Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки

Сторінка 6

Наша спроба систематизувати погляди на соціальну педагогіку насправді є справою досить умовною, оскільки визначення провідних категорій соціальної педагогіки (соціум, соціалізація, соціальне виховання, соціальність, соціально-педагогічна діяльність тощо) є занадто різним у різних провідних фахівців, що додає зайвої плутанини у з’ясуванні сутності цієї галузі педагогіки.

Варто розпочати з визначення поняття “соціум”, оскільки соціальні педагоги, зокрема і ми, досить часто його вживають, але не дають чітке тлумачення. На нашу думку, найповніше розкривають значення цього терміну філософи і фахівці з соціальної роботи. Останні, наприклад, вважають це поняття центральною категорією соціальної філософії і соціології, яке застосовується для інтегрального вираження взаємозв’язку і взаємодії людських індивідів, впливу соціальних спільностей на становлення суспільства та розвиток особи, її життєдіяльності, культури: “Тип соціальності, що існує як стійка спільність людей, котра характеризується єдністю природних, суспільно-виробничих, духовних та інших умов життєдіяльності, генетичним зв’язком поколінь, стабільністю соціальної організації, певною культурою. Виявляється у формі суспільства, великих і малих соціальних груп, агрегатних утворень”. А соціальні філософи стверджують, що означене поняття “використовується для характеристики соціокультурної цілісності, взаємин індивідів, що утворюють соціум як певну виособлену соціальну спільність, в межах якої відбувається соціалізація індивідів, здійснюється їх життєдіяльність”. Проте вони вважають, що соціум – саме велика стійка соціальна спільність, хоча і виокремлюють родові та сімейно-спорідненні, соціально-класові, національно-етнічні, територіально-поселенські соціуми. Отже, провідною характеристикою для тлумачення “соціуму” є культура, яка формується у взаємодії і взаємозв'язках будь-якої спільності людей. Узагальнюючи обидва трактування та враховуючи предмет нашого дослідження, під “соціумом” ми будемо розуміти стійку спільність людей, яка утворює своєрідну культуру та здійснює її, зокрема і через процес соціалізації.

Загальним для всіх науковців із соціальної педагогіки є термін “соціалізація”. Зрозуміло, що він досліджувався вітчизняними педагогами (навіть розглядався як принцип виховання) і психологами, та особливо популярним став за останні роки, оскільки педагоги досліджують як позитивні, так і негативні аспекти його впливу на різних за віком людей. Провідні соціальні педагоги, наприклад Л.Коваль, І.Звєрєва, С.Хлєбік, виявляють структурні компоненти (керовану та стихійну) процесу соціального розвитку особистості: “Соціалізація – історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні даному суспільству. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні. Соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихійного впливу на особистість”. А.Мудрик пов’язує соціалізацію із засвоєнням культури людиною протягом життя та збільшує число її компонентів, він трактує її “як розвиток та самозміну людини в процесі засвоєння та відтворення культури, що відбувається у взаємодії людини із стихійними, відносно спрямованими та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх вікових етапах”. У навчальному посібнику за редакцією М.Галагузової наводиться майже таке саме за суттю визначення, але стосовно дитини, крім того якість та інтенсивність соціалізації пов’язуються із зростанням незалежності від соціального середовища: “…відбувається природний процес інтеграції дитини в суспільство, “вростання в людську культуру”(Л.Виготський), тобто її соціалізація. При цьому що вагоміший і різноманітніший уплив соціального середовища на дитину, тим вільнішою і незалежнішою від нього стає дитина”. А.Капська пов’язує соціалізацію особистості з метою соціальної педагогіки, аналізує історію генезису цієї дефініції та визначає як “двосторонній взаємозумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин як шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість”. Важливим, на нашу думку, є акцентування уваги вченим на тому, що кожне суспільство, кожна спільнота виробляють свої механізми соціалізації, “тому одночасно співіснує певна сукупність моделей соціалізації, які взаємодіють, доповнюючи одна одну, і втілюються в домінуючих, інституціалізованих формах соціалізації, котрі відображають домінуючі цінності”. До складових соціалізації А.Капська відносить і процес індивідуалізації.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Актуально про педагогіку:

Методика експериментального дослідження
Враховуючи особливу сенситивність дітей молодшого шкільного віку, їхню підвищену почуттєво-емоційну сприйнятливість, можна зробити висновок, що цей віковий період є найбільш сприятливим для залучення дітей до вивчення національної спадщини - творів українського народного мистецтва, які акумулюють к ...

Сценічне безсмертя „Марусі Чурай”
Роман Ліни Костенко „Маруся Чурай” відразу набув значної популярності. У сезоні 1987-1988 року за „Марусею Чурай” у світі було здійснено три театральні вистави. Пісенну партію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії виконувала народна артистка України Ніна Матвієнко. Вже сам її рідкі ...

Основні компоненти навчального процесу
Навчальний процес як організаційна форма існування суспільних явищ має власну структуру і складається з певних елементів. Система навчального процесу, яка створює сучасну модель навчання, — це цілісна множина сукупності її основних складових. Слово «модель» (франц. modele, від лат. modulus — міра) ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com