсії та навчальна практика є обов’язковими та необхідними складовими навчально-виховного процесу. Вони передбачають створення умов для наближення змісту навчальних предметів до реального життя, спостереження та дослідження учнями явищ природи і процесів життєдіяльності суспільства, р ...

Педагогічний такт і справедливість як критерії професіоналізму вчителя
Взаємини вчителя з колегами, батьками та дітьми, засновані на усвідомленні професійного обов'язку і відчутті відповідальності, складають суть педагогічного такту, який одночасний і відчуття міри, і свідоме дозування дії, і здатність проконтролювати його і, якщо це необхідно, зрівноважити один засіб ...